Рішення № 30827085, 18.04.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/733/2013 Головуючий в І інстанції Миргород В.С.

Категорія 51 Доповідач: Приходько Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року квітня місяця 18 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Приходько Л.А.Суддів:Кузнєцової О.А. Бездрабко В.О.При секретарі:Романовій Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2012 року у справі

за позовом

ОСОБА_6 до ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з квартири, та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл майна подружжя.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012року ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_5, про виселення, посилаючись на те, що відповідач, її колишній чоловік, проживає у квартирі, яка належить їй та її неповнолітнім дітям, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, на праві власності з приватної квартири. У добровільному порядку виселитися з квартири ОСОБА_5 не бажає. Сумісне проживання з ним в одній квартирі неможливо, оскільки відповідач часто влаштовує сварки, бійки, принижує її перед сусідами, родичами, дітьми. В утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послуг участі не приймає. Посилаючись на те, що заходи запобігання та громадського впливу на відповідача виявилися безрезультатними, просила, з підстав визначених ст. 116 ЖК України, виселити ОСОБА_5 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

ОСОБА_5 в вересні 2012 року, звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6 про розподіл майна подружжя. Посилаючись на те, що в квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, були вкладені його особисті кошти за які було проведено повне облаштування та переобладнання квартири в якій вони спільно проживали, враховуючи, що під час приватизації даної квартири було порушено його право на приватизацію частини житлової площі та з урахуванням того, що ним особисто та за його кошти було поліпшено стан квартири в цілому, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя, розділити між ним та ОСОБА_6 сумісно набуте майно, визнавши за ним право власності на 1/4 частку квартири № 1 розташованої по АДРЕСА_1.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2012 року, з урахуванням ухвали Бериславського районного суду Херсонської області від 25 січня 2013 року про виправлення описки, позов ОСОБА_6 задоволено. Ухвалено виселити ОСОБА_5 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог про його виселення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

В судове засідання ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_9, не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначила, що рішення суду на її думку є законним та обґрунтованим. Просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині виселення відповідача без надання іншого житла, з підстав визначених ст. 116 ЖК України, суд першої інстанції виходив з того, що систематичне порушення відповідачем правил співжиття робить неможливим подальше проживання ОСОБА_5 в одній квартирі з позивачкою.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та не відповідають зібраним у справі доказам.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 14 березня 2001 року було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

24 серпня 2007 року між сторонами повторно зареєстровано шлюб, який також було розірвано рішенням Бериславського районного суду від 22.12.2011 року.

Від шлюбу подружжя має двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 11.09.2009 року, ОСОБА_6, ОСОБА_7,ОСОБА_8 належить на праві спільної сумісної власності трикімнатна квартира загальною площею 71.6м?, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_5, будучи чоловіком та батьком співвласників зазначеної квартири, був вселений позивачкою в квартиру як член її сім'ї.

А отже, відповідно до вимог ч.1 ст.405 ЦК України, згідно якої члени сім'ї власника, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, відповідач набув право на користування спірною квартирою.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

З огляду на положення ч. 4 ст. 156 ЖК України, право користування житлом зберігається для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Підстави та порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування жилими приміщеннями визначені у ст. 157 ЖК України, якою встановлено, що членів сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

За змістом ч.1 ст. 116 ЖК України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку та інших осіб, які проживають разом з ним, можливо в тому випадку, коли вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Суд першої інстанції наведених норм закону не врахував не встановив всіх передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України умов для виселення відповідача, на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України належним чином не з'ясував чи мали місце обставини, якими ОСОБА_6 обґрунтовує позовні вимоги.

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про недоведеність систематичного порушення ОСОБА_5 правил співжиття, створювання ним позивачці неможливих умов для проживання, або інші зазначені в ч.1 ст. 116 ЖК України дії, за які до відповідача приймалися заходи попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 57-58 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами. А отже, висновок суду про наявність підстав для виселення відповідача визначених ст.. 116 ЖК України не може ґрунтуватися лише на поясненнях свідків за відсутністю жодного належного та допустимого доказу про застосування до ОСОБА_5 заходів запобігання і громадського впливу, які б виявились безрезультатними.

Із наданих позивачкою письмових доказів ( постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 01.08.2012 року, довідки виконавчого комітету Ольгівської сільської ради від 22.08.2012 року) не вбачається фактів звернення позивачки за захистом своїх прав у зв'язку із антигромадською поведінкою відповідача, а лише з проханням вирішити питання про виселення у зв'язку його небажанням , після їх розлучення, виселятися з належної їй квартири.

Таким чином, позивачкою, відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, під час розгляду справи не доведено факту систематичного порушення відповідачем правил співжиття, його триваючої антигромадської поведінки, а також вжиття до нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Зважаючи на викладене, колегія судів дійшла висновку, що, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, рішення суду в частині виселення відповідача з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог про виселення відповідача з спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

В решті рішення не оскаржено, а тому в апеляційному порядку не переглядалося.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2012 року в частині виселення ОСОБА_5 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з квартири відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: