Постанова № 3083029, 16.02.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 год. 05 хв.

16.02.2009 р.                                                                                 № 3/708

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Бузіновій І.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Нафта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 16 лютого 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ-Нафта»(надалі –також «Позивач»або ТОВ «Київ-Нафта») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі –також «Відповідач»або «ДПІ у Шевченківському районі міста Києва») про визнання недійсним повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 16 січня 2004 року № 14/23-10. Рішенням Господарського суду міста Києва № 28/478 від 15 лютого 2005 року позовні вимоги ТОВ «Київ-Нафта» було задоволено –визнано недійсним рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 14/23-10 від 16 січня 2004 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду № 28/478 від 20 липня 2005 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було залишено без задоволення, залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва у справі № 28/478 від 15 лютого 2005 року. Ухвалою Вищого господарського суду України № 28/478 від 22 листопада 2005 року касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі міста Києва разом зі справою № 28/478 Господарського суду міста Києва було передано для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-10397/06 від 17 квітня 2008 року касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 15 лютого 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2005 року у справі № 28/478 скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як зазначено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-10397/06 від 17 квітня 2008 року «об’єктом оподаткування збором за право використання символіки міста Києва для позивача у даному випадку є дохід (прибуток) від здійснення позивачем господарської діяльності, розмір якого підлягає встановленню в якості юридичного факту судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи», «… судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому факту, що позивачем в розрахунку оплати збору за право використання символіки м. Києва, який наявний в матеріалах справи, самостійно визначався об’єкт оподаткування у вигляді валового доходу без урахування податку на додану вартість», «… судами попередніх інстанцій не встановлювалась наявність чи відсутність дозволу у позивача для використання символіки м. Києва». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва № 3/708 від 22 грудня 2008 року прийнято до розгляду справу № 28/478. Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 16 січня 2004 року № 14/23-10 є таким, що винесене з порушенням чинного законодавства України в сфері оподаткування. Представником Позивача було зазначено, що ТОВ «Київ-Нафта»не є платником збору за право на використання символіки міста Києва, оскільки згідно Положення про збір на право використання символіки міста Києва, затверджене розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514, яким обґрунтовується оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ТОВ «Київ-Нафта»не є платником збору на право використання символіки міста Києва. Представник ТОВ «Київ-Нафта»посилався на відсутність у Позивача об’єкту оподаткування при сплаті збору за право використання символіки міста Києва. Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 16 січня 2004 року № 14/23-10 є таким, що винесене відповідно до вимог чинного податкового законодавства України. В обґрунтування заперечень на позов представником ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було зазначено, що позаплановою виїзною перевіркою з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Київ-Нафта»було встановлено заниження податкових зобов’язань по збору за використання символіки міста Києва. Як було зазначено представником Відповідача, об’єктом оподаткування збору є загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) підприємств, організацій, установ, які у власних назвах або товарних знаках використовують символіку міста Києва у комерційних цілях, вартість окремих видів продукції (робіт, послуг), при виготовленні (виконанні, наданні) яких використовується символіка міста Києва. Так як Позивач здійснює оптову торгівлю, що являє собою частину сфери товарного обліку, яка пов’язана з доведенням товарів від виробників до споживачів, купівлею-продажу товарів та наданням у процесі цього послуг, тому, на думку відповідача, Позивач є суб’єктом сплати збору за право використання символіки міста Києва. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про систему оподаткування», Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» № 56-93 від 20 травня 1993 року, Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21 березня 1995 року № 72 «Про схвалення Переліку історичних назв, віднесених до символіки м. Києва»(зі змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 39 від 15 січня 1996 року), Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514 «Про внесення змін та доповнень до рішення XVI сесії ХХІ скликання Київської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1994 року № 7 «Про введення збору за право за право використання символіки міста Києва». Актом ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 7/23-1 від 15 січня 2004 року «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Київ-Нафта»(код ЄДРПОУ 30971480) за період з 1 жовтня 2000 року по 1 жовтня 2003 рік»встановлено порушення розділу ІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514, в результаті чого занижено збір за використання символіки на суму 2945,32 грн. Пунктом 2.14.2 Акту встановлено, що «… ТОВ «Київ-Нафта»є платником збору за право на використання символіки міста Києва…». 16 січня 2004 року ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було винесено податкове повідомлення-рішення № 14/23-10, яким на підставі розділу ІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514 ТОВ «Київ-Нафта»визначено податкове зобов’язання по збору за право на використання символіки міста Києва у сумі 4424, 00 грн. (2945, 32 грн. основного платежу та 1478, 68 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Законом України «Про систему оподаткування»(надалі –Закон) визначено принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників. Статтею 4 Закону встановлено, що платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Відповідно до частини 1 статті 5 Закону облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства. Згідно з статтею 6 Закону об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування. Відповідно до статті 13 Закону в Україні справляються: загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі); місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Пунктом 9 частини 2 статті 15 Закону передбачено, що до місцевих зборів (обов'язкових платежів) належить збір за право використання місцевої символіки. У відповідності до частини 3 статті 15 Закону місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» N 56-93 від 20 травня 1993 року (надалі –Декрет). Відповідно до пункту 10 статті 1 Декрету до місцевих податків і зборів належить збір за право використання місцевої символіки. Згідно з статтею 12 Декрету збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини 1 статті 18 Декрету органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Статтею 19 Декрету передбачено, що місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством. Згідно з статтею 22 Декрету відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21 березня 1995 року № 72 «Про схвалення Переліку історичних назв, віднесених до символіки м. Києва»(зі змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 39 від 15 січня 1996 року) (надалі –Перелік) з метою впорядкування використання символіки м. Києва у назвах підприємств та організацій, рекламі та відповідно до Рішення Київської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1994 року № 7 «Про введення збору за право на використання символіки міста Києва»схвалено Перелік назв об’єктів та історичних пам’яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті у встановленому порядку. Пунктом 76 Переліку назву «Київ»віднесено до переліку назв об’єктів та історичних пам’яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті у встановленому порядку. Відповідно до пункту 1.3 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514 (надалі –Положення) використання символіки міста Києва (в назвах підприємств, товарних знаках, при виготовленні продукції, наданні послуг, здійсненні робіт) з комерційною метою дозволяється тільки при наявності дозволу на використання символіки м. Києва з комерційною метою за формою згідно з додатком 1 до цього Положення. Відповідно до розділу ІІ Положення об’єктом оподаткування збором для юридичних осіб є: загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) підприємств, організацій, установ, які у власних назвах або товарних знаках використовують символіку міста у комерційних цілях; вартість окремих видів продукції (робіт, послуг), при виготовленні (виконанні, наданні) яких використовується символіка м. Києва. Розділом ІІІ Положення встановлено, що платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку міста Києва з комерційною метою.           Як зазначено в пункті 1.9 Акту ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 7/23-1 від 15 січня 2004 року «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Київ-Нафта»(код ЄДРПОУ 30971480) за період з 1 жовтня 2000 року по 1 жовтня 2003 рік»«згідно зі статутом та довідкою Київського міського управління статистики № 5769 від 20.06.2000 р. підприємство мало право здійснювати такі види діяльності: 71130 –оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації; фактично у період з 01.10.00 р. по 01.10.03 р. згідно з документами, наданими до перевірки, на підприємстві не встановлена діяльність, яка не передбачена статутом». Відповідно до Статуту ТОВ «Київ-Нафта»та Довідки Київського міського управління статистики № 5769 від 20 червня 2000 року Позивач здійснює діяльність по оптовій торгівлі нафтопродуктами. У Класифікації видів економічної діяльності (розділ 51) поняття «оптова торгівля»сформульоване так: «Оптова торгівля і посередництво у торгівлі включає перепродаж (продаж без внесення змін) нових або уживаних речей чи виробів роздрібним торговцям або споживачам у промисловості і в торгівлі, групам користувачів або професійним користувачам, а також іншим оптовикам чи посеред никам, які купують ці товари або вироби від імені роздрібних торговців, споживачів або груп користувачів». В теорії маркетингу під оптовою торгівлею розуміють будь-яку діяльність, пов’язану з продажем товарів та послуг для подальшого перепродажу чи комерційного використання їх. Як економічна категорія оптова торгівля —це сукупність економічних, організаційних і правових відносин між суб’єктами товарного ринку стосовно купівлі-продажу (поставки, обміну) великих партій товару для його подальшої реалізації або професійного використання.

Тобто, оптову торгівлю можна визначити як підприємницьку діяльність з продажу, перепродажу із відповідними перетвореннями товарів підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності для подальшого перепродажу чи професійного використання їх.

Відтак, виходячи з нормативних вимог статті 6 Закону України «Про систему оподаткування», статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», розділів ІІ, ІІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 9 квітня 1996 року № 514, Суд приходить до висновку, що об’єктом оподаткування збором за право використання символіки міста Києва для ТОВ «Київ-Нафта»є дохід (прибуток), який отримує товариство від здійснення господарської діяльності, передбаченої його статутними документами.

Суд вважає необґрунтованими посилання представника Позивача на те, що дохід (прибуток) від торгівельної діяльності не є об’єктом оподаткування в спірних правовідносинах, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що, здійснюючи підприємницьку діяльність по оптовій торгівлі нафтопродуктами, ТОВ укладаються господарсько-правові договори, однією із сторін яких є ТОВ «Київ-Нафта».

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Суд звертає увагу, що Позивач здійснює господарську діяльність (оптова торгівля нафтопродуктами) з комерційною метою.

Посилання представника Позивача на зміст розділу ІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва як на підставу відсутності об’єкту оподаткування у Позивача Суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Розділом ІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва передбачено види об’єктів оподаткування, наявність яких є підставою для сплати збору за право на використання символіки міста Києва. До таких об’єктів відносяться загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) підприємств, організацій, установ, які у власних назвах або товарних знаках використовують символіку міста у комерційних цілях; вартість окремих видів продукції (робіт, послуг), при виготовленні (виконанні, наданні) яких використовується символіка м. Києва.

Представник Позивача в судовому засіданні посилався на те, що діяльність по оптовій торгівлі нафтопродуктами не входить до переліку передбачених розділом ІІ видів діяльності, дохід від яких є об’єктом оподаткування в спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу, що загальним законодавчим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про систему оподаткування», статтею 6 якого передбачено, що об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Як встановлено Ухвалою вищого адміністративного суду України № К-10397/06 від 17 квітня 2008 року «об’єктом оподаткування збором за право використання символіки м. Києва для позивача у даному випадку є дохід (прибуток) від здійснення позивачем господарської діяльності, розмір якого підлягає встановленню в якості юридичного факту судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи».

Згідно з Актом ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 7/23-1 від 15 січня 2004 року «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Київ-Нафта»(код ЄДРПОУ 30971480) за період з 1 жовтня 2000 року по 1 жовтня 2003 рік»за період з 1 жовтня 2000 року по 1 жовтня 2003 року валовий дохід Позивача становив 90 410,29 грн.

Суд звертає увагу, що вказаний валовий дохід в розмірі 90 410,29 грн. є об’єктом оподаткування, існування якого є підставою для сплати збору за право на використання символіки міста Києва.

В судовому засіданні Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що згідно з податковим повідомленням-рішенням від № 14/23-10 16 січня 2004 року Позивачу було нараховане податкове зобов’язання по збору за право на використання символіки міста Києва у сумі 4424, 00 грн. (2945, 32 грн. основного платежу та 1478, 68 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

В судовому засіданні представник Позивача зазначив, що сума основного платежу в розмірі 2945, 32 грн. Позивачем не оскаржується; в обґрунтування неправомірності податкового повідомлення-рішення Позивач посилається лише на той факт, що у нього відсутній об’єкт оподаткування та на те, що згідно чинного законодавства Позивач не є платником збору за використання символіки міста Києва.

Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні документи, а саме –Уточнений розрахунок сплати збору за право використання символіки м. Києва за І квартал 2001 року від 14 травня 2001 року та Розрахунок сплати збору за право використання символіки міста Києва за IV квартал 2000 року від 11 червня 2001 року.

Так, в рядку 1 розділу «Показники»Розрахунку сплати збору за право використання символіки міста Києва за IV квартал 2000 року від 11 червня 2001 року об’єктом оподаткування Позивачем зазначено «валовий дохід (без ПДВ) в розмірі 557980,23 грн.», сума збору, яка підлягає перерахуванню до бюджету –557,98 грн.

Як вбачається із Уточненого розрахунку сплати збору за право використання символіки м. Києва за І квартал 2001 року від 14 травня 2001 року об’єктом оподаткування Позивачем зазначено «валовий дохід (без ПДВ) в розмірі 141401,26 грн.», сума збору, яка підлягає перерахуванню до бюджету –141,40 грн.

Як випливає зі змісту Листів ТОВ «Київ-Нафта»до податкових органів (Лист № 1/1-014 від 29 грудня 2000 року, Лист № 1/1-015 від 10 січня 2001 року, Лист № 1/1-061 від 21 березня 2001 року) Позивач зазначає, що ТОВ «Київ-Нафта»було включено до переліку фірм, які являються платниками збору за використання місцевої символіки, що Позивач вважає помилковим.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-10397/06 від 17 квітня 2008 року встановлено, що «… судами попередніх інстанцій не встановлювалась наявність чи відсутність дозволу у позивача для використання символіки м. Києва».

          Проаналізувавши матеріали справи та припис пункту 1.3 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, Суд встановив, що Позивач здійснює підприємницьку діяльність у сфері оптової торгівлі нафтопродуктами з використанням символіки міста Києва без отримання Дозволу на право використання символіки міста Києва, форму якого встановлено Додатком 1 до Положення про збір за право на використання символіки міста Києва.

Однак, Суд звертає увагу, що, заповнюючи та подаючи Розрахунки збору за право використання символіки міста Києва за відповідні періоди, Позивач самостійно визнав той факт, що він є платником збору за використання місцевої символіки та самостійно в якості об’єкта оподаткування зазначив свій валовий дохід без урахування податку на додану вартість.

Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що ТОВ «Київ-Нафта»відповідно до чинного податкового законодавства України є платником податку за право використання символіки міста Києва, оскільки ним здійснюється господарська діяльність по оптовій торгівлі нафтопродуктами, в ході якої Позивачем використовується назва «Київ»з комерційною метою; об’єктом оподаткування, наявність якого є підставою для сплати збору за право на використання символіки міста Києва для Позивача, є дохід (прибуток) від здійснення ним господарської діяльності по оптовій торгівлі нафтопродуктами.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій вимагає від суб’єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач повинен був ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 237, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні адміністративного позову –відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська