Рішення № 30824293, 03.04.2013, Докучаєвський міський суд Донецької області

Номер провадження 2/228/24/2013

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2013 року м. Докучаєвськ

Докучаєвський міський суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Єпішина Ю.М.,

при секретарі Натаріній Д.І.,

За участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Докучаєвську, в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок злочину та стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката у кримінальній справі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з відповідачем знаходилась в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб з відповідачем було розірвано. Після розірвання шлюбу неповнолітня дитина залишилася проживати з позивачем ОСОБА_1 Відповідач ОСОБА_3 30 січня 2008 року взяв сина до себе до дому, де той знаходився в період часу з 9:00 годин до 17:00 годин. Коли відповідач повернув дитину, позивачка при огляді виявила у нього тілесні ушкодження, внаслідок чого звернулася до Докучаєвського МВ ГУМВС України в Донецькій області, проте у порушенні кримінальної справи було відмовлено, після чого вона звернулася до суду зі скаргою приватного обвинувачення в порядку ст. 27 КПК України. Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 07 лютого 2012 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за завдання тілесних ушкоджень неповнолітньому сину ОСОБА_5, та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. Цим вироком ОСОБА_3 був звільнений від відбуття покарання у звязку зі спливом строку давності, відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України. Вважає, що неправомірними діями з боку відповідача відносно малолітньої дитини було завдано моральної шкоди, оскільки з метою захисту інтересів дитини позивач була вимушена звернутися до суду, розгляд кримінальної справи відбувався тривалий час, внаслідок неодноразового скасування судових рішень. При цьому дитина викликалася до суду, де проводився його допит, відносно нього проводилася судово-психологічна експертиза, внаслідок чого, тривалий час родина знаходилася у постійному емоційному напруженні, що негативно відобразилося на емоційному стані дитини. Просить суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати у кримінальній справі у розмірі 3250,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі угоди про надання правової допомоги, у судовому засіданні у повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги, просили суд задовольнити позов та надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, проти його задоволення заперечував вважає, що злочину відносно дитини він не вчиняв, з вироком суду не згодний, а тому на його думку заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, разом з тим зазначив, що позивачем пропущений строк звернення з позовом до суду, посилаючись при цьому на статтю 257 ЦК України та просив застосувати її положення.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, допитаних у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 07 лютого 2012 року по кримінальній справі № 1/0506/68/12 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, останнього було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_3 було звільнено від відбуття покарання у звязку зі спливом строку давності (а.с. 5-6).

Під час розгляду зазначеної кримінальної справи судом було встановлено, що 30 січня 2008 року в період часу з 9:00 години до 17:00 години ОСОБА_3, знаходячись за місцем свого проживання, у квартирі АДРЕСА_1, де реалізуючи своє право на спілкування з дитиною у визначені дні та години, встановлені рішеннями Докучаєвського міського суду Донецької області від 06 лютого 2004 року та 31 січня 2006 року, за не реагування його неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на батьківські вимоги про припинення дій, які йому не сподобались, навмисно завдав потерпілому декілька ударів кулаком в область спини, спричинивши синці спини, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2012 року вищезазначений вирок Волноваського районного суду Донецької області від 07 лютого 2012 року було залишено без змін, а апеляцію без задоволення (а.с. 7-8).

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно частини 1 статті 58 цього ж Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, допитаних у судовому засіданні зводяться до того, що при спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_5, той на будь-які розлади здоровя їм не скаржився, психологічних розладів у нього вони не помічали.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що позивач, відповідно до вимог статті 39 ЦПК України має право звернення до суду із вищезазначеним позовом.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог стосовно відшкодування моральної шкоди, посилалася на положення статті 1167 ЦК України.

Виходячи зі змісту статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 цієї статті зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність

такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні

Виходячи з викладеного, суд вважає, що є усі підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, та стягнення її з відповідача, оскільки вироком суду встановлена протиправна поведінка відповідача, судом встановлена наявність причинного звязку між завданою позивачу шкодою та протиправною поведінкою відповідача, якою були спричинені моральні страждання.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд приймає до уваги характер спричиненої шкоди, глибину моральних страждань позивача, виходячи при цьому з принципу розумності і справедливості. На думку суду, такою є грошова сума у розмірі 1200,00 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача стосовно того, що позивачем пропущений строк звернення з позовом до суду та не знаходить підстав для застосування положень ст. 257 ЦК України, оскільки обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_3, яким його було визнано винним у скоєнні злочину був постановлений 07 лютого 2012 року та набрав законної сили 14 травня 2012 року згідно з ухвалою Апеляційного суду Донецької області, тому позивач звернувся до суду в межах встановленого строку.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача судових витрат у кримінальній справі, до складу яких позивач відносить витрати на правову допомогу суд виходить з наступного.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 49,52 КПК України в редакції 1960 року, що діяла під час розгляду кримінальної справи в суді, потерпілий під час розгляду кримінальної справи може мати представника, яким може бути адвокат. Представник потерпілого користується правами потерпілого.

Згідно розяснень Пленум Верховного Суду України, що містяться у п. 9 постанови № 13 від 02 липня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» потерпілий з моменту визнання його таким може мати представника в кримінальному процесі, зокрема з числа адвокатів.

В судовому засіданні за клопотанням сторін, були частково оглянуті та дослідженні матеріали кримінальної справи № 1/0506/68/12 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, витребуваної з Волноваського районного суду Донецької області.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_1 скористалася наданим їй правом, та на законних підставах мала своїх представників у суді з числа адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_2, за послуги яких була сплачена загальна сума у розмірі 3250,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями від 21.04.2008 року, 25.05.2009 року, 08.09.2010 року, 22.04.2011 року, 18.07.2011 року (а.с. 9-14).

Статтею 79 ЦПК України передбачені види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат повязаних з розглядом справи. Витрати на правову допомогу належать саме до витрат, повязаних з розглядом судової справи.

За правилами статті 84 ЦПК України, витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Проте, вимоги позивача полягають саме у стягненні понесених ним судових витрат, до яких позивач відносить витрати на правову допомогу адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зазначені вимоги під час розгляду цивільної справи позивачем та її представником не змінювалися та не уточнювалися, саме на задоволенні цих вимог наполягали позивач та її представник.

Разом з тим, до судових витрат, відповідно до положень ст. 91 КПК України в редакції 1960 року відносяться: суми, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим; суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів; інші витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом при провадженні по справі. Витрати на правову допомогу адвоката потерпілої особи у кримінальному судочинстві до судових витрат не відносяться.

Системний аналіз положень ст.ст. 79 - 89 ЦПК України дає підстави зробити висновок про те, що в порядку цивільного судочинства вирішуються питання щодо стягнення судових витрат, які сторони понесли в ході розгляду цивільної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд не виходячи за межі позовних вимог вважає, що вимоги в частині стягнення судових витрат у кримінальній справі, до яких позивач відносить витрати на правову допомогу адвоката, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10-11 57-60, 213-215, 218 ЦПК України, розясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2007 року №4 з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок злочину задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частина рішення складена і підписана у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 березня 2013 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Докучаєвський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя