Рішення № 30804717, 16.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1803/13 16.04.13

За позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області

до 1. Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Українське товариство сліпих

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-2 1. Фізична особа ОСОБА_1

2. Фізична особа ОСОБА_2

3. Фізична особа ОСОБА_3

4. Фізична особа ОСОБА_4

5. Фізична особа ОСОБА_5

6. Фізична особа ОСОБА_6

7. Фізична особа ОСОБА_7

8. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

ОСОБА_8

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Баранов Д.О.

Босий В.П.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Долгорук С.М. - посвідчення № 002718;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Будик А.О. за довіреністю б/н від 25.02.2013 р.;

Сушков Р.О. за довіреністю б/н від 25.02.2013 р.;

Клопенко О.О. за довіреністю б/н від 25.02.2013 р.;

Крамнистий О.О. за довіреністю б/н від 25.02.2013 р.;

від відповідача-2: Кутовой В.В. за довіреністю № 2 від 20.03.2013 р.;

від третьої особи на стороні відповідача-1: ОСОБА_16 за довіреністю № 15-7/07 від 19.03.2013 р.;

від третьої особи-1 на стороні відповідача-2: ОСОБА_17 за довіреністю № 584 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-2 на стороні відповідача-2: ОСОБА_17 за довіреністю № 578 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-3 на стороні відповідача-2: ОСОБА_17 за довіреністю № 576 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-4 на стороні відповідача-2: ОСОБА_17 за довіреністю № 580 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-5 на стороні відповідача-2: ОСОБА_18 за довіреністю № 565 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-6 на стороні відповідача-2: ОСОБА_18 за довіреністю № 564 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-7 на стороні відповідача-2: ОСОБА_18 за довіреністю № 566 від 05.04.2012 р.;

від третьої особи-8 на стороні відповідача-2: не з'явився.

В судовому засіданні були присутні вільні слухачі: ОСОБА_19, ОСОБА_20

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 Українського товариства сліпих та Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" про визнання недійсними Договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010 р., а також Додаткового договору № 1 від 01.03.2010 р. та Додаткового договору № 2 від 11.03.2010 р. до Договору простого товариства про спільну діяльність, укладених між відповідачами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що відповідачами було укладено Договір простого товариства про спільну діяльність, за умовами якого відповідач-2 отримав у власність об'єкти нерухомості, які знаходяться на території земельної ділянки, переданої відповідачу-1 у постійне користування, що на думку прокурора, свідчить про фактичне передання права постійного користування земельною ділянкою поза процедурою встановленою чинним законодавством. Також, прокурор посилається на те, що сторони при укладенні оспорюваного Договору простого товариства про спільну діяльність не визначили усіх його істотних умов, а саме: які споруди та будівлі відносяться до комплексу для оздоровлення та відпочинку та які підлягають передачі у власність відповідачу-2, не визначено їх адреси, нумерації, кількості, виду тощо. Також, прокурор звертає увагу на те, що у випадку, якщо відповідні будівлі відносяться до житлового фонду, то укладення між відповідачами оспорюваного договору суперечить ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Крім того, прокурор вказує на те, що в порушення приписів ст. 1134 та ст. 1141 ЦК України оспорюваний Договір передбачає передачу відповідних об'єктів нерухомості не у спільне майно, а у власність відповідача-2. При цьому, прокурор стверджує, що в порушення приписів ст. 377 ЦК України в Договорі його сторони не визначили розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що є істотними умовами Договору. Також, прокурор вказує на перевищення відповідачем-1 наданих йому повноважень щодо розпорядження майном, що знаходилось в його господарському віданні, оскільки постановою Центрального правління УТОС № 12-4 від 15.12.2009 р. було дозволено лише опрацювати питання щодо передачі двох садових будиночків з підсобними приміщеннями бази відпочинку "Івушка", оформлення свідоцтв права власності на будівлі бази відпочинку, зобов'язано уточнити площу земельної ділянки, що мала бути передана інвестору, а постановою Президії Центрального правління УТОС № 1-14 від 26.01.2010 р. було надано остаточний дозвіл відповідачу-1 укласти договір про спільну діяльність з відповідачем-2 по будівництву будівель на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 4687 га. Однак, як зазначає прокурор, не зважаючи на погодження дозволу на передання лише двох будиночків з підсобними приміщеннями, відповідач-1 зобов'язався передати у власність відповідача-2 невизначену кількість об'єктів нерухомості. На підставі зазначеного, прокурор вирішив звернутись з даним позовом до суду, зазначаючи, що оскільки позовні вимоги стосуються Договору в цілому, то додаткові договори до нього також підлягають визнанню недійними. При цьому, відмічає, що на підставі ухвали господарського суду міста Києва у справі № 9/371 було затверджено мирову угоду між відповідачами, за умовами якої у власність відповідача-2 передано об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, таке нерухоме майно було відчужене відповідачем-2 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/1803/13, розгляд справи призначено на 26.02.2013 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8

26.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.

Також, 26.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, яким він проти позову заперечує, вказуючи на те, що умова відносно передачі з боку відповідача-1 відповідачу-2 земельної ділянки мала на меті узгодити порядок доступу до земельної ділянки підрядних організацій. При цьому, відповідач-2 наголошує, що станом на сьогодні відповідна земельна ділянка знаходиться в користуванні відповідача-1 і нікому не відчужена. Доводи прокуратури щодо порушення норм Закону України "Про інвестиційну діяльність" відповідач-2 відхиляє, оскільки, на його думку, порушення мало б місце лише у випадку, якби будівництво житлового комплексу відбулось без залучення фондів фінансування будівництва згідно з вимогами Закону, проте як відновлювальні роботи не були розпочаті і прокуратурою не доведено, яким чином в даному випадку порушено права позивача, в інтересах якого подано даний позов. Також, відповідач-2 стверджує, що об'єкти нерухомого майна, які були віднесені відповідачем-1 до спільної діяльності за Договором, не є власністю Козинської селищної ради, а тому будь-яка зміна власника чи користувача цих об'єктів не порушує права та законні інтереси держави в особі ради. Крім того, відповідача-2 відхиляє доводи прокуратури відносно відсутності в Договорі умов про розмір, межі та кадастровий номер земельної ділянки, вказуючи на те, що в користуванні відповідача-1 перебуває лише одна земельна ділянка, та що наявності у неї кадастрового номеру не доведено. Також, відповідач-2 стверджує, що Договір було погоджено з ЦП УТОС, а отже, твердження про порушення господарської компетенції є необґрунтованими. При цьому, відповідач наголошує, що станом на день написання відзиву у публічній кадастровій карті, що розміщена в мережі Інтернет на офіційному веб-ресурсі Державного агентства земельних ресурсів, за кадастровим номером 3223155400:05:086:0032 закріплена земельна ділянка площею 1, 3124 га для обслуговування бази відпочинку, яка відповідно до Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 140170 від 01.10.2012 р. належить на праві постійного користування відповідачу-1, нікому не передана і не відчужена, а тому права Козинської селищної ради не порушені внаслідок укладення оспорюваного Договору.

Від відповідача-1 26.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі та заява про визнання позову, яким він підтримує доводи, викладені в позовній заяві, і звертає увагу на те, що оспорюваним Договором передбачено передання відповідачем-1 відповідачу-2 права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на відокремленій земельній ділянці, що в свою чергу вказує на одночасне передання права постійного користування такою ділянкою поза встановленим законом порядком. Також, відповідач-1 стверджує, що між сторонами Договору не було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов, а відповідачем-1 укладено такий Договір з порушенням господарської компетенції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача та третьої особи-8, було відкладено на 20.03.2013 р.

04.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.

20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.

20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Українське товариство сліпих в особі Центрального правління. Клопотання мотивоване тим, що УТОС є власником нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці та було передано до спільної діяльності за оспорюваним Договором, на що згідно з твердженнями відповідача-1 Центральне правління УТОС згоди не давало.

Також, 20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Українське товариство сліпих.

20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третіх осіб 1, 2, 3, 4 на стороні відповідача-2 надійшли письмові пояснення, в яких він проти позову заперечує, вказуючи на те, що відповідно до Листа Голови ЦП УТОС № 9-1 від 04.03.2010 р., адресованого ДПА Шевченківського району м. Києва, оспорюваний договір погоджений з ЦП УТОС, а директору УВП № 3 УТОС було надано відповідні повноваження на її укладення. Крім того, зазначає про те, що відповідно до постанови президії ЦП УТОС № 3-8р надано дозвіл УВП № 3 УТОС на оформлення на його ім'я чотирьох об'єктів нерухомості, які знаходяться по АДРЕСА_1. Крім того, стверджує, що 20.03.2013 р. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасував рішення попередніх інстанцій у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до УВП № 3 УТОС, а справу направлено на новий розгляд, у зв'язку з чим посилання на скасовані судові рішення є неправомірним.

20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третіх осіб 5, 6, 7 на стороні відповідача-2 надійшли письмові пояснення, в яких він проти позову заперечує, вказуючи на те, що в Договорі не має жодних приписів стосовно того, що при передачі земельної ділянки у неї змінюється землекористувач, як не передбачено передання жодних прав на неї поза процедурою, встановленою чинним законодавством. Крім того, наголошує на тому, що нерухоме майно, яке відповідно до Договору та мирової угоди перейшло у власність відповідача-2, на момент такого переходу належало УВП № 3 УТОС на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2010 р., виданого на підставі Рішення Козинської селищної ради від 13.07.2010 р. Також, стверджує, що до ЄДРЮОФОП не були внесені відомості про наявність у Крамнистого О.О., який підписав оспорюваний Договір з боку відповідача-1, будь-яких обмежень щодо укладення договорів. Крім того, звертає увагу на те, що оспорюваний Договір визначав умови співпраці між сторонами, а перехід права власності відбувся внаслідок затвердження судом мирової угоди, а не в силу положень Договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 03.04.2013 р.

22.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представників третіх осіб 1-7 на стороні відповідача-2 надійшли письмові пояснення, в яких вони зазначають про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Українське товариство сліпих.

02.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія "1+1" надійшло клопотання про надання дозволу для знімальної групи Телевізійної служби новин каналу "Студія "1+1" бути присутніми і вести відеозйомку у залі суду 03.04.2013 р. під час розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р., за заявою судді Ломаки В.С., призначено колегіальний розгляд справи у наступному складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Баранов Д.О., Босий В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 910/1803/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 03.04.2013 р.

03.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких стверджується про те, що будівлі та споруди бази відпочинку "Івушка" є власністю УТОС і лише останнє має виключне право володіння, користування та розпорядження цим майном.

У судовому засіданні 03.04.2013 р. судом було розглянуто клопотання ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія "1+1" про надання дозволу знімальній групі Телевізійної служби новин каналу "Студія "1+1" вести відеозйомку у залі суду під час розгляду справи № 910/1803/13, та вирішено в його задоволенні відмовити, про що винесено відповідну ухвалу.

Також, судом розглянуто клопотання прокуратури та відповідача-1 щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Українське товариство сліпих, та вирішено його задовольнити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Українське товариство сліпих, розгляд справи відкладено на 16.04.2013 р.

12.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Українського товариства сліпих надійшли письмові пояснення у справі, в яких воно просить заявлений прокурором позов задовольнити. При цьому, зазначає, що у 2008 році до ЦП УТОС звернулись директор Київського УВП № 3 УТОС Крамнистий О.О. та голова профспілкової організації підприємства Шульгін В.Є. з проханням дозволити продаж незадіяних будівель бази відпочинку "Івушка", а саме: одноповерхова будівля адміністративного корпусу - 94, 5 кв.м., будівля гаражу одноповерхова - 153, 9 кв.м., приміщення складу - 46, 8 кв.м., будинок відпочинку одноповерховий - 70, 2 кв.м. Договірна ціна продажу вказаних будівель - 2 000 000, 00 грн. Постановою Президії ЦП УТОС від 15.08.2008 р. було відмовлено у задоволенні вказаного прохання та доручено директору Київського УВП № 3 УТОС Крамнистому О.О. продовжити роботу по оформленню документів на право власності на об'єкти нерухомого майна бази відпочинку "Івушка" та продовжити роботу по пошуку покупця незадіяних будівель бази за реальну ціну. В подальшому, враховуючи складний фінансовий стан Київського УВП № 3 УТОС, Президія ЦП УТОС постановою № 12-2 від 15.12.2009 р. дозволила директору Київського УВП № 3 УТОС Крамнистому О.О. розпочати роботу по опрацюванню питання щодо передачі двох садових будиночків з підсобними приміщеннями бази відпочинку "Івушка". Як зазначає третя особа на стороні відповідача-1, постановою № 1-14 від 26.01.2010 р. директору Київського УВП № 3 УТОС було надано дозвіл на основі положень чинного законодавства та Статуту УТОС укласти з ТОВ "Союз-Інвест" угоду про спільну діяльність по будівництву на земельній ділянці розміром 0, 4687 га, яка входить до складу бази відпочинку "Івушка", однак директором УВП № 3 без кінцевого погодження проекту Договору було одноосібно його укладено, чим перевищено надані йому повноваження. Також, вказує на те, що оспорюваний Договір не був зареєстрований в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, яка відмовила у реєстрації.

У судове засідання 16.04.2013 р. представники позивача та третьої особи-8 на стороні відповідача-2 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи-8 на стороні відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.04.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, Київському учбово-виробничому підприємству № 3 Українського товариства сліпих на підставі Державного акту про право користування землею серії Б № 027060, що виданий у 1988 р., було передано у постійне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 4,3 га.

Відповідно до пояснень прокурора на вказаній земельній ділянці розташовано базу відпочинку "Івушка" Київського УВП № 3 УТОС.

Постановою Президії Центрального правління УТОС № 12-2г від 15.12.2009 р. було вирішено дозволити директору Київського УВП № 3 УТОС розпочати роботу по опрацюванню питання щодо передачі двох садових будиночків з підсобними приміщеннями бази відпочинку "Івушка" Київського УВП № 3 УТОС, оформленню свідоцтв права власності на будівлі бази відпочинку та Державного акту на постійне користування земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку, уточненню площі земельної ділянки, що буде передана інвестору, та всіх деталей угоди. Опрацьовані документи зобов'язано подати в ЦП УТОС для розгляду на президії ЦП УТОС та прийняття остаточного рішення.

Постановою Президії Центрального правління УТОС № 1-14р від 26.01.2010 р. вирішено дозволити директору Київського УВП № 3 УТОС укласти з ТОВ "Союз-Івест" на основі положень чинного законодавства та Статуту УТОС угоду про спільну діяльність по будівництву на земельній ділянці розміром 0, 4687 га, яка входить до складу бази відпочинку "Івушка" Київського УВП № 3, об'єкту. Один екземпляр зобов'язано надати ЦП УТОС.

Враховуючи зазначене, 17.02.2010 р. між Київським учбово-виробничим підприємством № 3 Українського товариства сліпих (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" (сторона-2) було укладено Договір простого товариства про спільну діяльність (надалі - Договір), який за погодженням сторін був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 364.

Предметом Договору відповідно до п. 2.1. є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи на основі об'єднання вкладів Сторін з метою відновлення житлового комплексу з необхідними інженерними мережами, інфраструктурою та під'їзними шляхами, що споруджуватиметься, на відокремленій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (об'єкт) та оформлення його у власність в порядку та на умовах, що визначені Договором.

Згідно з п. 2.2. Договору для досягнення мети цього Договору сторона-1:

- за допомогою сторони-2 якнайшвидше здійснює комплекс юридичних та інших необхідних дій щодо підготовки земельної ділянки для відновлення об'єкту, в тому числі вирішує правові та майнові питання, щодо оформлення існуючих будівель на земельній ділянці у порядку, що не суперечить чинному законодавству;

- передає у спільну діяльність об'єкти нерухомості, які зазначені в п. 6.3. цього Договору, що знаходяться на земельній ділянці для відновлення об'єкту;

- передає стороні-2 функції замовника відновлення об'єкту в порядку, визначеному цим Договором. Дані повноваження не можуть бути відізвані до моменту виконання всіх умов та зобов'язань за цим Договором, крім випадків порушення стороною-2 її зобов'язань за цим Договором.

Для досягнення мети цього Договору сторона-2:

- у порядку, що не суперечить чинному законодавству України несе всі витрати із збору вихідних даних, витрати на виконання робіт відновлення об'єкту в т.ч. інженерних мереж, розрахунки з органами місцевого самоврядування та державними органами, витрати пов'язані із залученням коштів. Сторона-2 несе інші витрати, що пов'язані з реалізацією предмету Договору та дотриманням чинного законодавства України;

- приймає у власність частину об'єкту в порядку та розмірах, що визначено цим Договором та чинним законодавством.

Згідно з п. 5.1. Договору відновлення об'єкту здійснюється шляхом фінансування стороною-2 всіх видів витрат, пов'язаних з реалізацією предмету цього Договору.

Розділом 6 Договору його сторони визначили вклади у спільну діяльність.

Так, відповідно до п. 6.1. Договору вкладом сторони-1 є об'єкти нерухомості, зазначені в п. 6.3., які передаються у спільну діяльність.

Вкладом сторони-2 для здійснення спільної діяльності є грошові кошти, що відповідають вартості для відновлення об'єкту (п. 6.2. Договору).

Вклад для здійснення спільної діяльності стороною-2 здійснюється у кілька етапів: в забезпечення виконання умов цього Договору сторона-2 протягом 5 банківських днів з дня підписання цього Договору вносить на поточний рахунок, відкритий стороною-1 відповідно до п. 8.1. суму першого платежу 900 000, 00 грн. Сума другого платежу в розмірі 900 000, 00 грн. підлягає внесенню стороною-2 в період з 46 по 50 банківський день з дня підписання цього Договору на поточний рахунок, відкритий стороною-1 відповідно до п. 8.1. цього Договору. Сторона-2 може вносити додаткові кошти, необхідні для відновлення об'єкту на розрахунковий рахунок, відкритий стороною-2.

Відповідно до п. 6.3. Договору для здійснення мети спільної діяльності згідно з п. 2.1. цього Договору сторона-1 передає у власність протягом 5 банківських днів для здійснення стороною-1 першого платежу, зазначеного в п. 6.2.1.1. цього Договору стороні-2 об'єкти нерухомості, що розміщені на земельній ділянці.

Згідно з п. 7.1.2. Договору сторона-1 має право після закінчення відновлювальних робіт одержати належну їй частину результатів від спільної діяльності в порядку та розмірах, визначені цим Договором.

При цьому, відповідно до п. 7.2. Договору сторона-1 зобов'язується за допомогою сторони-2 після підписання цього Договору передати стороні-2 функції замовника відновлення об'єкту, в разі необхідності видати посвідчену довіреність (п. 7.2.3.), передати стороні-2 земельну ділянку з існуючими об'єктами нерухомості для відновлення об'єкту, згідно з п. 6.3. цього Договору (п. 7.2.4.).

Згідно з п. 7.3.2. Договору сторона-2 наділена правами, зокрема, після завершення відновлювальних робіть одержати у власність частину об'єкту шляхом передбаченим чинним законодавством України.

Розділом 9 Договору сторони визначити порядок розподілу результатів спільної діяльності.

Так, відповідно до п. 9.1. Договору в результаті належного виконання умов цього Договору сторони розподіляють результати від спільної діяльності у наступних розмірах: стороні-1 належить частина результатів діяльності, що буде складати 5 % об'єкту, але не менше 1 800 000, 00 грн. Ця частина результатів від спільної діяльності залишається незмінною незалежно від кількості залучених для участі у будівництві третіх осіб. Результат спільної діяльності, що належатимуть стороні-1, сторона-1 отримує в порядку, передбаченому п. 6.2.1. цього Договору. Результати від спільної діяльності, що належатимуть стороні-1, можуть виражатися в грошовій формі, або в об'єктах нерухомості. (п. 9.1.1.) З врахуванням умов п. 9.1.1. цього Договору стороні-2 належить інша нерозподілена частина об'єкту, на яку сторона-2 оформлює право власності у порядку, встановленому чинним законодавством (п. 9.1.2.).

Відповідно до розділу 11 Договору його сторони визначили, що після виконання стороною-2 своїх зобов'язань, визначених п. 6.2.1.1. та п. 6.2.1.2. на умовах цього Договору до завершення відновлення об'єкту власником об'єкту стає сторона-2. Після завершення відновлення об'єкту, сторони набувають право власності на результати від спільної діяльності згідно умов цього Договору та в порядку, визначеному чинним законодавством.

01.03.2010 р. між відповідачами було укладено Додатковий договір № 1 до Договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 455, згідно з яким, у зв'язку з встановленим державними органами порядком отримання необхідних документів для ведення спільної діяльності та відкриття для цього поточного рахунку відповідно до п. 8.1.1. Договору та необхідності сторони-1 додаткового строку для вищезазначених дій, сторони домовились внести зміни до п. п. 6.2.1.1., 6.2.1.2., 8.1.1., 8.1.2. та змінити відповідні строки.

Також, 11.03.2010 р. між відповідачами було укладено Додатковий договір № 2 до Договору, також посвідчений нотаріально, згідно з яким сторони внесли зміни до визначення об'єкту та встановили, що ним є комплекс для оздоровлення та відпочинку з відповідними спорудами, що потребує відновлення та споруджуватиметься на відокремленій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, в новій редакції викладено п. 6.2.1.4. Договору.

19.02.2010 р. відповідачі уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою, зокрема, домовились про те, що площа відокремленої земельної ділянки за Договором складає 0, 4687 га в межах та за координатами, згідно кадастрового плану, що додається.

Вважаючи, що вказаний Договір та Додаткові договори, які укладались між відповідачами, порушують права Козинської селищної ради, та суперечать положенням чинного законодавства, прокурор вирішив звернутись до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Як зазначалось вище, доводи прокурора в обґрунтування заявлених позовних вимог полягають у тому, що на його думку, укладенням зазначених Договорів порушено права позивача щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. При цьому, прокурор посилається також на те, що сторонами не було визначено істотних умов оспорюваного Договору; порушено приписи ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", якщо відповідні будівлі відносяться до житлового фонду; в порушення приписів ст. 1134 та ст. 1141 ЦК України передбачено передачу відповідних об'єктів нерухомості не у спільне майно, а у власність відповідача-2; та крім того, на його думку, з боку відповідача-1 перевищено надані повноваження щодо розпорядження майном, що знаходилось в його господарському віданні.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 5011-1/5657-2012 за позовом ТОВ "Союз-Інвест" до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) про визнання недійсною додаткової угоди від 19.02.2010 р. до Договору простого товариства про спільну діяльність від 17.02.2010 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2012 р. у справі № 5011-1/5657-2012 було залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 р., якою було скасовано рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2012 р. про задоволення позову та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. У вказаній постанові від 08.10.2012 р. Вищим господарським судом України зауважено, що вказана додаткова угода б/н від 19.02.2010 р., яка була предметом спору по даній справі, вчинена сторонами у простій письмовій формі без нотаріального її посвідчення, у зв'язку з чим є неукладеною.

Ухвалою від 22.10.2012 р. Вищий господарський суд України роз'яснив зазначену постанову від 08.10.2012 р. та вказав, що у сторін відсутні будь-які взаємні права та обов'язки за додатковою угодою б/н від 19.02.2010 р.

Також, судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 9/371 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Інвест" до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) про стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити певні дії, в якій ухвалою від 23.12.2010 р. затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої, зокрема, сторони дійшли згоди, що Київське учбово-виробниче підприємство № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) передає у власність TOB "Союз-Інвест" наступні об'єкти нерухомості, що розміщені на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1: Будівля в літері "А", площею 94,5 кв.м.; приміщення складу в літері "Б", площею 46,8 кв.м.; гараж в літері "В", площею 153,9 кв.м.; будинок відпочинку в літері "Г- 16", площею 70 кв.м.

На підставі вказаної ухвали господарського суду міста Києва від 23.12.2010 р. у справі № 9/371 ТОВ "Союз-Інвест" зареєструвало 19.07.2011 р. право власності на зазначені об'єкти нерухомості в КП "Обухівське бюро технічної інвентаризації".

При цьому, 06.10.2011 р. на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 Договору купівлі-продажу нежилих приміщень вказане майно було відчужене відповідачем-2 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Крім того, встановлено, що в провадженні господарського суду Київської області перебувала справа № 13/121-12 за позовом ТОВ "Союз-Інвест" до Київського учбово-виробничого підприємства № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Козинська селищна рада, КП КОР "Обухівське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на нерухоме майно, рішенням в якій від 24.12.2012 р. визнано за ТОВ "Союз-Інвест" право власності на нерухоме майно, а саме: лодочна станція літ. "Д" - 17,2 кв.м., більярдна літ "Е2 - 53,0 кв.м., майстерня -літ. "Ж" - 31,6 кв.м., КПП літ. "З" - 12,4 кв.м., вбиральня літ. «Л» -9,3 кв.м., вбиральня літ. "Т" - 12,0 кв.м., гараж літ. "Н" - 58,8 кв.м., клуб літ. "К" - 68,0 кв.м., літній павільйон для вмивання літ. "М" - 20,7 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г2" - 39,5 кв. м., будинок відпочинку літ. "Г3" - 42, 9 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г4" - 39, 0 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г5" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г6" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г7" - 39,5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г8" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г9" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г10" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г11" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г12" - 39, 5 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г13" - 42,7 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г14" - 42, 7 кв.м., будинок відпочинку літ. "Г15" - 42, 7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Київське учбово-виробниче підприємство № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) звільнити земельну ділянку площею 1,3124 га, кадастровий номер 3223155400:05:086:0032, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; припинено дію Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 140170, виданого Київському учбово-виробничому підприємству № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) на земельну ділянку площею 1,3124 га для обслуговування бази відпочинку (кадастровий номер 3223155400:05:086:0032), що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду вказаної справи господарським судом Київської області було встановлено, що рішенням Козинської селищної ради 25 сесії 6 скликання № 12 від 27.09.2012 р. було проведено переадресацію земельної ділянки з адреси: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_1 та оформлено державний акт серія ЯЯ № 140170 на право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3223155400:05:086:0032, за відповідачем-1.

На підставі вищезазначеного Рішення, Козинською селищною радою 12.10.2012 р. було прийняте рішення № 10, яким було узаконено самовільно побудовані будівлі: гараж літ. "Н" загальною площею - 58,8 кв.м., вбиральня літ. "Т" - загальною площею - 12,0 кв.м. та перепланування клубу літ. "К" загальною площею - 68,0 кв.м., та оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна - лодочна станція літ. "Д" - 17,2 кв.м., більярдна літ "Е" - 53,0 кв.м., майстерня - літ. "Ж" - 31,6 кв.м., КПП літ. "З" - 12,4 кв.м., вбиральня літ. "Л" - 9,3 кв.м., вбиральня літ. "Т" - 12,0 кв.м., гараж літ. "Н" - 58,8 кв.м., клуб літ. "К" - 68,0 кв.м., літній павільйон для вмивання літ. "М" - 20,7 кв.м., будинки відпочинку літ. "Г2", "ГЗ", "Г4", "Г5", "Г6", "Г7", "Г8", "Г9", "Г10", "Г11", "Г12", "Г13", "Г14", "Г15", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на КУВП № 3.

Зважаючи на те, що господарський суд Київської області дійшов висновку, що отримання Київським учбово-виробничим підприємством № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих акту на право постійного користування земельною ділянкою суперечать умовам Договору про спільну діяльність та Мирової угоди, порушує право власності ТОВ "Союз-Інвест", суд вирішив визнати припиненим право користування Київського учбово-виробничого підприємства № 3 (УВП-3) Українського товариства сліпих (УТОС) даною земельною ділянкою засвідчене вказаним актом.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені у даній справі позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи самозахист (ст. 19).

Кожен може удатися до захисту своїх прав, свобод або інтересів у випадку: якщо порушені чи оспорюються права чи свободи уповноваженої особи; створені або створюються перепони для реалізації нею своїх прав чи свобод, або прийняті заходи щодо реалізації її прав недостатні тощо.

Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Отже, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права - це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання цивільного права - це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права - це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо приналежності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що із позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи. При цьому, інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа № 1-10/2004) (п. 2.4).

Так, приписами ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Також, статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;

В силу ст. 16 ЦК України та ст. ст. 1, 2 ГПК України зазначені права можуть бути реалізовані особою шляхом звернення до суду з вимогою про визнання правочину недійсним. При цьому, обов'язковою умовою такого звернення є порушення іншими особами майнового права чи інтересу позивача.

Між тим, слід зазначити, що під час розгляду судового спору прокурором та позивачем у даній справі належним чином так і не було обґрунтовано, як оскаржуваний Договір порушує цивільні права позивача у справі - Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Так, суд критично оцінює доводи, викладені в позовній заяві відносно того, що внаслідок створення об'єктів нерухомості в порядку виконання умов спірного договору або отримання у власність вже існуючих на спірній земельній ділянці відповідач-2 набуває у власність (користування) земельну ділянку, на якій такі об'єкти розміщені, чим порушується виключна компетенція позивача на розпорядження відповідними землями.

Слід зазначити, що відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, створення нового нерухомого майна на території спірної земельної ділянки не є однозначною підставою для набуття відповідачем-2 права на відповідну земельну ділянку.

Крім того, згідно зі ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У свою чергу, слід зазначити, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства. Виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки, а реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею.

Так, згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина 1 ст. 120 ЗК України, п. е) ч. 1 ст. 141 ЗК України зазначають, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у користуванні іншої особи, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, припиняється.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 149 ЗК України передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Таким чином, перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, однак оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Отже, відповідач-2, у разі набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, не позбавлений права звернутись до Козинської селищної ради з заявою про надання у користування земельної ділянки, на якій розміщене набуте ним у власність нерухоме майно, а відповідні умови Договору що, передбачають можливість набуття відповідачем-2 права власності на майно, розташоване на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні відповідача-1 та належить до земель комунальної власності, не є підставою для визнання його недійсним.

Також, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Так, згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією із форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами. При цьому контрагенти повинні враховувати вимоги імперативних норм щодо змісту договору, а також погоджувати всі істотні умови майбутнього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.

Приписи зазначених статей кореспондуються з положеннями ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору, але це є їх правом, а не обов'язком.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, за своєю правовою природою він є договором про спільну діяльність сторін.

Згідно зі статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства або ж укладений з порушенням господарської компетенції його сторонами.

Так, що стосується посилань прокурора на неузгодження сторонами усіх істотних умов Договору, слід зазначити, що договір, при укладенні якого сторони не досягли згоди відносно усіх істотних умов, визнається неукладеним, і до нього не можуть застосовуватись положення про недійсність правочинів.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Водночас, під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним. Більше того, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за цим договором.

Посилання прокурора на відсутність в оспорюваному Договорі кадастрового номеру земельної ділянки, а також індивідуалізованого переліку об'єктів нерухомого майна, розміщеного на такій земельній ділянці, до уваги судом не приймається, оскільки оспорюваний Договір не має ознак правочину, на підставі якого набувається право власності на конкретне майно, оскільки він лише визначає загальні умови взаємовідносин між сторонами під час здійснення спільної діяльності, предметом якої є діяльність сторін без створення юридичної особи на основі об'єднання вкладів з метою відновлення комплексу будівель з необхідними інженерними мережами, інфраструктурою та під'їзними шляхами, що споруджуватиметься, на відокремленій земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та оформлення його у власність в порядку та на умовах, що визначені договором.

У свою чергу, також є необґрунтованими доводи відносно порушення відповідачем-1 господарської компетенції щодо розпорядження майном, належним йому на праві господарського відання, при укладенні оспорюваного Договору, так як матеріалами справи підтверджено погодження Президією Центрального правління УТОС укладення спірної угоди про спільну діяльність Постановою № 1-14р від 26.01.2010 р.

Посилання на те, що перед безпосереднім підписанням Договору директор КУВП № 3 УТОС Крамнистий О.О. мав надати ЦП УТОС його кінцевий проект, не визначено вказаною Постановою Президії, проте як остання була не позбавлена права проконтролювати укладення Договору сторонами саме в тій редакції і на тих умовах, на які вона розраховувала, в тому числі витребувати у КУВП № 3 УТОС підписаний екземпляр, а у випадку не надання такого, ініціювати перевірку обставин процедури укладення Договору.

Однак, слід зазначити про те, що матеріали справи не містять доказів того, що з боку директора КУВП № 3 УТОС Крамнистого О.О. не було виконано зобов'язання згідно з постановою ЦП УТОС від № 1-14р від 26.01.2010 р. щодо надання ЦП УТОС екземпляру укладеного Договору, як і не надано доказів незгоди ЦП УТОС з його підписаною сторонами редакцією або оспорення такої.

Так, лише у даній справі, тобто майже через три роки після укладення оспорюваного Договору з боку КУВП № 3 УТОС та УТОС висловлені зауваження щодо порушення директором КУВП № 3 УТОС Крамнистим О.О. наданої йому компетенції.

Крім того, суд зауважує, що з системного аналізу змісту оспорюваного Договору вбачається, що він не є правовстановлюючим документом, або ж правочином з розпорядження майном, а лише, як вже зазначалось, визначає вклади сторін у спільну діяльність та їх взаємні зобов'язання, спрямовані на досягнення визначеної Договором мети. Неможливість здійснення вкладу через відсутність у його сторін коштів або майна, яким відповідна сторона має право самостійно розпоряджатись, є підставою для визначеної Договором та чинним законодавством відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань і сам по собі встановлений Договором обов'язок з передачі коштів або майна не є підставою для автоматичного переходу прав на відповідне майно, якщо воно належить не стороні такої угоди.

Право власності на нерухоме майно, розташоване на території спірної земельної ділянки, як вбачається за матеріалів справи, набуте відповідачем-2 не безпосередньо на підставі укладеного між сторонами Договору, а на підставі відповідних судових рішень, які набрали законної сили і які суд у даній справі не має права ставити під сумнів.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що в момент укладення оспорюваного Договору його зміст було визначено з порушенням законодавства України, як і не можна дійти висновку про те, що його укладено з порушенням господарської компетенції сторін.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", згідно з яким наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанови: від 27.07.2010 року у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 року у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 року у справі № 54/210, від 06.07.2010 року у справі № 16/507.

Прокурором та позивачем не доведено, що Українським товариством сліпих після погодження оспорюваного договору висувались будь-які заперечення щодо його змісту або відносно повноважень відповідача-1 на його укладення, проте як відповідно до ст. 137 ГК України на власника майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, покладено обов'язок здійснювати контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна.

Що стосується посилань позивача на те, що Договір не був зареєстрований в органах податкової служби, суд зазначає наступне.

Необхідність взяття на податковий облік договорів про спільну діяльність, як окремих платників податків, випливає з вимог п. п. 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на момент укладення оспорюваного Договору.

Так, згідно зі ст. 7 Закону, спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

У відповідності до приписів п. 4.12 наказу ДПА України № 80 від 19.02.1998 р. "Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів обов'язкових платежів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, на обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, при виконанні яких виникають обов'язки за сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів ), передбачених законодавством.

Крім того, відповідно до п. 3.5. чинного Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 р., на обліку в органах державної податкової служби перебувають угоди про розподіл продукції, договори управління майном та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України.

Взяття на облік такої угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного інвестора, управителя майна або уповноваженої особи.

Документи, що стосуються угоди або договору, зберігаються в обліковій справі інвестора, управителя майна або уповноваженої особи.

Підставою для взяття на облік договору про спільну діяльність є отримання від уповноваженої особи документів, визначених пунктом 4.6 розділу IV цього Порядку.

В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування спільної діяльності, визначені пунктом 153.14 статті 153 розділу III Податкового кодексу України. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов'язки платника податків самостійно.

Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.

Суд відзначає, що відсутність реєстрації договору про спільну діяльність може бути підставою для встановленої законом відповідальності за порушення ведення податкового обліку, і не є порушенням, яке дає підстави для визнання договору недійсним.

Також, реєстрація договорів про спільну діяльність в органах ДПС не є державною реєстрацією правочину в розумінні ст. 210 ЦК України, у зв'язку з чим не може йти мова про те, що оспорюваний договір є невчиненим.

Поряд з наведеним, суд відхиляє твердження прокуратури щодо порушення норм Закону України "Про інвестиційну діяльність" укладенням оспорюваного Договору, оскільки відповідні доводи стосуються можливого виконання визначених Договором робіт, а не змісту самого Договору, який би суперечив вказаному Закону в момент його укладення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Прокурором та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між відповідачами договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи те, що судом вирішено відмовити в задоволенні позовних вимог, судовий збір не стягується.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Д.О. Баранов

В.П. Босий