Рішення № 30780218, 16.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" квітня 2013 р. Справа № 906/368/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Ванжула Я.В. - дов. від 08.04.13р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Агро" (м.Київ)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (с. Студениця Коростишівського району)

про стягнення 35497,68 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 35497,68 грн. помилково перерахованих коштів, з яких 35000,00 грн. - сума помилково перерахованих коштів, 287,68 грн. - 3% річних та 210,00 грн. - інфляційні.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечував. Пояснив, що між сторонами існували договірні відносини. В підтвердження надав договір від 17.10.12р. та додаткові угоди до нього. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Суд дослідив в судовому засіданні документи, а саме: платіжне доручення, банківську виписку, претензію-вимогу, довідки, договір від 17.10.12р., додаткові угоди, акт приймання-передачі, рахунок, накладні, свідоцтва про державну реєстрацію, статути, довідки і витяги з ЄДР та інші.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.10.12р. відповідачу було помилково перераховано 35000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10 від 31.10.12р. та банківською випискою (а.с.7-8).

З метою досудового врегулювання спору, 21.11.12р. відповідачеві була надіслана претензія-вимога №06 від 20.11.12р. з вимогою повернути кошти, яку відповідач отримав 24.11.12р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.9-11).

Разом з тим, відповідач зазначену вище вимогу залишив без задоволення, кошти позивачеві не повернув.

Тому, позивач, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача помилково перераховані кошти.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, на вказану суму перерахованих коштів нарахував відповідачеві 287,68 грн. 3% річних та 210,00 грн. інфляційних.

Обгрунтовуючи свої вимоги викладеними вище обставинами, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Дійсно, згідно вимог ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" визначено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Відповідно до п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04р. №22 неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Згідно з до п.2.35 зазначеної вище Інструкції, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Разом з тим, судом встановлено, що 17.10.12р. між сторонами був укладений договір №LS-0011/12, відповідно до умов якого відповідач (продавець) зобов'язується продати та передати у власність позивача (покупця), а позивач зобов'язаний прийняти та оплатити товар (зерно сої, урожаю 2012р.), відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору, кількість товару, що продається та передається покупцю продавцем, визначається в додаткових угодах.

Додатковими угодами №1 і №2 до зазначеного договору сторони визначили кількість, ціну та загальну суму товару, що продається позивачу.

Згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до приписів статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

При цьому, відповідно до частини першої статті 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до приписів статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Додатковою угодою №1 до договору від 17.10.12р. передбачено, що продавець передає покупцю товар в термін до 18.10.12р. на суму 143500,00 грн.

Слід зазначити, що відповідач передав, а відповідач прийняв товар на зазначену суму, про що свідчить акт приймання-передачі до договору №LS-0011/12 від 17.10.12р.

Згідно додаткової угоди №2 відповідач повинен передати позивачеві товар на суму 184500,00 грн.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата вартості товару, що продається відповідно до умов даного договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування авансу на розрахунковий рахунок продавця або у вигляді готівкового розрахунку з моменту надання покупцю наступних документів: рахунку продавця з точним зазначенням кількості, ціни товару без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ та загальної суми до сплати з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору відповідачем виставлено позивачеві рахунок-фактуру №1-00000017 від 18.10.12р. на суму 184500,00 грн.

В платіжному дорученні №10 від 31.10.12р., на яке позивач посилається в позовній заяві, зазначено призначення платежу "Часткова оплата сої згідно рахунку №1-00000017 від 18.10.12р. до договору №LS-0011/12 від 17.10.12р.".

Відповідно до приписів частини першої статті 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Матеріалами справи також підтверджується, що після перерахуванням позивачем коштів згідно вищевказаного платіжного доручення № 10 від 31.10.2012 р. відповідач поставив позивачу сою в кількості 8,5т. ( Накладна від 03.11.2012р. а.с. 58).

Вказаним спростовується факт помилкового перерахування позивачем коштів.

За загальним правилом, визначеним частиною другою зазначеної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зобов'язання між сторонами виникли в силу укладеного договору від 17.10.12р.

Крім того, згідно п. 9.1 договору, цей договір вступає в силу з дати підписання його сторонами та діє до виконання ними своїх зобов'язань чи дострокового розірвання договору.

Сторонами не надано доказів в підтвердження розірвання договору від 17.10.12р.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів згідно платіжного доручення №10 від 31.10.12р., з посиланням на ст. 1212 ЦК України.

Тому, враховуючи обмеженість предметом та підставою заявленого позову, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки станом на час виникнення між сторонами спірних правовідносин між сторонами існували договірні зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів ті обставини, на які посилався в позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання: 19/04/13

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (рек. з пов. про вручення)