Постанова № 30806472, 02.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2013 року Справа № 814/944/13-а

м. Миколаїв

10:40

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інвест Групп», пр. Леніна, 93-В, м. Миколаїв, 54017 до відповідача:Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, вул. Артилерійська, 19, м. Миколаїв, 54030 про:скасування рішення від 18.02.2013р. № 114,Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інвест Груп» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Миколаєва (надалі - УПФУ або відповідач) від 18.02.2013 № 114 про застосування фінансових санкцій.

В обґрунтування позову Товариство вказало, що відповідач безпідставно застосував до позивача штраф, що був встановлений пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058) - нормою, яка втратила чинність 01.01.2011.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 35-36), в яких зазначив , що факт порушення Товариством вимог Закону № 1058 доведений належними доказами, а пунктами 6 і 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464) передбачена можливість застосування до страхувальників штрафів, що передбачались статтею 106 Закону № 1058, і після 01.01.2011 - втрати чинності цією статтею. У додаткових запереченнях на адміністративний позов (ар. с. 44-48) відповідач пояснив, яким чином була визначена сума штрафу, і послався на статтю 58 Конституції України, відповідно до якої, на думку УПФУ, до факту порушення, який мав місце у 2010 році, має застосовуватись заходи відповідальності, що були чинними на момент порушення.

Про дату, час і місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином (ар. с. 43), проте представника в судове засідання не направив, про причини його неприбуття не повідомив.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

В період з 23.01.2013 по 29.01.2013 УПФУ здійснило планову перевірку Товариства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за період з 30.05.2007 по 31.12.2012, результати якої оформило актом від 29.01.2013 № 19 (надалі - Акт, ар. с. 9-31).

На стор. 19 Акта (ар. с. 27) УПФУ вказало, що Товариство порушило пункт 2 частини 2 статті 17 Закону № 1058 та пункти 3.4, 3.5 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1.

Рішенням № 114 від 18.02.2013 про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку (надалі - Рішення, ар. с. 6) УПФУ, на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону № 1058 і частини 7 розділу VIII Закону № 2464, за порушення, що мали місце у лютому - листопаді 2010 року, застосувало до Товариства фінансову санкцію в сумі 1700 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

До 01.01.2011 відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювались Законом № 1058. Виключно цим Законом визначались платники страхових внесків, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, порядок стягнення заборгованості. Частиною 9 статті 106 Закону № 1058 були встановлені види фінансових санкцій, що застосовували до страхувальників виконавчі органи Пенсійного фонду. Ця норма (частина 9 статті 106) втратила чинність з 1 січня 2011 року, що виключало можливість її застосування відповідачем у лютому 2013 року. Саме таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 09.11.2011 (справа К/9991/28551/11).

Згідно з частиною 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскаржень рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд дійшов висновку про те, що рішення про застосування фінансових санкцій відповідач прийняв не на підставі закону.

Стосовно посилань відповідача на пункт 7 Розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 суд зазначає таке. Вказана норма визначає повноваження фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо контролю і застосування фінансових санкцій відносно заборгованості із сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, нарахованих у період до 1 січня 2011 року. В даній справі відповідач нарахував штрафи у лютому 2013 року.

Позивач заявив вимоги про скасування рішення відповідача. Пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення. Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. На думку суду, в даному випадку, для повного захисту прав та інтересів позивача, а також з метою дотримання статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, доцільним є вихід за межі позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 128, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення № 114, що було прийнято Управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва 18.02.2013.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інвест Групп» судові витрати в сумі 115 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна