Рішення № 30796949, 28.03.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1904/1548/2012 Головуючий у 1-й інстанції Баран Е.М. Провадження № 22-ц/789/109/13 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2013 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Щавурської Н.Б.

суддів - Фащевської Н. Є., Гурзеля І. В.,

при секретарі - Дудіна Т.В.

з участю - апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції Навроцької М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції про стягнення збитків, спричинених інфляцією, відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язання та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Гусятинського районного суду з позовом до ОСОБА_4, відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції про солідрне стягнення з відповідачів 4259,46 грн. збитків, спричинених інфляцією, 2028,30грн. відсотків у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, 4000 грн. моральної шкоди та витрат по справі, посилаючись на те, що у зв'язку невиконанням грошового зобов'язання та незаконною бездіяльністю, пов'язаною з тривалим невиконанням судового рішення про стягнення боргу за договором позики боржником ОСОБА_4 і відділом ДВС йому спричинено вказані збитки та заподіяно моральну шкоду.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на його незаконність.

На думку апелянта, висновки суду першої інстанції в частині відсутності підстав для солідарної відповідальності відповідачів за вказаним позовом не відповідають вимогам закону, зроблені без врахування підстав заявленого позову. Висновки суду в частині недоведеності бездіяльності виконавчої служби суперечать матеріалам справи. Також звертає увагу на неповне з'ясування судом обставин справи, що полягає у необгрунтованій відмові в задоволенні його клопотання про дослідження матеріалів виконавчого провадження, і як наслідок позбавило його можливості доказування. Висновки суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди вважає такими, що не відповідають матеріалам справи та суперечать нормам матеріального права.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Відповідач ОСОБА_4, будучи належним чином повідомлений про день і час апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що на думку колегії суддів, у відповідності до ст.305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи у його відсутності.

Представник відповідача відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції Навроцька М.М. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим і таким, що скасуванню не підлягає.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зобов'язаний вирішити наступні питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не передбачено солідарне стягнення збитків, спричинених інфляцією та відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язання, а також - з недоведеності факту заподіяння моральних страждань та причинного зв'язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів, що призвели до заподіяння позивачу моральної шкоди.

Так, судом установлено, що на виконанні відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції знаходиться виконавче провадження ВП № 21351211, відкрите на підставі виконавчого листа №2-329/2010 року, виданого Гусятинським районним судом 17 серпня 2010 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 33 805,20 гривень.

Зобов'язання по сплаті позивачу зазначеної суми боргу відповідач ОСОБА_4 не виконав.

Державним виконавцем відділу ДВС Гусятинського РУЮ вживаються заходи примусового виконання рішення, які підтверджуються матеріалами виконавчого провадження.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1, як на підставу стягнення з відповідачів збитків, спричинених інфляцією та відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язань, посилався на ст.625 ЦК України.

У відповідності до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 цієї ж статті передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту статті 625 ЦК України, її положення поширюються на правовідносини між боржником та кредитором, в даному випадку на відносини між боржником ОСОБА_4 та кредитором ОСОБА_1

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів, заподіяних позивачу збитків, оскільки як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.21 своєї постанови від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" до юридичної особи, яка проводить стягнення, не переходять зобов'язання боржника.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення збитків, спричинених інфляцією, відсотків у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання з відділу ДВС Гусятинського РУЮ, як такі що не грунтуються на вимогах закону, до задоволення не підлягають.

Разом з тим, вірно встановивши правовідносини, що виникли між сторонами у справі в частині відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, та дійшовши правильного висновку про відсутність підстав для солідарної відповідальності, судом першої інстанції всупереч нормам матеріального права та підставам заявленого позову було зроблено висновок про відсутність правових підстав для стягнення усієї суми збитків, спричинених інфляцією та відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язання з боржника ОСОБА_4, яким позику ОСОБА_1 не повернуто.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт невиконання боржником ОСОБА_4 грошового зобов'язання згідно рішення Гусятинського районного суду від 04 серпня 2010 року про повернення ОСОБА_1 33805,20 гривень боргу, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4, який не виконав рішення суду про повернення позики, повинен нести в повному обсязі передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання, відшкодувати позивачу ОСОБА_1 збитки з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також три проценти річних від простроченої суми.

При цьому, з врахуванням положень ст.559 ЦК України, яка передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу та відкриття виконавчого провадження, на думку колегії суддів, не є у відповідності до закону підставою для припинення грошового зобов'язання, а боржник несе обов'язок відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за весь час невиконання рішення суду про стягнення грошового боргу.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 допустив помилку при здійсненні розрахунку суми інфляційного збільшення заборгованості, вказавши її розмір 4259,46 грн.

Порядок проведення розрахунку заборгованості і штрафних санкцій затверджений листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". З врахуванням вказаних рекомендацій розмір збитків, пов'язаних з інфляційними втратами, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_1 у даному випадку складатиме 3857 грн. 33 коп.

Вказана сума є різницею між сумою заборгованості з врахуванням індексу інфляції та сумою боргу на момент його виникнення: 37662,33-33805=3857,33 грн.

При цьому сума заборгованості з врахуванням індексу інфляції обчислюється шляхом множення суми боргу на момент його виникнення на сукупний індекс інфляції: 33805 х 1,11410530 = 37662,33 грн.

Сукупний індекс інфляції в свою чергу розраховується за формулою:

ІІс=(ІІ1:100)х(ІІ2:100)х(ІІ3:100)х...(ІІZ:100), де:

ІІ1-індекс інфляції за перший місяць прострочення;

ІІ2-індекс інфляції за другий місяць прострочення;

........

ІІZ-індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Підставивши дані у формулу, отримаємо:

Ііс=(101,2:100)х(102,9:100)х(100,5:100)х(100,3:100)х(100,8:100)х

х(101,0:100)х(100,9:100)х(101,4:100)х(101,3:100)х(100,8:100)х

х(100,4:100)х(98,7:100)х(99,6:100)х(100,1:100)х(100:100)х(100,1:100)

х(100,2:100)х(100,2:100)х(100,2:100)х(100,3:100)х(100,0:100)=

=1,11410530.

Що стосується відповідальності ОСОБА_4 та відділу ДВС за заподіяні позивачу моральні страждання, то висновки суду про відсутність усіх елементів складу цивільно-правової відповідальності, як підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, в даному випадку суперечать нормам матеріального права.

Правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 випливають з договірних зобов'язань, пов'язаних з невиконанням умов договору позики. Відповідальність за невиконання договірних зобов'язань передбачена ст.625 ЦК України. Дана стаття такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди не передбачає. Не надано позивачем суду й даних про те, що відповідальність у вигляді моральної шкоди була передбачена укладеним з ОСОБА_4 договором позики.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 своєї постанови від 31 березня 1995 року № 7 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (у редакції від 25 травня 2001 року), моральна шкода відшкодовується у випадках, передбачених законом або договором.

А тому, враховуючи те, що ні укладеним між сторонами договором позики, ні законом (відповідною главою ЦК кодексу, яка передбачає відповідальність за невиконання договірних зобов'язань) не передбачено такого виду відповідальності як відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Що стосується висновків суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для відшкодування моральної шкоди відділом ДВС у зв'язку з відсутністю вини ДВС у її спричиненні, то у даному випадку суд невірно встановив правовідносини між сторонами та не визначився з правовою нормою, що підлягала застосуванню.

Дійсно, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що підставою відповідальності ДВС за спричинення позивачу моральної шкоди позивачем зазначалася ст.1174 ЦК України, про що також наголошується в апеляційній скарзі.

Дана норма закону передбачає відповідальність держави за дії службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень незалежно від вини у випадку заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю.

При цьому, колегія суддів також не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині, що безумовною підставою для немайнової відповідальності відділу ДВС повинна бути наявність відповідного рішення суду про визнання дій (бездіяльності) відповідача неправомірними.

Право визначення способу захисту належить позивачу. В даному випадку питання дослідження фактів бездіяльності відділу ДВС з наведенням певних доводів порушується позивачем одночасно з заявленням позову про відшкодування йому моральної шкоди, що на думку колегії суддів не суперечить нормам процесуального законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2010 року відділом ДВС Гусятинського районного управління юстиції одержано заяву ОСОБА_1 про пред'явлення до виконання виконавчого документа у справі за його позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

08.09.2010 року державним виконавцем Ойойко О.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику строк до 15.09.2010 року для добровільного виконання рішення суду.

У наданий державним виконавцем строк ОСОБА_4 добровільно рішення суду не виконав.

При цьому державним виконавцем всупереч ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" № 2677-VІ від 04.11.2010 року з наступними змінами і доповненнями примусове виконання рішення суду розпочато не було, а натомість повторно надається боржнику більш як двомісячний строк - до 25.12.2010 року для добровільного виконання рішення суду.

В подальшому примусове виконання рішення призначалося двічі - на 28.04.2011 року та 30.09.2011 року (через сім місяців! та один рік! відповідно після невиконання його боржником у добровільному порядку).

Лише 27.12.2011 року (через 1 рік і 3,5 місяці!) направлено запити у реєструючі органи з метою виявлення коштів на рахунках боржника та нерухомого майна, на які може бути звернуто стягнення.

А 20.05.2012 року та 03.07.2012 року (більше як через півтора року після відкриття виконавчого провадження!) державним виконавцем були складені акти опису та арешту майна. При цьому, описавши 20.05.2012 року майно боржника на суму 5030 грн., яка недостатня для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, державним виконавцем лише через півтора місяця після цього, а саме 03.07.2012 року складено акт опису та арешту іншого майна (житлового будинку).

До сьогоднішнього дня описане та арештоване майно не реалізоване, рішення суду у даній справі не виконано.

Заперечуючи проти позову та стверджуючи про неможливість виконання рішення суду у зв'язку зі злісним ухиленням ОСОБА_4 та уникненням останнього від контактів з ДВС, державним виконавцем Ойойко О.А. не було вжито передбачених ст.90 Закону України "Про виконавче провадження" заходів для притягнення боржника до відповідальності у встановленому законом порядку (будь-які дані про накладення штрафів за невиконання законних вимог державного виконавця чи про направлення відповідного подання до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону в матеріалах справи відсутні).

Частиною 2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено шестимісячний термін для виконання рішень майнового характеру.

За вказаних обставин, враховуючи те, що рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 більше двох років не виконується, колегія суддів приходить до висновку про доведеність бездіяльності державного виконавця відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції, пов'язаної з невиконанням вимог ст.ст.27 ч.1, 30 ч.2, 62, 90 Закону України "Про виконавче провадження" при здійсненні виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1

Разом з тим, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянину внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Будь-які докази, які б підтверджували факт заподіяння моральних страждань бездіяльністю державного виконавця відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції позивачу ОСОБА_1, в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до п.п.3, 4 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Гусятинського районного суду, як таке, що ухвалене внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, слід скасувати та ухвалити у даній справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_4 на користь позивача 3857,33 грн. збитків, спричинених інфляцією, 2028,30 грн. відсотків від простроченої суми боргу.

На виконання приписів ст. 88 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає за необхідне витрати понесені ОСОБА_1 за подання майнового позову покласти на відповідача ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 10, 60; ч.ч.1, 2, 3; 224, 303 ч.ч.1, 3; 307 ч.1 п.2; 309 ч. 1 п.п.3, 4; 313; 314 ч. 2; 316 ч.1; 317 ч.1; 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.559, 625, 1174 Цивільного кодексу України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2012 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, відділу ДВС Гусятинського районного управління юстиції про стягнення збитків, спричинених інфляцією, відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язання та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 3857 (три тисячі вісімсот п'ятдесят сім) грн. 33 коп. збитків, спричинених інфляцією та 2028 (дві тисячі двадцять вісім) грн. 30 коп. відсотків від простроченої суми боргу.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська