Постанова № 30812446, 15.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа№ 910/472/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання - Натха М.С.

за участю представників:

від позивача: Марковська В.В. - за довіреністю,

від відповідача: Макусь Н.П.- за довіреністю,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. (дата складання рішення 04.03.2013р)

по справі №910/472/13 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

про стягнення 81 209,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. у справі №910/472/13 позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 74 053,53 грн. заборгованості, 3 431,75 грн. інфляційних втрат, 3 006,78 грн. трьох відсотків річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. у справі №910/472/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на те, що він не є споживачем теплової енергії та не отримує на свій рахунок кошти за теплову енергію, яка спожита мешканцями житлового будинку, кошти від мешканців надходять на транзитний рахунок КП "ГІОЦ" КМДА з яким відповідач уклав договір №637, а заборгованість мешканців не є заборгованістю відповідача; сторонами не укладалось угод щодо зміни умов договору, зокрема його ціни; застосований позивачем у січні, лютому 2011р. тариф 169,38 грн./Гкал не встановлювався Київською міською державною адміністрацією.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2013р. у справі №910/472/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В,, Коротун О.М., апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" прийнято до апеляційного провадження та призначено її до розгляду на 15.04.2013р.

04.04.2013р. через відділ документального забезпечення суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №2690079 від 01.03.2007р.

У відповідності до п.1.1 договору позивач (постачальник) зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу (споживачу) для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з п.2.2.1, п.2.3.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із відповідачем (додатки №3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1, а відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку №2.

Відповідно до п. 3 Звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії нарахування за теплову енергію здійснюється по приладах обліку.

Пунктами 4, 5 Додатку № 2 до договору передбачено, що дата зняття відповідачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця. Споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно подає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-2, вул. Драгоманова, буд. №40в не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до п.9 Додатку №2 до договору відповідач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. №40в оформлену позивачем платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 Додатку №2 до договору встановлено, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком.

Відповідно до п. 4.1. договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2007р.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення ( п. 4.3. договору).

Доказів припинення договору в установленому порядку господарському суду не надано.

Як вказує позивач за період з 01.08.2010р. по 01.12.2012р. на виконання умов договору відповідачу поставлено теплову енергію на загальну суму 394 181,63 грн., що підтверджується табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії. Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши за поставлену теплову енергію 320 128,10 грн., неоплаченою залишилася поставлена за вказаний період теплова енергія на суму 74 053,53 грн.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, тоді як відповідач у визначений договором та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю, у зв'язку з чим станом на 01.12.2012р. у нього виникла заборгованість у розмірі 74 053,53 грн. за період з 01.08.2010р. по 01.12.2012р.

Відповідач заперечує порушення ним умов договору та наявність заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до абз.1 п.10 Додатку №2 до договору КП "Житло-сервіс" повинно забезпечити не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок КП "ГІОЦ" КМДА. Відповідач, уклавши з КП "ГІОЦ" КМДА договір №637, виконав свої зобов'язання по договору, а заборгованість мешканців, які розраховуються через КП "ГІОЦ" КМДА, не є заборгованістю відповідача.

Наведені твердження скаржника судовою колегією до уваги не беруться, з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Частиною 2 ст.528 ЦК України встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

За умовами Договору боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п.10 Додатку № 2), а отже, він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті спожитої теплової енергії.

Відповідно до наведених вимог закону та умов договору відповідач має виконати грошове зобов'язання, визначене цим договором, зокрема й в тому випадку, коли мешканці житлових будинків, що отримують житлово-комунальні послуги КП "Житло-сервіс", не оплатять ці послуги шляхом перерахування коштів на транзитний рахунок КП "ГІОЦ" КМДА.

Скаржник також вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача не містить даних та доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань по виконанню п.2.2.1 договору за зазначений у позовній заяві період, що ставить під сумнів правомірність розрахунку позовних вимог.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується не лише розрахунком, а й первинними документами - відомостями обліку споживання теплової енергії та обліковими картками споживання теплової енергії відповідачем за спірний період, що є достатніми та належними доказами.

Щодо посилання відповідача на неналежну температуру теплоносія у подавальному трубопроводі, то слід зазначити, що позивач проводить нарахування відповідачеві за фактично спожиту теплову енергію для потреб опалення і гарячого водопостачання відповідно до звертання-доручення до договору згідно з показниками комерційних приладів обліку, отже відповідач самостійно щомісяця визначає і вказує постачальнику, яку кількість теплової енергії ним було спожито.

В спірний період позивачем при розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії застосовані тарифи, встановлені розпорядженням КМДА №392 від 31.05.2010р. та постановою НКРЕ №1729 від 14.12.2010р.

На доводи скаржника щодо застосування позивачем тарифу, встановленого постановою НКРЕ №1729 від 14.12.2010р., за відсутності внесення сторонами змін до договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Нормами ст.20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.632 ГК України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Частиною 2 ст.19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. До встановлення національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 14.12.2010р. прийняла постанову №1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго", якою було затверджено ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію для населення у розмірі 171,25 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) та 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу жилого будинку або відсутній. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2011р.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998р. № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринку газу, нафти та нафтопродуктів.

Зважаючи на те, що ціни на теплову енергію є регульованими, а постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України №1729 від 14.12.2010р. обов'язковою для виконання, зазначені в ній тарифи застосовуються незалежно від внесення змін до Договору на постачання теплової енергії.

Таким чином, позивачем з 01.01.2011р. правомірно застосовані тарифи, встановлені Постановою НКРЕ України №1729 від 14.12.2010р.

Доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії за договором відповідач не надав, що свідчить про порушення останнім умов договору, а також вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача 418 284,59 грн. боргу. Водночас, згідно з наданим позивачем до позовної заяви розрахунком ціни позову, розмір основного боргу відповідача за заявлений позивачем період становить 74 053,53 грн., наявність якого підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції вказав на допущену у тексті позовної заяви описку та просив вважати вірним суму основного боргу 74 053,53 грн., про що надав відповідне письмове клопотання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в сумі 74 053,53 грн.

З позовної заяви також вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 3 431,75 грн. - інфляційної складової боргу та 3 723,87 грн. - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором №2690079 від 01.03.2007р.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання скаржника на неправомірність нарахування позивачем 3% річних з огляду на те, що відповідач не користується коштами позивача, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки, як зазначено вище, за умовами договору боржником є саме відповідач, який має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті спожитої теплової енергії.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 3 006,78 грн.

Наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 3 431,75 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування обставин, на які позивач послався як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. у справі №910/472/13 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. у справі №910/472/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. у справі №910/472/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/472/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Корсакова Г.В.

Судді Ільєнок Т.В.

Коротун О.М.