Рішення № 30789981, 12.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 57/189 12.04.13

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Бандури Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі

Фонду державного майна України, м. Київ

Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ

до першого відповідача Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ

до другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", м.Київ

до третього відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", м. Київ

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від прокуратури: Ткаченко Т.М. - прокурор

від першого позивача: ОСОБА_4 - адвокат

від другого позивача: ОСОБА_5 - адвокат

від першого відповідача: не прибув

від другого відповідача: не з'явився

від третього відповідача: Бабич О.М. - юрисконсульт

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 06.03.2013 року справу № 57/189 передано для розгляду судді Підченку Ю.О.

З метою усунення порушення змагальності та рівності учасників судового за клопотанням відповідача у справі, у судовому засіданні відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та приписів 4-4 ГПК України судом забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.

СУТЬ ПИТАННЯ: Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до належних відповідачів, а саме: першого відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", третього відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" зокрема:

· визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу, укладений 31.08.2004 року між Закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" нежитлового будинку - гаражу площею 354, 10 кв. м. на вул. Курортній, І0Б у м. Києві;

· визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитловий будинок - гараж площею 354, 10 кв. м. на вул. Курортній, 10Б у м. Києві вартістю 33 223, 20 грн.;

· витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України нерухоме майно - нежитловий будинок - гараж площею 354, 10 кв. м. на вул. Курортній, 10Б, у м. Києві вартістю 33 223, 20 грн. з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

Постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012 року по справі 57/189 було задоволено касаційну скаргу третього відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", у зв'язку з чим скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року та рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року, а справу передано на новий розгляд.

Судом прийнято до уваги, що вказівки які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи відповідно до вимог статті 111-12 ГПК України. У якості фактів та доказів, які обов'язково повинні бути досліджені судом під час нового розгляду спору по даній справі повинно бути з'ясовано, зокрема:

· коли відбулося порушення прав позивача;

· коли він дізнався про порушення свого права.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом, з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України, створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Неприбуття у судове засідання першого та другого відповідачів, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши оцінку письмовим поясненням сторін, висновку прокурора, норму права, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд встановив:

Перший відповідач у справі - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", надав суду пояснення по справі, в яких позов не визнав, з підстав наведених в поясненнях. Поряд з цим, з посиланням на приписи ст. ст. Цивільного кодексу Української РСР та постанову Вищого господарського суду України від 26.12.2012 року, зазначає, що прокурором пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Так, з урахуванням викладеного, на виконання приписів ст. 111-12 ГПК України, судом досліджено питання строку позовної давності, а саме коли право позивача було порушено та коли він дізнався про таке порушення.

Прокурор, з посиланням на приписи ст. ст. 22, 29 ГПК України та вимоги ст. ст. 264, 267 ЦК України, наполягає на задоволенні його клопотання про відновлення строку позовної давності на звернення з позовом до господарського суду, пропущеного за поважними причинами. Мотиви пропуску обґрунтовує тим, що довідався про порушення права тільки у травні 2011 року, а саме під час проведеної перевірки органами прокуратури за наслідками якої було встановлені обставини та докази на їх підтвердження відносно незаконного відчуження спірного об'єкта нерухомості, який є предметом даного спору.

Законодавець встановлює, що до поважних причин відносяться лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, як це зазначено у пункті 4 статті 267 ЦК України. Відповідно до вимог статті 29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони.

Так, матеріали справи свідчать, що прокурору стало відомо про обставини незаконного відчуження спірного нерухомого майна час проведеної перевірки за завданням Генеральної прокуратури України в травні 2011 року. Прокурор не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, а тому наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для захисту порушеного права держави.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази обізнаності про порушення права саме позивачем у справі - Фонду державного майна України, в т. ч. в період передачі спірного майна до статутного фонду першого позивача та укладення оспорюваного правочину. Втім, безпосередньо в судовому засіданні, представник першого позивача повідомив суд, що порушення його прав відбулося в зв'язку з укладенням спірного правочину - договору купівлі-продажу, а саме 31.07.2004 року. Разом з тим, наголошує, що Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права лише 01.07.2011 року, зокрема з моменту надходження позовної заяви на адресу юридичної особи. Таким чином, позивачем не пропущено строк на звернення з позовом до суду, з урахуванням приписів ст. ст. 257, 261 ЦК України, а порушені інтереси, в т. ч. інтереси держави, підлягають захисту.

Подане, за приписами ст. 22 ГПК України, першим відповідачем у справі, клопотання щодо можливого призначення колегіального розгляду справи не підлягає задоволенню на тих підставах, що в ході розгляду даної справи, судом не встановлено особливості, складності та категорійності даного спору, що пов'язані з неможливістю подальшого одноособового розгляду справи, з у рахуванням ст. ст. 2-1, 4-6 ГПК України.

Третім відповідачем у справі подано клопотання за приписами ст. ст. 41, 79 ГПК України про призначення судових будівельно-технічної та економічної експертиз. Втім, таке клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що при розгляді даної справи призначення судом експертиз є недоцільним, а запропоновані питання не відносяться до предмету доказування у даній справі та не впливають на предмет спору. Таким чином, спір вирішується судом по суті у правовому полі, яке не потребує спеціальних знань судових експертів, в розумінні ст. 41 ГПК України.

Позов прокурора мотивований тим, що в ході перевірки додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок встановлено відчуження Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" нежитлового будинку - гаражу, загальною площею 354, 10 кв. м., розташованого за адресою м. Київ, вул. Курортна, 10Б, далі Об'єкт нерухомості, який відноситься до будинку відпочинку "Труд".

Перевіркою встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", що діє на підставі Договору комісії № 26/04/2004 від 26.04.2004 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" укладено договір купівлі - продажу № 8000109/2004-34 від 31.08.2004 року, далі Договір, за яким відбулося відчуження Об'єкта нерухомості. Поряд з цим встановлено, що на даний час право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

Однак, на думку прокурора відчуження відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на момент продажу Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" не було власником цього майна в силу приписів ст. ст. 319, 321 ЦК України. Таким чином, укладений договір не відповідає ст. 203 ЦК України, а тому повинен бути визнаний недійсним.

Додатково, з посиланням на приписи ст. ст. 387, 392 ЦК України прокурор просить суд визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитловий будинок - гараж, загальною площею 354, 10 кв. м., розташованого за адресою м. Київ, вул. Курортна, 10Б, та витребувати його з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що прокурор обґрунтовано стверджує про незаконне відчуження державного майна, а заперечення відповідачів є хибними в зв'язку з наступним, зокрема:

На виконання постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючи госпрозрахункові санаторії , будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я зобов'язано було передати у строку до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок (правонаступником на даний час якої є АТ "Укрпрофоздоровниця"). Відповідно до пункту 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям безоплатно.

У додатку до вказаної постанови - Переліком санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, окрім іншого, значиться Санаторій ім. 1-го Травня та будинок відпочинку "Труд", який в подальшому увійшов до Санаторію ім. 1-го Травня, що також підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до постанови № II-II-I від 22.11.1991 року Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняла майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т. ч. санаторій ім. 1-го Травня), що знайшло своє відображення в акті прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24.01.1992 року. Згідно ст. 46 Статуту Федерації профспілок України - вона є правонаступником майна та коштів Укрпрофради Федерації незалежних профспілок України.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІ1 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 також зазначено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було створено на підставі постанов Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 року № П-ІІ-І та правління Фонду соціального страхування Української РСР від 04.12.1991 року № 47 на базі майна санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України та пайового внеску Фонду соціального страхування України. Тобто до статутного капіталу зазначеного акціонерного товариства (правонаступником якого є перший відповідач у справі), було передано державне майно. Вказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду України від 16.09.2008 у справі № 38/303.

Разом з тим, Постановою Верховної ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій до визначення правонаступників загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Тобто, спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом щодо управління якого є саме Фонд державного майна України в силу приписів ст. 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази згоди уповноваженого органу на набуття Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" спірного майна у власність, що суперечить приписам ст. ст. 128, 225 ЦК УРСР, ст. ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (в редакції, яка діла на момент внесення майна до статутного капіталу першого відповідача).

Так, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право колективної власності щодо спірного нерухомого майна від 23.12.2003 року, серії НБ № 010008032, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва на ім'я Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що свідчить про невизнання власності держави на спірне майно.

Таким чином, вимога щодо визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитловий будинок - гараж площею 354, 10 кв. м на вул. Курортній, 10Б у м. Києві вартістю 33 223, 20 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Питання року побудови спірного майна та участі держави у фінансуванні будівництва не вирішується судом, оскільки не відноситься до предмету доказування у даній справі та не стосується предмету позову.

Крім того, можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 року, стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1397 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Тобто, на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР № 433 від 17.04.1956 р.), а також на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р.) законодавством не було передбачено існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року).

Статтею 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР" від 09.12.1963 р. визначено, що по правовідносинах, які виникли до 01.01.1964 р., але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про підприємства, установи організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також, створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної ради від 24.08.1991 року "Про проголошення незалежності України" і без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Так, статтею 33 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 року визначено, що управління державним майном від імені народу здійснюють відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

Таким чином, уповноваженим органом держави щодо розпорядження належного їй майна є саме Фонд державного майна України, волевиявлення якого носить обов'язковий характер для відчуження державного майна, в т. ч. внаслідок приватизації такого майна.

Втім, докази по справі свідчать, що спірне майно вибуло з володіння власника - держави в особі Фонду державного майна України без його згоди, на підставі цивільно-правової угоди, зокрема договору купівлі-продажу № 8000109/2004-34 від 31.08.2004 року, що суперечить приписам ст. ст. 203, 215 ЦК України. Тому вимога щодо визнання спірного правочину недійсним обґрунтована та підлягає задоволенню.

В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, тобто відсутні докази делегування власником права розпорядження належним йому майном, зокрема відчуження, в т. ч. доказу укладання правочину щодо такого права, що беззаперечно порушує охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України.

Під час нового розгляду доказів реєстрації права власності за на Об'єкт нерухомості за іншою юридичною особою окрім Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" до матеріалів справи не надано, тому суд дійшов висновку, що спірне майно перебуває у власності зазначеного суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про власність" та ст. 387 ЦК України власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, придбаного володарем від особи, яка не мала право його відчужувати.

Власник, що пред'являє вимогу про повернення йому майна, яке належить йому на праві власності, повинен довести, що як раз це майно є об'єктом його права власності, тобто індивідуалізувати його. Якщо індивідуалізувати майно неможливо, неможливо і задоволення віндикаційного позову. Проте, віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законній підставі (у тому числі на підставі договору, який не визнано недійсним).

Згідно із пунктом з частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно, що кореспондується з приписами ст. ст. 207, 326, 392 ЦК України.

Під час розгляду справи, сторонами не надано суду доказів стосовно обізнаності другим та третім відповідачами у справі про наявність перешкод до вчинення оспорюваного правочину, в тому числі те, що Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" не мала права на відчуження Об'єкта нерухомості. Проте, встановлення зазначених фактів не мають суттєвого значення для правильного вирішення даного спору, оскільки спірне майно вибуло з володіння держави в особі Фонду державного майна України поза його волі, а вимога в цій частині не спрямована на проведення реституції. Тому, Об'єкт нерухомості підлягає поверненню у володіння законного власника.

Таким чином, судом встановлені достатні підстави для витребування майна за приписами ст. 388 ЦК України, а тому нежитловий будинок - гараж, загальною площею 354, 10 кв. м., розташований за адресою м. Київ, вул. Курортна, 10Б, підлягає поверненню у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наявність порушення інтересів держави доведено прокурором, зокрема те, що спірне майно вибуло із державної власності поза волею власника в особі Фонду державного майна України. Позивачем доведено суду недійсність спірного правочину та підстави витребування майна у добросовісного набувача.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита (судового збору) за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат за приписами ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Беручи до уваги те, що за змістом оспорюваного Договору обов'язок другого відповідача полягав у лише у придбанні спірного об'єкту нерухомості без набуття ним права власності, тому судові витрати підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, зокрема з першого та третього відповідачів.

Так, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за подання позову покладаються на першого та третього відповідачів у справі, зокрема:

- державне мито в сумі 208, 61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн. на першого відповідача у справі - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця";

- державне мито в сумі 208, 61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн. на третього відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

Державне мито в сумі 208, 62 грн. за перегляд рішення у апеляційному порядку покладається на третього відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

Судовий збір в сумі 1555, 85 грн. за перегляд рішення у касаційному порядку, покладається на третього відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції".

У судовому засіданні, яке відбулося 12.04.2013 року, згідно ч. 2 статті 85 ГПК України, після виходу суду з нарадчої кімнати, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 42, 43, 44 , 22, 27, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 811, 82, 821, 84, ч. 2 ст. 85, ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, до першого відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", до другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", до третього відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" задовольнити.

2. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945, на нежитловий будинок - гараж площею 354, 10 кв. м. на вул. Курортній, 10Б, у м. Києві вартістю 33 223, 20 грн.

3. Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу нежитлового приміщення будинку - гаражу площею 354, 10 кв. м. на вул. Курортній, 10Б, у м. Києві, укладений між Закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРМЕН -ІНВЕСТ".

4. Витребувати у власність держави України в особі Фонду державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945, з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37, код ЄДРПОУ 32830051, нерухоме майно, а саме: нежитловий будинок - гараж, площею 354, 10 кв. м., розташований на вул. Курортній, 10Б, у м. Києві.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, код ЄДРПОУ 02583780, на користь:

- державного бюджету державне мито в сумі 208, 61 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції Печерського району міста Києва Державної податкової служби міста Києва.

6. Стягнути з Товаритва з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 33-37, код ЄДРПОУ 32830051, на користь:

- державного бюджету державне мито в сумі 208, 61 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн., видавши наказ та надіславши його на виконання до Державної податкової інспекції Шевченківського району міста Києва Державної податкової служби міста Києва.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 19.04.2013 року

Суддя Ю.О. Підченко