Постанова № 30811960, 22.04.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/1038/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

19.03.2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 11.03.2013 року: № 0001681720, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 421,25 грн. (1 937,00 грн. за основним платежем та 484,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0001691720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10 000,00 грн. (8 000,00 грн. за основним платежем та 2 000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач та його представник мотивують тим, що позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Бімар» з приводу купівлі пального. Так, позивачем на підставі видаткової накладної придбано у ТОВ «Бімар» дизельне пальне. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність виконання договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковою та податковою накладними, платіжними дорученнями. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Позивач та його представник вважають висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 22.02.2013 року № 483/17/НОМЕР_3, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності проведення господарських операцій за листопад 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Бімар», за результатами якої складено акт перевірки та встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.193.1 ст.193, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, всього у сумі 8 000,00 грн., в тому числі за листопад 2011 року - 8 000,00 грн., донараховано податок на додану вартість за актом перевірки - 8 000,00 грн.; ст.177 Податкового кодексу України, позивачем завищено валові витрати, в результаті чого встановлено заниження оподатковуваного доходу за 2011 рік на 12 916,67 грн., донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки в розмірі 1 937,00 грн. У зв'язку з вказаними порушеннями податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 11.03.2013 року: № 0001681720, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 421,25 грн. (1 937,00 грн. за основним платежем та 484,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0001691720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10 000,00 грн. (8 000,00 грн. за основним платежем та 2 000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у м. Черкасах від 31.10.2012 № 882/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» за вересень, листопад 2011 року та лютий, березень 2012 року, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальником ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» у вересні 2011 року на загальну суму 3 384 174,00 грн., у листопаді 2011 року на загальну суму 5 033 204,00 грн., у лютому 2012 року на загальну суму 146 481,00 грн., у березні 2012 року на загальну суму 476 700,00 грн. та платниками податків-покупцями. Представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 18.10.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4.

Як вбачається з матеріалів справи позивач з 08.05.2008 є платником податку на додану вартість та видами діяльності останнього за КВЕД є: 49.41 вантажні автомобільні перевезення.

Судом встановлено, що на підставі ст.ст. 20, 78, 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 06.02.2013 № 505 та згідно службового посвідчення серії ЧН № 100576 працівником ДПІ у м. Чернігові ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності проведення господарських операцій за листопад 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Бімар», відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт перевірки від 22.02.2013 року № 483/17/НОМЕР_3 (а.с.5-10).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено наступні вимоги податкового законодавства:

пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.193.1 ст.193, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, всього у сумі 8 000,00 грн., в тому числі за листопад 2011 року - 8 000,00 грн. Донараховано податку на додану вартість за актом перевірки - 8 000,00 грн.;

ст.177 Податкового кодексу України, завищено валові витрати, в результаті чого встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік на 12 916,67 грн. Донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки - 1 937,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 11.03.2013 року № 0001681720, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 421,25 грн. (1 937,00 грн. за основним платежем та 484,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.11);

- № 0001691720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10 000,00 грн. (за основним платежем 8 000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.12).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що в листопаді 2011 року позивачем (Покупець) придбано у ТОВ «Бімар» (Продавець) дизельне пальне в розмірі 4890,00 л на суму з урахуванням податку на додану вартість, 48 000,00 грн., що підтверджується: видатковою накладною № 912 від 09.11.2011 на суму з ПДВ 48 000,00 грн., податковою накладною від 09.11.2011 № 912 на суму з ПДВ 48 000,00 грн., платіжними дорученнями № 70 від 29.12.2011 на суму 15 500,00 грн., № 1 від 05.01.2012 на суму 20 000,00 грн., № 6 від 02.02.2012 на суму 12 500,00 грн. (а.с.13-17).

Таким чином, реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

В подальшому придбане дизельне пальне позивачем було використано в своїй господарській діяльності на заправку автомобілів, що здійснювали перевезення вантажів у відповідності до договору № 27 на автотранспортне обслуговування від 03.01.2011, укладеного між позивачем та ПП «Спецтранс». Також, позивачем надавались транспортно-експедиційні послуги ТОВ «Українська агропромислова група». Надання вищезазначених послуг підтверджується рахунками, актами виконаних робіт на вантажні перевезення, подорожніми листами вантажного автомобіля, актом здачі-приймання наданих послуг, товарно-транспортними накладними (а.с.18-22, 50-73).

На підтвердження використання дизельного пального, придбаного у ТОВ «Бімар» позивачем надано документи, які підтверджують факт перебування у останнього транспортних засобів, а саме: згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач є власником вантажного автомобіля RENAULT та напівпричепа (а.с.23), а також в користуванні останнього перебуває автомобіль марки (моделі) MAN, 1998 року випуску на підставі довіреності від 18.11.2008 року (а.с.24).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частино 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

ДПІ у м. Чернігові ДПС посилається на акт ДПІ у м. Черкаси від 31.10.2012 № 882/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бімар» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» за вересень, листопад 2011 року та лютий, березень 2012 року, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальником ТОВ «Торгбудкомплекс ЛТД» у вересні 2011 року на загальну суму 3 384 174,00 грн., у листопаді 2011 року на загальну суму 5 033 204,00 грн., у лютому 2012 року на загальну суму 146 481,00 грн., у березні 2012 року на загальну суму 476 700,00 грн. та платниками податків-покупцями (а.с.38-44).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товару, послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними. Податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, покупець не може нести відповідальність за порушення, якщо такі і мали місце, службовою чи іншою особою підприємства контрагента.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки позивачем у грудні 2011 року віднесено до складу валових витрат частину коштів перерахованих ТОВ «Бімар» за дизельне пальне на суму 12 916,67 грн.

Згідно п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Розрахунок податку на доходи фізичних осіб проводиться згідно пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, ст.177 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 164.1.3. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до п.167.1. ст.167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Згідно п.177.5.1. п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада). У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийнято ДПІ у м. Чернігові ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 124,21 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 124,21 грн., що підтверджується квитанцією № 5257.13.1 від 19.03.2013 року (а.с.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 201,00 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 11.03.2013 № 0001681720 на суму 2 421,25 грн. та № 0001691720 на суму 10 000,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_3) судовий збір в розмірі 124 (сто двадцять чотири) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко