Ухвала суду № 30799599, 18.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/45164/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С.В.

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2011 року у справі за позовом державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання недійсною вимоги,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2011 року державне підприємство «Селидіввугілля» звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання недійсною вимоги від 04 квітня 2011 року №80 щодо сплати заборгованості зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, штрафу та пені.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що державне підприємство «Селидіввугілля» є юридичною особою, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області. «Вуглезбут» є відокремленим підрозділом державного підприємства без статусу юридичної особи, включене до ЄДРПОУ та має ідентифікаційний код 33644454.

04 квітня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду в м. Селидове Донецької області прийнята вимога №80 про сплату боргу заборгованості зі сплати страхових внесків, штрафів (фінансових санкцій) та пені, в якій визначено сума боргу зі сплати страхових внесків в розмірі 13762,01 грн, застосовані до позивача штрафні санкції у розмірі 2832,05 грн та нарахована пеня у розмірі 1493,33 грн.

На думку позивача, відповідачем було порушено порядок календарної черговості зарахування платежів, а саме те, що суми сплачених поточних платежів позивача перераховувались пенсійним органом в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Державне підприємство «Селидіввугілля» не згодне із нарахованою сумою, оскільки вважає що Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області не мала права міняти призначення платежів позивача.

Вирішуючи даний спір, суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача та безпідставність заявлених позивачем вимог.

Так, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки (стаття 5 Закону №1058-IV в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Частиною 1 ст.14 Закону №1058-IV визначено, що страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону №1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (ст.20 Закону №1058-IV).

Отже, обґрунтованим є висновки судів про те, що ДП "Селидіввугілля" є страхувальником та зобов'язано виконувати відповідний обов'язок зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ч.2 ст.106 Закону №1058-IV, яка була чинною на час виникнення у позивача заборгованості, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

У ч.3 ст.106 Закону №1058-IV вказано, що Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Оскільки, як встановлено судом першої інстанції, заборгованість зі сплати страхових внесків виникла у ДП "Селидіввугілля" за 2010 рік, дії органу Пенсійного фонду України щодо пред'явлення вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на підставі ст.106 Закону №1058-IV є правомірними.

Посилання скаржника на сплату ним за вказаний період страхових внесків та неправомірне зарахування Управлінням Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області даних коштів на погашення боргу, який виник раніше, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки сплачені позивачем суми були скеровані відповідачем на погашення недоїмки зі сплати страхових внесків в порядку календарної черговості їх виникнення відповідно до частини 5 статті 106 Закону №1058-IV.

За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судових рішеннях, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2011 року у справі за позовом державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області про визнання недійсною вимоги - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. Гаманко

Судді С.В. Білуга

А.Ф.Загородній