Ухвала суду № 30799733, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/94131/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників: позивача:Махонькіна Ю.В.,ихацького М.М.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011

у справі № 2а-159/11/2170

за позовом Публічного акціонерного товариства «Новокаховський завод «Укргідромех»

до Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Новокаховський завод «Укргідромех» (надалі - позивач, ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех») до Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області (надалі - відповідач, ДПІ у м. Нова Каховка Херсонської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0012752301/0 та стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління Держказначейства України в Херсонській області з рахунку № 31119030700012, одержувач держбюджет м. Нова Каховка, код ОКПО 24103977, МФО 852010, код доходу 14010200, на користь ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 179 394 грн.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій полягає в тому, що, оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується оформленими належним чином податковими накладними, зменшення бази оподаткування або несплата суми податку на додану вартість до Державного бюджету України контрагентами позивача при реальному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта ДПІ у м. Нова Каховка Херсонської області від 14 грудня 2010 року № 1784/230-0100256 Про результати позапланової виїзної перевірки ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 січня 2010 р. по 31 січня 2010 р.; за березень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 лютого 2010 р. по 28 лютого 2010 р.; за квітень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 березня 2010 р. по 31 березня 2010 р.; за вересень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 серпня 2010 р. по 31 серпня 2010 р.

Позивачеві зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на 179 394,00 грн., у тому числі: за лютий 2010 року - на суму 78 798,00 грн., за березень 2010 року - на суму 71 037,00 грн., за квітень 2010 року - на суму 3 559,00 грн. та за вересень 2010 року - на суму 26 000,00 грн.

При перевірці питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках по ланцюгам постачання позивача з іншими учасниками господарських операцій, якими були ТОВ «Інтерпейнт», ТОВ «Денал Груп», ТОВ «Торгівельна компанія «Нова», ТОВ «ВО «Восход», встановлено порушення пп.7.7.1 та пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцями товарів (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку при реальному вчиненні господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представлені позивачем податкові накладні виписані ТОВ «Інтерпейнт», ТОВ «Денал Груп», ТОВ «Торгівельна компанія «Нова», ТОВ «ВО «Восход» з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 в редакції, що була чинною на час здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Факт отримання товарів, їх сплати підтверджується первинними документами, а саме: рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, накладними, лімітно-забірними картками, платіжними дорученнями про оплату отриманого товару.

Свої зобов'язання сторони за вказаними договорами виконали, що підтверджується наданими первинними документами.

В матеріалах справи наявні також товарно-транспортні накладні, посвідчення на відрядження, експрес-накладні перевізників, що засвідчують факт доставки труб, сталі та інших товарів від постачальників до позивача.

Відсутність продавців за юридичною адресою, порушення справ про банкрутство після проведених операцій, неможливість підтвердити відображення ними сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В світлі наведених рекомендацій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка має індивідуальний характер відповідно до ст.61 Конституції України, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Слід також зазначити, що відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи, ніж сторона за правочином.

Наведене підтверджує правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2010 № 0012752301/0.

Однак, задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахункового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів, бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. Державне казначейство, як система органів державної виконавчої влади, здійснює управління наявними коштами державного бюджету, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Також визначено, що виконання відповідних показників державного бюджету та контроль за надходженням, рухом і використанням державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства України, здійснюються відділеннями Державного казначейства України у районах, містах, районах у містах і саме вони здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та обов'язкових платежів.

Органи Державного казначейства України здійснюють бюджетне відшкодування податку на додану вартість платнику за висновками податкових органів. Також вони перераховують кошти своїми платіжними дорученнями з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, вказаний у висновку податкового органу чи рішенні суду.

Таким чином, відповідний територіальний орган Державного казначейства України повинен залучатися до участі у справі як відповідач за позовом про відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість поряд з відповідним органом державної податкової служби. Наведене підтверджується спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України та Генеральної прокуратури України від 18.06.2008 № 401/214/32, яким затверджено Порядок взаємодії між органами державної податкової служби, Державного казначейства України та прокуратури щодо захисту інтересів держави при здійсненні судочинства за позовами про відшкодування податку на додану вартість.

Зважаючи на те, що чинне законодавство передбачає стягнення сум лише з відповідачів, при новому розгляді справи суд першої інстанції має залучити відповідний територіальний орган Державного казначейства України як співвідповідача у справі про відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 у справі № 2а-159/11/2170 у частині стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління Держказначейства України в Херсонській області на користь ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 179 394,00 грн. скасувати. Справу № 2а-159/11/2170 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті задоволення позову судові рішення залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України лише у частині залишення судових рішень без змін з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.