Постанова № 30780060, 06.03.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року Справа № 2а-6362/12/1470

м. Миколаїв

13:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Цюри П.С.,

представника відповідача: Сугацького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н», Бузький Бульвар 1 Б/3, м. Миколаїв, 54015 до відповідача:Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової , 2-А, м. Миколаїв, 54029 про:скасування податкового повідомлення - рішення від 05.09.2012 № 0000842301,Товариство з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0000842301, яким Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 16947,25 грн. (в тому числі 14387 грн. - основний платіж, 2560,25 грн. - штраф).

В обґрунтування позовних вимог Товариство вказало на безпідставність тверджень ДПІ про заниження податку на додану вартість у зазначеній сумі (в тому числі 10237 грн. - у грудні 2010 року, 4150 грн. - у квітні 2011 року), що стало наслідком включення Товариством до відповідних податкових декларацій сум ПДВ, що були сплачені на користь Приватного підприємства «ЗЕНКО».

На вимогу суду позивач надав всі документи, на підставі яких ним до податкового кредиту грудня 2010 року і квітня 2011 року були включені суми 10237 грн. і 4150 грн., відповідно: договори поставки, видаткові накладні, акти введення в експлуатацію основних засобів, наказ про введення в експлуатацію основних засобів, картку обліку матеріалів, платіжні доручення (ар. с. 74-79, 86-100).

Також позивач пояснив, яким чином були використані в його господарській діяльності товари, що були придбані у ПП «ЗЕНКО» (ар. с. 140-141).

У письмових запереченнях проти адміністративного позову ДПІ, з посиланням на висновки акта перевірки, просила у задоволенні позову відмовити, оскільки факт порушення Товариством вимог Закону України від 03.04.1997 № 168

97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168) і Податкового кодексу України є доведеним. Зокрема ДПІ вказала на те, що укладені ПП «ЗЕНКО» і позивачем угоди є фіктивними; Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання установчих документів ПП «ЗЕНКО» та свідоцтва платника ПДВ недійсними з моменту реєстрації; у провадженні СВ ДПС у Миколаївській області знаходиться кримінальна справа № 1280020, що була порушена за фактом створення ПП «ЗЕНКО» з метою прикриття незаконної діяльності (ар. с. 109-111).

На вимогу суду відповідач надав акт ДПІ у Центральному районі від 18.10.2011 № 1114/23-300/36486418 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ЗЕНКО» (код за ЄДРПОУ 36486418) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень-грудень 2010 року, січень-травень 2011 року» (ар. с. 112-125), висновки якого відповідачем було в основу перевірки Товариства.

Позивач додатково надав запит ДПІ і відповідь Товариства на нього, за результатами отримання якої ДПІ призначила документальну позапланову невиїзну перевірку позивача (ар. с. 148, 149).

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 06.03.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до укладеного 02.11.2010 договору поставки товару № 39 (ар. с. 88-90) Товариство у грудні 2010 року придбало у ПП «ЗЕНКО» меблі вартістю 61420 грн., в тому числі ПДВ - 10236,67 грн. Цей факт підтверджений видатковими накладними № 39 від 22.12.2010 і № 58 від 29.12.2010 (ар. с. 74, 76). Постачальник (ПП «ЗЕНКО») видав Товариству податкові накладні № 39 від 22.12.2010 і № 58 від 29.12.2010 (ар. с. 75, 77). Ці меблі позивач придбав для власного використання, доказом чого є наказ від 03.01.2011 № 3 і акти введення в експлуатацію основних засобів (ар. с. 92-96). Позивач сплатив на користь ПП «ЗЕНКО» у складі вартості товарів ПДВ в сумі 10236,67 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 22.12.2010 № 1505 і від 29.12.2010 № 1547 (ар. с. 98, 100).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними.

Як зазначено у підпункті 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні різниці її сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні різниці її сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоді (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Товариство включило підтверджену податковими накладними суму ПДВ, сплаченого на користь ПП «ЗЕНКО», до складу податкового кредиту грудня 2010 року (позиція 11 у розділі ІІ додатку 5 до податкової декларації, ар. с. 80-85).

Відповідно до укладеного 09.02.2011 договору поставки товару № ДГ-003 (ар. с. 86-87) Товариство у квітні 2011 року придбало у ПП «ЗЕНКО» вогнезахисний матеріал ДСА-1 вартістю 24900 грн., в тому числі ПДВ - 4150 грн. Цей факт підтверджений видатковою накладною № РН-00007 від 15.04.2011 (ар. с. 78). Постачальник (ПП «ЗЕНКО») видав Товариству податкову накладну № 7 від 15.04.2011 (ар. с. 79). Основними видами діяльності позивача, згідно з довідкою АА № 074645, виданою Головним управлінням статистики у Миколаївській області (ар. с. 147), є технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері інжинірингу, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи. 12.09.2009 Державний департамент пожежної безпеки МНС України видав Товариству на 5 років (по 12.09.2004) ліцензію на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінку протипожежного стану об'єктів (ар. с. 146). Як пояснив позивач, придбаний у ПП «ЗЕНКО» вогнезахисний матеріал був використаний при здійсненні відповідних робіт, підтвердженням чого є надана позивачем картка № 28 обліку матеріалів (ар. с. 97). Позивач сплатив на користь ПП «ЗЕНКО» у складі вартості товарів ПДВ в сумі 4150 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2011 № 1470 (ар. с. 99).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вказано, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Товариство включило підтверджену податковою накладною суму ПДВ, сплаченого на користь ПП «ЗЕНКО», до складу податкового кредиту квітня 2011 року (позиція 16 у розділі ІІ додатку 5 до податкової декларації, ар. с. 126-131).

З 09.08.2012 по 10.08.2012 ДПІ здійснила документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП ЗЕНКО» (код ЄДРПОУ 36486418) за грудень 2010 року, квітень 2011 року, результати якої оформила актом від 17.08.2012 № 2322/22-200/36057266 (надалі - Акт, ар. с. 14-32).

Підставою для проведення перевірки в Акті зазначений підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, згідно з яким документальна позапланова перевірка проводиться, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

В зв'язку з цим суд зазначає таке. Як вказано у підпункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

У запиті відповідача від 10.07.2012 № 3526/10/22-216 (ар. с. 148) не зазначена підстава для його направлення, що позбавляє його статусу обов'язкового. В зв'язку з цим відсутність відповіді на такий запит (або надання платником податків неповної, на думку органу державної податкової служби, інформації) не надає органу державної податкової служби права на здійснення документальної позапланової перевірки платника податків відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

В Акті ДПІ вказала, що Товариство порушило підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 169, пункти 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість у сумі 14387 грн. (10237 грн. - за грудень 2010 року, 4150 грн. - за квітень 2011 року).

На підставі висновків Акта ДПІ податковим повідомленням-рішенням від 05.09.2012 № 0000842301, з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила Товариству суму грошового зобов'язання за основним платежем з ПДВ на 14387 грн. і застосувала до Товариства штраф в сумі 2560, 25 грн. (надалі - Рішення, ар. с. 13).

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 був затверджений Порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок проведення перевірок).

Як вказано у пункті 3 Розділу І Порядку проведення перевірок, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 6 Розділу І і підпункту 5.2 пункту 5 Розділу ІІ Порядку проведення перевірок факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку проведення перевірок документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення Товариством вимог податкового законодавства (і, відповідно, підставою для визначення відповідачем грошових зобов'язань позивача) міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Акт відповідача, на підставі якого було прийнято Рішення, цим вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що всі висновки Акта ґрунтуються на інформації, що міститься в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ЗЕНКО».

З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Враховуючи це, джерелом податкової інформації про можливі порушення Товариством вимог податкового законодавства могла би бути довідка за результатами проведення зустрічної звірки ПП «ЗЕНКО», якщо б ця звірка проводилась за ініціативою ДПІ (шляхом направлення відповідного запиту на адресу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), і така ініціатива мала бути проявлена відповідачем під час перевірки позивача.

В даному випадку акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва (що був складений 18.10.2011) не міг бути використаний відповідачем під час перевірки позивача у серпні 2012 року, і тим більше, не міг бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки Товариства. До того ж, як зазначено у Порядку проведення звірок, носієм відповідної податкової інформації є довідка за результатами проведення зустрічної звірки, а не акт про неможливість її проведення.

Крім висновків Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ЗЕНКО»), Акт не містить доводів щодо порушення Товариством згаданих вище норм Закону № 168 та Податкового кодексу України.

Стосовно посилань в Акті (стор. 14-15, ар. с. 27-28) на недійсність укладених позивачем і ПП «ЗЕНКО» договорів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ПП «ЗЕНКО» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд також приймає до уваги ту обставину, що постановою від 22.01.2013 у справі № 2а-6788/11/1470 Одеський апеляційний адміністративний суд відмовив Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва у задоволенні позову про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ПП «ЗЕНКО» (ар. с. 142-145).

Посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи, на думку суду, не доводить обґрунтованість висновків Акта і, відповідно, правомірність Рішення. Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, ухвалений щодо цієї особи, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що Рішення підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000842301, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 05.09.2012.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н» судові витрати в сумі 208 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 11 березня 2013 року.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

« 06» березня 2013 року Справа № 2а - 6362/12/1470

м. Миколаїв

13:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Цюри П.С.,

представника відповідача: Сугацького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н»

(Бузький бульвар, 1Б/3, м. Миколаїв, 54015),

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54015),

про: скасування податкового повідомлення - рішення від 05.09.2012 № 0000842301, -

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000842301, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 05.09.2012.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н» судові витрати в сумі 208 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна