Ухвала суду № 30830500, 16.04.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Наумова К.Г.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року справа №2а/0570/17708/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Карабан Т.М., представника відповідача Затєєва Д.В., за довіреністю від 27.03.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 р. у справі № 2а/0570/17708/2012 (головуючий І інстанції Наумова К.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Інвест" до Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Восток-Інвест» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Торезької об»єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.10.2012 року № 0000292200 та від 01.10.2012 року №0000302200.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року позовні вимоги задоволені. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення - рішення Торезької об»єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 01.10.2012 року №0000302200, яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток 40378грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції - 7676грн.25 коп. у загальній сумі 48054грн.25 коп., скасував податкове повідомлення - рішення Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 01.10.2012 року №0000292200, яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість 102000грн. та застосовано штрафні(фінансові) санкції - 25500грн. у загальній сумі 127500грн.00 коп., стягнув з коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Інвест» витрати по сплаті судового збору у сумі 1755грн. 54коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доказам, щодо реальності господарських операцій, не враховані обставини, що мають значення для справи.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Представник позивача у судове засідання не з'явися, від нього надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Восток-Інвест» є юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Торезькій об'єднаній державній податковій інспекції Державної податкової служби, зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №06673933 від 27.06.2001р.

Торезькою об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Восток-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Спецпромтехніка» за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012р..

За результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт від 17.09.2012 року № 399/22-2/31551630.

Зазначеним актом зокрема встановлено порушення позивачем: п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі40378 грн., у тому числі: за 2 квартал 2010 р. у сумі 7650 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 7650 грн., за 4 квартал 2010 р. у сумі 7650 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 7650 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 2027 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 2025 грн., за 4 квартал 2011 року у сумі 2026 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 1849 грн., за 2 квартал 2012 року у сумі 1851 грн.; п.п. 7.4.1. п.п.7.4.5 п. 7.4., п.п.7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 102000 грн. в березні 2010 р. в результаті придбання станка фрезерного вертикального 65 А90Ф1 від ПП «Спецпромтехніка».

На підставі висновків акту перевірки від 17.09.2012 року № 399/22-2/31551630 відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 01.10.2012 року № 0000302200, яким позивачеві згідно з п.п. 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 40378 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 7676 грн. 25 коп., загалом в сумі 48054грн.25 коп. та податкове повідомлення - рішення від 01.10.2012 року № 0000292200, яким позивачеві згідно з п.п. 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 102000 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 25500грн. 00 коп., загалом в сумі 127500грн.00 коп.

Відповідно до матеріалів справи в період здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, повинні застосовуватись норми Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.2004 року (які втратили чинність з 01.01.2011 року)

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями (який був чинний на момент спірних правовідносин) (далі Закон 168/97-ВР) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, що передбачено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При чому п.п.7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону № 334/94-ВР, під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів розуміється поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2. п. 8.1. ст.. 8 Закону№ 334/94-ВР, визначено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Згідно до абз.1,3 п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України амортизації підлягають зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності; витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Згідно із пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між ТОВ «Восток-Інвест» (Покупець) та ПП «Спецпромтехніка» (Постачальник) 11.03.2010 р. був укладений договір за №00017/КП постачання станку фрезерного вертикального 65 А90Ф1 в кількості однієї штуки.

Відповідно до п.2.1 зазначеного договору, вартість товару складає 612000 грн., у т.ч. ПДВ - 102000грн.. Пунктом 3.6 договору передбачено, що постачання товару здійснюється транспортом Постачальника за рахунок Постачальника (склад Покупця).

В підтвердження здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем було надано: видаткову накладну №032568 від 25.03.2010 р., відповідно до якої позивач отримав від ПП «Спецпромтехніка» станок фрезерний вертикальний 65 А90Ф1 в кількості 1 од. вартістю 612000 грн., у т.ч. ПДВ - 102000 грн.; платіжні доручення №3957 від 19.03.2010 р. на суму 61200 грн., №4221 від 01.06.2010 р. на суму 200000 грн., №4235 від 03.06.2010 р. на суму 200000 грн., №4333 від 21.06.2010 р. на суму 150800 грн. , якими позивач сплатив вартість отриманого товар;

Також, здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем підтвердженно: наказом позивача від 04.01.2010 №04/01-1, яким було створено комісію по прийманню та вводу в експлуатацію основних засобів; актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.03.2010 р. станок фрезерний вертикальний 65 А90Ф1 на підставі наказу №04/01-1 від 04.01.2010 р., яким було прийнято та введено в експлуатацію до виробничого цеху за первісною балансовою вартістю 510000 грн. та присвоєно інвентарний номер 034/53; інвентарною карткою обліку основних засобів, до якої внесено станок фрезерний вертикальний 65 А90Ф1.

Відповідно до матеріалів справи, для підтвердження факту перевезення станку, позивачем надано товарно-транспортну накладну №Р18/03 від 25.03.2010р., у якій зазначено, що станок фрезерний вертикальний 65А91Ф1 було перевезено автомобілем КАМАЗ, 19193 АА, пункт навантаження - м. Дніпнропетровськ, пункт розвантаження- м. Сніжне.

Відповідно до зазначеної товарно-транспортної накладної від 25.03.2010 р. №Р18/03 (а.с.55), перевезення відповідно до п.п.3.6 договору здійснювалось ПП «Спецпромтехніка».

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем у зазначений період були нараховані амортизаційні відрахування на станок фрезерний вертикальний 65А91Ф1, який було придбано у ПП «Спецпромтехніка».

Придбаний позивачем у ПП «Спецпромтехніка» станок фрезерний вертикальний 65 А90Ф1, було подальше використано у власній господарській діяльності, що підтверджено належними первинними документами наявними в матеріалах справи, та позивачем відображено зазначену господарську операцію у бухгалтерському та податковому обліку.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та складені на його виконання первинні документи, податкові накладні заповнені без порушень вимог діючого законодавства та є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарськими операціями з контрагентом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Колегія суддів не приймає посилання відповідач на ненадання до перевірки позивачем документів щодо транспортування продукції, оскільки сторони в адміністративному процесі в ході розгляду справи в суді будь-якої інстанції не позбавлені права надавати докази на обґрунтування своїх вимог, в даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог не позбавлений був права надати суду відповідні документи щодо транспортування продукції (товарно-транспортні накладні), яка була надана позивачем та досліджена судом. Крім того, зазначена товарно-транспортна накладна не є документом податкового обліку.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що факт здійснення господарських операцій та виконання умов договорів між ТОВ «Восток-Інвест» та його контрагентом ПП «Спецпромтехніка», підтверджується вищенаведеними, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не зафіксовано неналежне оформлення позивачем податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, тобто вони складені відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договором на всю суму.

Вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем ТОВ «Восток-Інвест» та його контрагентом ПП «Спецпромтехніка».

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті та апеляційній скарзі, на підставу для висновку відповідача, щодо нікчемності правочину на постанову Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 05.08.2011 р. по звинуваченню ОСОБА_3, директора ПП «Спецпромтехніка» за ч.2 ст. 205, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.28, ч.1 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, в здійсненні незаконної діяльності по наданню фінансових послуг по переведенню грошових коштів з безготівкової в готівкову форму шляхом зарахування грошових коштів по безтоварним фінансово - господарським операціям на поточні банківські рахунки спеціально зареєстрованих для такої діяльності юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, з наступних підстав.

Зазначеною постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 05.08.2011 р. до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано п.«в»ст. 1 Закону України «Про амністію» от 8.07.2011г. та від кримінальної відповідальності звільнено

Відповідно до змісту зазначеної постанови, судом не досліджувались реальність господарської операції позивача ТОВ «Восток-Інвест» з його контрагентом ПП «Спецпромтехніка», а лише встановлено, що обвинуваченим використовано підприємство ПП «Спецпромтехніка» для здійснення діяльності з переведення грошових коштів з безготівкової форми у готівкову та інтересам держави нанесено збиток у вигляді ненадходження до Державного бюджету України грошових коштів на загальну суму 93449 грн.

Проте, як зазначалось вище постановою не встановлено що спірна господарська операція є безтоварною ТОВ «Восток-Інвест» з його контрагентом ПП «Спецпромтехніка», тобто, не дослідженно реальність здійснення господарської операції по придбанню станку фрезерного вертикального 65 А90Ф1.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті та апеляційній скарзі, на підставу для висновку відповідача, щодо нікчемності правочину на постанови Сніжнянського міського суду Донецької області по справам про адміністративне правопорушення, якими визнано винними директора та головного бухгалтера позивача та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за правопорушення, з наступних підстав

Статтею ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначено відповідальність за порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків , а саме відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Тобто, зазначених осіб притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил ведення податкового обліку. Відповідно до змісту зазначених постанов, судом не досліджувались реальність господарської операції позивача ТОВ «Восток-Інвест» з його контрагентом ПП «Спецпромтехніка».

Крім того, постановою Апеляційного суду Донецької області від 18.02.2013 р. по справі №33/775/110/13 скасовано на підставі п.1 ст.247 КУпАП постанову судді Сніжнянського міського суду Донецької області від 1 жовтня 2012 року, якою директора ТОВ «Восток-Інвест» ОСОБА_4 визнано винним за ст.163-1 ч.1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 85 грн.

Постановою Сніжнянського міського суду Донецької області від 03.12.2012 р. по справі №0545/10169/2012, головного бухгалтера ТОВ «Восток-Інвест» ОСОБА_5 визнано винним за ст.163-1 ч.1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 85 грн. Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 був прийнятий на посаду головного бухгалтера позивача наказом №14к від 18.07.2011 року, тобто, вже після здійснення господарської операції між ТОВ «Восток-Інвест» та його контрагентом ПП «Спецпромтехніка» .

За вимогами ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені постанови не можуть вважатись неналежною підставою, для висновку відповідача, щодо нікчемності правочину між ТОВ «Восток-Інвест» та його контрагентом ПП «Спецпромтехніка».

Крім того, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість», та нині діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів зазначає, що питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Акти перевірок контрагентів позивача не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність зазначеного правочину, який не створює юридичних наслідків, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочину та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 р. у справі № 2а/0570/17708/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 р. у справі № 2а/0570/17708/2012 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено та підписано колегією суддів 18 квітня 2013 року.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва