Постанова № 30797861, 17.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5009/3432/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 30.01.2013у справі№ 5009/3432/12господарського судуЗапорізької областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Міський ринок"проусунення перешкод у користуванні торговим місцемза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.10.2012 у справі №5009/3432/12 (суддя Хуторной В.М.) позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Склярук О.І., судді - Дучал Н.М., Татенко В.М.) рішення Господарського суду Запорізької області від 24.10.2012 у справі №5009/3432/12 скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між третьою особою та позивачем 18.06.2003 укладено договір про надання торговельного місця, яке знаходиться на території КП "Міський ринок" з метою використання торговельного лотка (кіоска) розміром 2,5х2,5 для реалізації товарів.

Відповідно до п.3.3 договору, він діє протягом 1 року з моменту його підписання.

01.11.2007 між КП "Міський ринок" та позивачем підписано договір № 142 про надання та бронювання торговельного місця, за умовами якого підприємство надало позивачу на території ринку торговельне місце АДРЕСА_1 для реалізації промислових товарів.

У п.п. 3.3, 3.7 та п. 3.11 договору мова йде про наявність на торговому місці кіоска.

Дія договору, у відповідності до п. 7.1, встановлена 1 рік з моменту його підписання.

В подальшому, між вищезазначеними сторонами 18.05.2011 укладено договір № 286 оренди торгівельної площі, предметом якого є торговельна площа, яка розташована на території КП "Міський ринок" та надається підприємством у тимчасове користування ФОП ОСОБА_4 для провадження торговельної діяльності.

Пунктом 1.3 договору визначено, що об'єкт оренди облаштовано тимчасовою нестаціонарною спорудою, право власності на яку має ОСОБА_4

Договір укладено строком на 2 роки та діє до 18.04.2014 (п. 8.1 договору).

Судами встановлено, що позивач звернувся до третьої особи з листом від 01.06.2006 № 110, в якому просив дати згоду на здійснення відповідачем до 01.04.2010 торговельних дій в орендованому позивачем кіоску АДРЕСА_1. Дана заява була погоджена КП "Міський ринок".

Також, матеріали справи містять акт від 08.07.2010 обстеження кіоску АДРЕСА_1 у складі комісії КП "Міський ринок", яким встановлено, що кіоск АДРЕСА_1 згідно договору від 01.11.2007 № 142 належить ОСОБА_4

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, всупереч досягнутої домовленості, відмовляється звільнити торговельне місце АДРЕСА_1 на території КП "Міський ринок" та просить суд прийняти рішення, яким усунути перешкоди в праві законного володіння і користування вказаним торговим місцем та звільнити торгове місце АДРЕСА_1 на території Токмацького міського ринку Запорізької області; зобов'язати ФОП ОСОБА_5 не чинити перешкоди у володінні та користуванні вказаним торговим місцем.

Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, виходив з положень ст.ст. 179, 193 ГК України, ст.ст. 626, 628, 629 ЦК України та дійшов висновку про задоволення позову з тих підстав, що договори оренди у справі свідчать про надання третьою особою позивачу в оренду торговельного місця АДРЕСА_1, і останній на добровільних засадах за погодженням ринку надав це місце відповідачу для тимчасового проведення торговельних дій. Всупереч досягнутої між сторонами домовленості про здійснення відповідачем тимчасово торгових дій на вказаному місці до 01.04.2010, останній продовжує користуватись цим місцем та відмовляється його звільняти, посилаючись, при цьому, на наявність у нього права власності на металевий кіоск, який розташований на вказаному торговому місці.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки на спірному торговельному місці АДРЕСА_1 розташований торговельний кіоск, проте матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження володіння цим кіоском як позивачем, так і відповідачем, та враховуючи вимоги ст. 391 ЦК України, у суду відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про звільнення відповідачем металевого кіоска, який перебуває на торговому місці АДРЕСА_1 та звільнення відповідачем торговельного місця.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції передчасними з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Тобто, іншими словами, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов'язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яким відмовити чи задовольнити позов.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд вийшов за межі позовних вимог, адже позивачем заявлялось про усунення перешкод в праві законного володіння і користування торговим місцем, а не усунення перешкод щодо кіоска.

Однак, розглядаючи позовні вимоги та матеріали, які сторонами надані до справи, суди встановили, що на торговельному місці АДРЕСА_1 розташований кіоск.

Під час розгляду справи, суди не в повній мірі дали оцінку наявним в матеріалах справи договорам від 01.11.2007 № 142 та від 18.05.2011 № 286, зокрема, судами не досліджено п. 3.3, 3.7 договору від 01.11.2007 № 142, а також п. 1.3 договору від 18.05.2011 № 286, в яких мова йде не тільки про торговельне місце АДРЕСА_1 на території ринку, а ще й про наявність тимчасової нестаціонарної споруди, право власності на яку, як зазначено в договорах, має ОСОБА_4

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Слід звернути увагу, що посилання сторін на певні обставини, мають підтверджуватись належними доказами, зокрема, посилаючись на наявність права власності на кіоск, особа має це довести належними та допустимими доказами згідно чинного законодавства України. Право власності на певне майно, в т.ч. на кіоск, може виникати, зокрема, на підставі договору відчуження, який має відповідати законодавству, тобто містити всі необхідні умови для такого договору, або виникати на іншій, не забороненій законодавством підставі.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зауважити, що згідно п. 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової інспекції України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105, затвердженого в Міністерстві юстиції України, торговельне місце це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

З огляду на зазначене, судова колегія касаційної інстанції звертає увагу, що торгове місце на ринку не включає в себе торговельний кіоск, а є окремим об'єктом цивільних прав.

Здійснення відповідачем торговельної діяльності в кіоску та користування ним, який розташований на місці АДРЕСА_1, не є правовою підставою виникнення у відповідача прав на це місце.

Крім того, судами як першої, так і апеляційної інстанцій, враховуючи приписи ст. 33 ГПК України та договори від 18.06.2003, 01.11.2007, 18.05.2011 з'ясовано та доведено наявність у позивача його права на торговельне місце АДРЕСА_1.

Окрім вказаного вище, для правильного вирішення даного спору, необхідно встановити особу, яка є законним власником кіоска і, в залежності від встановленого, судам попередніх інстанцій слід надати правову оцінку позовним вимогам позивача з урахуванням вищенаведених приписів процесуального законодавства.

Позаяк, суди при новому розгляді справи не позбавлені права уточнити у позивача предмет і підстави позову з метою надання правової оцінки спірним правовідносинам в контексті заявленого позову.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 47 ГПК України, якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.10.2012 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2013 у справі № 5009/3432/12 скасувати.

Справу № 5009/3432/12 направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА