Ухвала суду № 30803321, 17.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/265/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

17 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,При секретарі судового засідання:Валяєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_5 пред'явив позов до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000371720 від 11 січня 2013 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.12.2012 року працівниками ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за серпень 2010 року з ФОП ОСОБА_6, за результатами якої складено акт №2839/17/НОМЕР_1 (а.с.10-14).

Перевіркою було встановлено наступні порушення: п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2010р. на загальну суму ПДВ 1017 грн., в результаті формування податкового кредиту з підприємцем, з якими не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності (а.с.10-14).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000371720 від 11.01.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1271,00 грн., в т.ч. 1017,00 грн. - за основним платежем та 254,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с.15).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку (Лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається зі свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2010 р. видами діяльності позивача є діяльність автомобільного вантажного транспорту та організація перевезення вантажів (експедиція вантажів) (а.с.59).

Відповідно до видаткової накладної №44567 від 28.08.2010 р. позивач придбав у фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 запчастини: синхронізатор - 1 шт., конус синхронізатора - 1 шт., муфту - 1 шт., підшипник - 1 шт., вал первинний - 1 шт., комплект прокладок - 1 шт., фільтр гідравліки - 1 шт., прокладку ретардера - 1 шт., сальник - 3 шт., втулку куліси - 1 шт. на загальну суму 6100,12 грн., в т.ч. ПДВ -1016,69 грн. (а.с.35).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 було видано податкову накладну №44567 від 28.08.2010 р. на суму 6100,12 грн. (а.с.36).

Вказані запчастини були установлені на автомобіль RENAULT, реєстраційний НОМЕР_2 що підтверджується актом (а.с.48) та накладною №8 від 30.08.2010 р. (а.с.37).

Позивачем в повному обсязі було здійснено оплату придбаних запчастин, що підтверджується платіжним дорученням №120 від 30.08.2010 р. на суму 6100,12 грн. (а.с.39).

Придбані запчастини відповідач відобразив у бухгалтерському обліку, що підтверджується книгою доходів і витрат підприємця, що надає послуги (а.с.40).

На момент здійснення позивачем господарських операцій фізична особа-підприємець ОСОБА_6 була належним чином зареєстрована в якості суб'єкта господарювання. 27.07.2012 р. та в якості платника ПДВ (а.с.43-44).

Запчастини були придбані та установлені на автомобіль RENAULT, реєстраційний НОМЕР_2 відповідно до умов договору оренди транспортних засобів від 01.08.2010 p., укладеного між ПП «Спецтранс» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) (а.с.29-31).

Відповідно до п.1.1 договору цим договором регулюються правовідносини, пов'язані з переданням орендодавцем орендареві у строкове платне користування майно: Trailor НОМЕР_5 (н/причіп - рефрижератор -Е) 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та вантажний автомобіль RENAULT НОМЕР_4 1996 випуску, реєстраційний НОМЕР_2.

Відповідно до п.2.1 договору майно, що орендується, буде використовуватися орендарем для вантажного перевезення вантажів.

Відповідно до п.п.6.4.1, 6.4.3 п.6.4 договору орендар зобов'язаний утримувати предмет оренди в технічно справному стані. Здійснювати ремонт та технічне обслуговування автомобіля з придбанням для цієї мети запасних частин і деталей. Провадити за свій рахунок поточний ремонт предмета оренди.

З акту прийому-передачі транспортних засобів від 01.08.2010 р. вбачається, що ПП «Спецтранс» (орендодавець) передав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 (орендар) транспортні засоби: Trailor НОМЕР_5 та вантажний автомобіль RENAULT НОМЕР_4 (а.с.32).

Вказаним автотранспортом позивач надав транспортно-експедиторські послуги ДП «Кюне і Нагель», ПП «Компанія «Ланком», що підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, договорами на перевезення вантажу (а.с.60-74).

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарська операція з придбання автозапчастин між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 мала реальний характер, оскільки придбання товару, зазначеного у податковій та видатковій накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку, також господарська операція спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Визнання правочинів такими, що не відповідають умовам публічного порядку їх укладення або реалізації належить виключно до юрисдикції суду відповідної спеціалізації.

Виходячи з вищенаведеного податкові органи не вправі робити висновок про наявність або відсутність невиконаного податкового зобов'язання на підставі припущень про недійсність чи нікчемність правочину між позивачем та його контрагентами, оскільки до компетенції податкових органів не віднесено повноваження вірогідного визнання нікчемним або недійсним, зокрема, правочину, в межах якого позивачем було сформовано валові витрати або податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Також, слід враховувати і те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство України не надає право суб'єктам господарювання з метою дослідження питання дійсності установчих документів юридичних осіб - контрагентів перевіряти їх засновників на предмет природи їх намірів створення таких юридичних осіб, наявності в них мети займатися підприємницькою діяльністю, а також усвідомлення ними дій, пов'язаних зі створенням суб'єктів підприємницької діяльності, та їх наслідків.

З огляду на викладене, враховуючи той факт, що реальність товарності угод укладених між позивачем та контрагентом підтверджуються матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.