Постанова № 30797947, 17.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5017/2489/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний центр"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід20.12.2012р.у справі№5017/2489/2012Господарського судуОдеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний центр"доКомунальної установи "Пологовий будинок №5"третя особаОдеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської радипрозобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний центр" (далі - позивач) просило зобов'язати Комунальну установу "Пологовий будинок №5" (далі - відповідач) подати до Одеської міської ради відмову від права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен відмовитись від права постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщена нежитлова будівля, придбана позивачем, право на користування землею під якою позивач має намір оформити.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2012р. (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Таран С.В.) це рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.10.2009р. між Управлінням обласної ради з майнових відносин як продавцем, та позивачем як покупцем, укладено договір купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області шляхом викупу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Осінцевою В.М., номер за реєстром 2433, згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт спільної власності територіальних громад області - нежилу будівлю, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморська, 1, яка складається із нежилої будівлі під літ."А", загальною площею 1168,4 кв.м та басейну під літ. "Ж", а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Позивачем виконано в повному обсязі всі зобов'язання щодо сплати за придбаний об'єкт нерухомості, і право власності на даний об'єкт перейшло до нього та зареєстровано КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 24.12.2009р. (номер запису 2596 в книзі 93 неж-54).

Умовами п.5.1. договору передбачено, що покупець зобов'язаний самостійно вирішувати питання землекористування відповідно до чинного законодавства.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, послався на те, що оскільки позивач придбав за договором купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області шляхом викупу від 21.10.2009р. вказану вище нежилу будівлю, то слід зобов'язати відповідача подати до Одеської міської ради письмову заяву про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою.

Скасовуючи це рішення суду та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що зазначений у позові спосіб захисту права не відповідає вимогам чинного законодавства.

Підстави для скасування цієї постанови відсутні виходячи з наступного.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК.

Відповідно до приписів статті 120 ЗК у редакції, що діяла на час придбання позивачем нерухомості, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.1). Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2). При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч.4). При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда (ч.5).

При цьому, приписами частини другої статті 14 ЦК визначено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відтак, оскільки подача до Одеської міської ради заяви про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою для відповідача не є обов'язковою дією, він не може бути примушений до її вчинення у судовому порядку.

Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 року зі справи № 42/388-37/254 Господарського суду міста Києва.

За вказаних обставин підстави для скасування оскарженої постанови суду, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний центр" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі Господарського суду Одеської області №5017/2489/2012 - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський