Рішення № 30785025, 15.04.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2013 р. Справа № 902/310/13-г

Провадження № 2/902/8/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А., при секретарі судового засідання Віннік О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинна компанія" 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4-Б

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" 21037, м.Вінниця, вул.Пирогова, 148

про стягнення 22 920,64 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача : Овсієнко С.В. - за довіреністю;

відповідача : не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" про стягнення 22 920,64 грн. заборгованості за отриманий товар, з яких : 20 060,00 грн. - основного боргу, 2 267,06 грн.- пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 140,16 грн. - інфляційних та 453,42 грн.- 3% річних. Окрім того, просить суд стягнути з відповідача 4500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 01.03.2013 р. порушено провадження у справі № 902/310/13-г та призначено засідання на 18.03.2013 р.

Ухвалою суду від 18.03.13 р. в зв''язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи було відкладено до 15.04.13 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовільнити.

Представник відповідача в судове засідання не з''явився, відзиву по справі не надав, причини своєї неявки суду не повідомив.

За вказаних обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.04.12 р. між сторонами було укладено договір поставки № В00035, згідно положень якого Постачальник (Позивач) зобов''язується поставляти Покупцеві (Відповідачу) автошини, диски та інші автомобільні аксесуари, а Покупець зобов''язується прийняти цей товар та сплатити його договірну вартість (п.1.1 договору).

Протягом всього дії Договору на замовлення відповідача позивач поставляв йому товари назагальну суму 20 060,00 грн.

Відповідно до п.8.2. Договору Покупець зобов''язаний був оплатити вартість поставленого товару протягом 21 дня з моменту отримання товару.

В порушення умов Договору щодо своєчасного виконання зобов''язання по оплаті отриманих шин за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 20 060,00 грн.

Добровільна відмова відповідача від сплати виниклого боргу спонукала позивача звернутись з даним позовом до суду.

Крім боргу позивачем заявлено 2 267,06 грн.- пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 140,16 грн. - інфляційних та 453,42 грн.- 3% річних.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у відповідача існує борг перед позивачем, на підставі чого позов в цій частиін підлягає задоволенню.

Разом з тим, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 267,06 грн.- пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 140,16 грн. - інфляційних та 453,42 грн.- 3% річних в результаті чого дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Сторони в умовах Договору (п.9.3..) передбачили, що у разі порушення строків оплати товару Покупець зобов''язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 267,06 грн.- пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 140,16 грн. - інфляційних та 453,42 грн.- 3% річних заявлено правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі, так як нараховані згідно вимог чинного законодавства та умов укладеного договору.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 4500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Статтею 44 ГПК України визначено склад судових витрат, які, відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої прийнято судове рішення. Зокрема до вказаних судових витрат відносяться : витрати зі сплати судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних саме з розглядом справи, а не будь-яких інших.

Вищий господарський суд України у листі № 01-8/164 від 18.03.2008р. "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році", на запитання: чи можливе віднесення до "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) витрат сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також коштів, сплачених за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах; чи повинен суд, не знайшовши підстав для віднесення відповідних сум на іншу сторону у справі, зазначити про це у резолютивній частині рішення? - пояснив, що в абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

У пункті 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Отже, відшкодування стороні витрат на правові послуги можливе лише при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами саме на сплату коштів адвокату, які підлягають відповідному оподаткуванню саме як доходи адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно зі ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що витрати на правові послуги, надані позивачу юристом Біленком О.В. відшкодуваанню за рахунок іншої сторони на підставі ст. 49 ГПК України не підлягають.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до положень ст. 49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст.ст.82, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (21037, м.Вінниця, вул.Пирогова, 148, код ЄДРПОУ 37358072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинна компанія" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика Кільцева, 4-Б, код ЄДРПОУ 30367798) 20 060,00 грн. - основного боргу, 2 267,06 грн.- пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 140,16 грн. - інфляційних, 453,42 грн.- 3% річних та 1720,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 19 квітня 2013 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика кільцева, 4-Б; 03680, м.Київ, вул.Пшенична, 9

4 - відповідачу 21037, м.Вінниця, вул.Пирогова, 148