Постанова № 30792361, 02.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв.

02 квітня 2013 року Справа № 814/421/13-а

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової компанії «АРІАНА-М», м. Миколаїв

до відповідача Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.,

секретар судового засідання Котенкова Л.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: про скасування податкових повідомлень - рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «АРІАНА-М» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2013 року № 0000832220, від 21.01.2013 року № 0000822220, прийнятих Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - відповідач).

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової компанії «АРІАНА-М» задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.01.2013 року № 0000832220, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.01.2013 року № 0000822220, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2013 року Справа № 814/421/13-а

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової компанії "АРІАНА-М", м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

секретар судового засідання Котенкова Л.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: про скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія "АРІАНА-М" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.13 р. № 0000832220, від 21.01.13 р. № 0000822220, прийнятих Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області державної податкової служби (надалі - відповідач).

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідач не врахував:

- реальність укладених підприємством правочинів із своїми контрагентами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі у здійсненні робіт, оскільки господарські операції були спрямовані на отримання прибутку усіма сторонами;

- укладені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- на момент укладення та виконання договорів кожен із учасників був належним чином зареєстрований в ЄДРПОУ як належний платник податку на додану вартість.

Позивач зазначає у позові, що при проведенні перевірки відповідач не довів вини та наміру у підприємства на порушення публічного порядку, знищення чи пошкодження майна, або незаконне заволодіння ним.

Крім того, складений перевіряючими Акт перевірки № 995/22-200/31497631 не містить посилання на те, в чому полягає порушення безпосередньо підприємства позивача, а тому викладені в ньому висновки є безпідставними.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні і зазначає, що матеріали перевірки та висновки акту свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками.

Такі висновки відповідача базуються на тому, що у контрагентів позивача під час виконання умов правочину були відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, основні фонди, виробничі активи, транспортні засоби і таке інше.

Крім того, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, робіт, послуг та укладання угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На думку відповідача вищенаваедене свідчить про відсутність реального здіснення господарських операцій позивачем.

Таким чином, зважаючи на відсутність доказів, які підтверджують реальність господарських операцій підприємством позивача, надані ним податкові накладні не можуть бути підставою для податкового кредиту з ПДВ. Відповідно - податковий кредит з ПДВ та валові витрати з податку на прибуток по взаємовідносинам позивача із наведеними контрагентами сформований неправомірно.

Вищенаведене свідчить про відсутність у підприємства права формувати податковий кредит з ПДВ виключно на підставі податкових накладних, без надання доказів реального вчинення господарської операції.

Таким чином, оскаржені податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідно до чинного законодавства України, отже підстав для його скасування немає.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 18.12.12 р. по 24.12.12. р. відповідач по справі провів документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за травень 2012 р., липень-вересень 2012 р. та податку на прибуток за три квартали 2012 р. щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками ПП "Лактулоза" за період 2012 р., ПП "Агачель", ТОВ "Інвестиційна група "Каспій-Дон" за період липень 2012 р., ТОВ "ДНС Траст" за період серпень 2012 р., ТОВ "Паритет-М" за період вересень 2012 р. та контрагентами-покупцями, про що склав Акт від 28.12.12 р. № 995/22-200/31497631 (надалі - Акт перевірки № 995/22-200/31497631).

Зокрема, в Акті перевірки № 995/22-200/31497631 відповідач зазначив про порушення позивачем:

1. пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 134259,53 грн., у тому числі за травень 2012 р. в сумі 8781,75 грн., за липень 2012 р. в сумі 14889,14 грн., за серпень 2012 р. в сумі 8930,9 грн., за вересень 2012 р. в сумі 101657,74 грн.;

2. статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині здійснення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ТОВ АПК "АРІАНА-М" за періоди травень, серпень 2012 р., а саме:

з контрагентами-постачальниками:

- ПП "Лактулоза" за період травень 2012 р. на суму ПДВ 25589,85 грн.;

- ТОВ "Інвестиційна група "Каспій-Дон" за період липень 2012 р. на суму ПДВ 20787 грн.;

- ТОВ "ДНС Траст" за період серпень 2012 р. по операціях звільнених від оподаткування на суму поставки 416722,8 грн.;

з контрагентами-покупцями:

- ДП з іноземними інвестиціями "Сантрейд" за травень 2012 р. на суму ПДВ 6012,81 грн.;

- ТОВ "Полігрейн Агро" за травень 2012 р. на суму ПДВ 21378,36 грн., за серпень 2012 р. на суму ПДВ 17919,72 грн.;

по операціях звільнених від оподаткування з контрагентами-покупцями:

- ТОВ "Волари-Агро" за серпень 2012 р. на суму поставки 53340,8 грн.;

- ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" за серпень 2012 р. на суму поставки 70834 грн.;

- ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" за серпень 2012 р. на суму поставки 312906 грн.

3. порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.6, 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого ТОВ АПК "АРІАНА-М" встановлено заниження суми податку на прибуток у розмірі 122374 грн., що підлягає сплаті до бюджету, за період III квартал 2012 р. по взаємовідносинах з ПП "Агачель", ТОВ "Паритет-М".

За наслідками перевірки та складеному Акту перевірки № 995/22-200/31497631 відповідач прийняв:

- податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21.01.13 р. № 0000832220 про збільшення позивачу суму збільшеного грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі основного платежу 134259,53 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 67129,77 грн.

- податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21.01.13 р. № 0000822220 про збільшення позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі основного платежу 122374 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30593,5 грн.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, інші матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача є доведеними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи підприємство позивача та ТОВ "ДНС Траст" здійснили господарські операції між собою. Так, в серпні 2012 р. позивач закупив у ТОВ "ДНС Траст" 203580 кг пшениці. При цьому, здійснені фактичні господарські дії, а саме, ТОВ "АПК "АРІАНА-М" сплатило за отриману пшеницю, в свою чергу, ТОВ "ДНС ТРАСТ", купило 203580 кг пшениці, як посередник, у свого продавця ТОВ "ДАГІТА" і заплативши за пшеницю, здійснило рух грошей, що підтверджується додатком № 11 до Акту перевірки № 995/22-200/31497631 (декларація з податку на додану вартість - розділ "Постачальники" у тому числі ТОВ "ДАГІТА").

Як пояснив представник позивача пшениця завантажувалась у Кіровоградській області та інших районах Київської області із подальшим наданням позивачу інформацію про місце завантаження зерна. Вказане не спростовано представником відповідача.

Передача пшениці від ТОВ "ДНС ТРАСТ" до позивача відбувалась згідно акту прийому-передачі товару, довіреності, товарних накладних та інших обов'язкових первинних документів (додаток № 17 до акту прийому-передачі пшениці).

Фактичність господарської операції підтверджується вчиненими діями по дальшому продажу пшениці, яка була поставлена позивачем для ТОВ "Волари Агро", ТОВ "Топфер" та ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн". А 203580 кг пшениці були поставлені в порти м. Миколаєва та м. Одеси автотранспортом позивача та найманим, що також підтверджується матеріалами справи (ТОВ "Волари Агро" - отримало 25280 кг, ТОВ "Топфер" - отримало 33100 кг, ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" - отримало 145200 кг пшениці).

Факт постачання пшениці в порту від підприємства позивача підтверджується:

- для ТОВ "Волари Агро" штампом приймача-експедитора "Екотранс" та Миколаївського портового елеватора;

- для ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" поставлений штамп лабораторії порту "Ніка Терра";

- для ДПзІІ "Сантрейд" відповідні штампи на товарно-транспортних накладних.

На думку суду, вищевказане за наявності і інших матеріалів справи свідчить про товарність здійснених господарських операцій по продажу пшениці позивачем.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Така зміна в активах та зобов'язаннях, власному капіталі підприємства позивача вбачається через дослідження первинних документів:

- банківських виписок про рух коштів;

- податкових декларацій з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства, зданих ТОВ "ДНС ТРАСТ";

- електронних квитанцій про прийом декларацій, зданих ТОВ "ДНС ТРАСТ" та позивача;

- балансів і фінансових звітів;

- прибуткових касових ордерів;

- актів прийому-передачі пшениці;

- актів звірення розрахунків між продавцем ТОВ "ДНС ТРАСТ" та покупцем (позивачем по справі).

Під час вирішення спору суд дійшов висновку, що перевіряючі не провели належного аналізу господарських операцій пов'язаних із завантаженням пшениці, не перевіряли факт перевезення зерна в порти, його прийом-передачі, вивантаження, документальне оформлення первинних документів, а лише обмежились перевіркою наявності у продавців відповідних складів, віддаленість партнерів, наявність устаткування, офісних приміщень, транспорту і таке інше (додаток № 21 до Акту перевірки № 995/22-200/31497631).

Таким чином, факт придбання зерна та одержання послуг з перевезення призвів до формування податкового кредиту та визнання затрат, понесених позивачем і є доказом факту реальності господарських операцій. Це підтверджується електронною квитанцією про прийняття податкових декларацій виданих "ДНС ТРАСТ". Зарахувавши податкові зобов'язання, прийнявши декларації про нарахування податків, податкова інспекція тим самим визнала збільшення активів обох підприємств, а також сплату податків, що підтверджує валові затрати і достовірність податкового кредиту у позивача.

Судом також встановлено належне документальне оформлення господарських операцій між позивачем по договорам перевезення з ТОВ "ДНС ТРАСТ", ПП "ЛАКТУЛОЗА", ПП "АГАЧЕЛЬ", ТОВ "ПАРИТЕТ-М". Купівля-продаж пшениці відбувалась з оформленням всіх необхідних документів (підписанням договору, врученням довіреностей, видачі товарних та податкових накладних, обміном свідоцтв про реєстрацію підприємств, приказами про призначення директорів, актами звірки). Передача товару відбулась по акту приймання-передачі між позивачем та ТОВ "ДНС ТРАСТ" (додатки № № 17, 19 до актів приймання-передачі зерна).

Стосовно угод укладених позивачем з ТОВ "ДНС ТРАСТ", ПП "АГАЧЕЛЬ", ПП "ЛАКТУЛОЗА", ТОВ "ПАРИТЕТ-М".

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом. Правочин може бути визнано недійсним тільки по рішенню суду. Правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було.

Представник відповідача пояснив, що на його думку визнання господарських операцій недійсними пов'язано з неможливістю здійснити перевірки продавців та перевізників, відсутністю у перевізників основних фондів, недостатньою кількістю працюючих, відсутністю власного автотранспорту, віддаленістю партнерів.

Суд вважає такі підстави помилковими, з наступного:

- як пояснив представник позивача, до проведення закупки пшениці та укладення договорів на перевезення позивач перевіряв всіма доступними способами дієздатність та добросовісність партнерів (сайт ДПА України містив на www.sta.gov.ua інформацію про реєстрацію партнерів-перевізників платниками ПДВ, про здійснення установчих видів діяльності, про належне звітування та сплату податків).

- позивач отримав копії наказів про призначення директорів;

- позивач отримав оригінали довіреностей, виданих директорами ПП "ЛАКТУЛОЗА", ПП "АГАЧЕЛЬ", ТОВ "ДНС ТРАСТ", ТОВ "ПАРИТЕТ-М" на підписання договорів про надання послуг та інші юридичні дії;

- позивач мав належну інформацію, що вищевказані підприємства були належними платниками та правомірно формували податковий кредит та валові затрати;

- позивач мав копії балансів та фінансових звітів перевізників за попередні податкові періоди, які підтвердили їх рентабельність та дієздатність;

- позивач отримав квитанції про здачу декларацій і сплату податків на додану вартість від вищевказаних підприємств.

Серед збанкрутілих підприємств перевізники позивача не значились, свідоцтв про анулювання реєстрації платника ПДВ були відсутні. Тобто, були відсутні певні перепони і застереження щодо роботи із вказаними підприємствами. Крім того, як вбачається з пояснень представника позивача і не спростовано представником відповідача, ці підприємства звітували та надавали декларації з податку на додану вартість за свої звітні періоди і це звітування зареєструвалось у відповідних податкових інспекціях

Суд з'ясував, що перевезення зерна на користь позивача здійснювалось за договорами оренди автомобільного транспорту, про що зазначено в Акті перевірки № 995/22-200/31497631. Відсутності у вищевказаних підприємства нерухомого майна, основних фондів не є перешкодою здійснювати посередницьку діяльність з операцій купівлі-продажу, що регламентовано нормами Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що на момент здійснення правочинів позивачем та вищевказані підприємства мали необхідний обсяг цивільної діє- та правоздатності і були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організації України, як належні господарські утворення та платники податків і зборів.

При кваліфікації правочину за статтею 208 Цивільного кодексу України відповідач не довів наявності у позивача вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Факт порушення позивачем публічного порядку не доведений певними засобами доказування. Акт перевірки № 995/22-200/31497631 не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те , в чому таке порушення полягає.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим право чином. Фіктивний правочин визнається недійсним тільки судом.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів порушення позивачем діючого законодавства, у тому числі податкового. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, власне тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, включений платником податків в податковий кредит.

Взагалі, національне законодавство не містить норм, що платники податків повинні нести будь-яку відповідальність за наслідками невиконання іншими сторонами за укладеними угодами своїх обов'язків, у тому числі з питань оподаткування. Суд вважає, що така точка зору податкової інспекції щодо вимог відповідати за дії або бездіяльність третіх осіб прирівнюються до надзвичайного обтяжування для компанії-заявника і порушиє справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Така точка зору суду підтверджується висновком Європейський Суд з прав людини повторно викладеним в рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення відмічено в разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б почати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі і штрафні санкції. При цьому прямого впливу на оподаткування організації-заявника ("Бізнес Сепорт Сентре") це не мало б.

Рішення Європейського Суду з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Добросовісний платник податків не повинен мати негативних наслідків із-за порушення законодавства його контрагентом, а тим більш у ланцюгу постачання.

Згідно підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Системний аналіз положень Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець досить чітко визначає зв'язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством - платником, яке має право на отримання відшкодування ПДВ з бюджету, та його першим контрагентом. При цьому, Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб, з якими підприємство позивача не мало цивільно-правових чи господарських відносин. Вирішення питання щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Обґрунтованість вимог позивача підтверджується доказами повного проведення розрахунків між ним та його першими прямими контрагентами: договорами з додатками, витягами з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податковими накладними, накладними та видатковими накладними, рахунками та рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, іншими матеріалами справи.

Під час вирішення спору судом встановлена реальність переміщення товарів від постачальників до позивачу та їх подальша реалізація, що підтверджується товарно-транспортними накладними, накладними на маршрут або залізничні вагони, дорученнями на відвантаження експортних вантажів, вантажно-митними деклараціями, зовнішньоекономічними контрактами, біржовими контрактами, посвідченнями про реєстрацію біржових контрактів, здавальними актами, іншими матеріалами справи та документами, що не спростовано представником відповідача.

Таким чином, суд вважає, що суми податку на додану вартість по розрахункам з першими прямими контрагентами позивачем включались до податкового кредиту та бюджетному відшкодуванню ПДВ у відповідних звітних періодах згідно норм діючого податкового законодавства, що крім іншого, спростовує доведеність висновків відповідача викладених в Акті перевірки № 995/22-200/31497631 про укладання позивачем нікчемних угод.

Відповідно до статей 9, 10 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків не передбачено обов'язку та не надає права вимагати від інших платників податків будь-які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше). Діюче законодавства України не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності по ланцюгам постачання. Діюче законодавство України не передбачає обов'язку позивача нести будь-яку відповідальності за несплату податків продавцями та їх постачальниками та за можливу недостовірність відомостей про них.

Порушення вищезазначеними суб'єктами підприємницької діяльності порядку здійснення господарської діяльності не можуть впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення підприємства до відповідальності, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачено статтею 61 Конституції України.

Судом встановлено, що на час укладання договорів та здійснення господарських операцій, за якими відповідач не визнавав обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, прямі контрагенти були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.03 р. № 755-IV із змінами і доповненнями (надалі - Закон № 755-IV) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Судом встановлено, що на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання перші прямі контрагенти були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, що не спростовано представником відповідача.

Крім того, згідно пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.00 р. № 79, реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 вказаного Закону. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 16 та частиною 1 статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.03 р. № 755-IV із змінами і доповненнями (надалі - Закон № 755-IV) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

Відповідно до статті 18 Закону № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно пункту 1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 978 (надалі - Положення № 978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 статті 184 розділу V Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання перші прямі контрагенти позивача були зареєстровані як належні платники податку на додану вартість, їх діяльність не припинялась та вони не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців. Будь-яких доказів та посилань на підтвердження факту виключення перших прямих контрагентів позивача з реєстру платників ПДВ відповідачем не надано, в Акті перевірки № 995/22-200/31497631 такі відомості відсутні.

Вищевказане свідчить про наступне:

- по-перше, позивач не може нести відповідальності ні за несплату податків продавцями та його постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї;

- по-друге, із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку прямим контрагентом або його контрагентами, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Такий висновок суду кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною при вирішенні спорів цієї категорії у постановах від 09.09.08 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10 р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11 р. у справі № 21-47а10 в яких він зазначав, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказані обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

А крім того, зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) суд у пункті 71 свого рішенні від 22.01.09 р. зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги є тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення були прийняті з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, податкового, тому не можуть вважатись такими, що відповідають законодавству.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової компанії "АРІАНА-М" - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.01.13 р. № 0000832220, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.01.13 р. № 0000822220, прийняте Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

11.04.2013 р.