Постанова № 30778179, 16.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2013 р. Справа № 5015/5333/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Зварич О.В.

- Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича, м.Львів від 25.02.2013р.

на рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2013р.

у справі №5015/5333/12

за позовом: першого заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі: Львівської міської ради в особі: ЛКП "Залізничнетеплоенерго", м.Львів

до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича, м.Львів

про стягнення заборгованості 12480,06грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Куцик В.Б. - прокурор відділу

від позивача 1: не з'явився

від позивача 2: Мочурад М.Б. - представник

від відповідача: Юхименко Г.А. - представник

Прокурору та представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

У зв'язку із перебуванням судді Кравчук Н.М. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року у склад колегії для розгляду справи №5015/5333/12 введено замість судді Кравчук Н.М. суддю Зварич О.В.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.01.2013р. у справі №5015/5333/12 (суддя Фартушок Т.Б.) позов задоволено частково та стягнено з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича на користь Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" 12141,71грн. основного боргу, 185,88грн. 3% річних, 129,11грн. пені. Крім цього, стягнено з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича на користь Державного бюджету України 1609,5грн. судового збору. В частині стягнення з відповідача на користь позивача 23,36грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів оплати теплової енергії суду не надав, позовні вимоги про стягнення заборгованості та нарахованих за прострочення виконання зобов'язань коштів підлягають до задоволення. При цьому позовні вимоги задоволено частково, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних нарахувань не враховано дифляційних процесів, які існували у травні-серпні 2012р., у зв'язку з чим при перерахунку інфляційних нарахувань за період з лютого 2012р. по жовтень 2012р. отримано від'ємне значення інфляційних втрат, а отже відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Євдокімов Валерій Сергійович оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як місцевим господарським судом розглянено спір за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. При цьому скаржник в апеляційній скарзі не обґрунтував з яких підстав він вважає рішення місцевого господарського суду незаконним.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 18.03.2013р. б/н (вх.№05-04/706/13 від 19.03.2013р.) та в судовому засіданні представник ЛКП «Залізничнетеплоенерго» спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

02.04.2013р. на адресу суду поступили доповнення до апеляційної скарги (вх.№05-04/1113/13 від 02.04.2013р.), в яких суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Євдокімов Валерій Сергійович просить скасувати рішення місцевого господарського суду та залишити позов без розгляду, посилаючись на те, що прокурор безпідставно звернувся з даним позовом в інтересах держави, оскільки ЛКП «Залізничнетеплоенерго» не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2013р. у справі №5015/5333/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2004 року між ЛКП „Залізничнетеплоенерго" (Енергопостачальна організація) та Відповідачем (Покупець) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №449 (далі - Договір).

Зобов'язання Відповідача щодо своєчасного та повного внесення плати за спожиту теплову енергію відповідно до встановлених тарифів є істотними умовами укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії в гарячій воді.

Відповідно до п.п.6.2, 6.3 зазначеного Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць; Покупець до 15 числа звітного місяця сплачує енергопостачальній організації вартість договірної величини споживання у місяці.

Згідно п.п.10.1, 10.4 Договору, цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2005р.; Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із Сторін.

Згідно акту №23 від 15.10.2011р., Відповідачу подано теплоносій з 15.10.2011р.

Відповідач, за твердженням Позивача, свої договірні зобов'язання по оплаті теплової енергії не виконує. Всупереч умовам Договору, за період з січня 2012р. по жовтень 2012р. виник борг за Договором на загальну суму 12141,71грн., що відповідає розрахунку вартості теплової енергії за Договором, який на даний час залишається непогашеним.

Зазначена сума боргу підтверджується, в тому числі, актами реалізації теплової енергії та відповідними рахунками.

Наведений розрахунок відповідає тарифам на послуги з теплопостачання, встановлених рішеннями міськвиконкому Львівської міської ради. Згідно п.6.1. Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством; згідно ст.20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Згідно ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Крім того, зазначені в актах реалізації теплової енергії обсяги спожитої теплової енергії відповідають заявленим обсягам постачання теплової енергії (Додаток №1 до Договору).

Позивачем скеровано Відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, підтвердженням чого є фіскальний поштовий чек №0634 від 09.01.2013р. Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази підписання зазначеного акту звірки Відповідачем, в тому числі з зауваженнями чи без.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до вимог ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторонни та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України). Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.24 Закону України "Про теплопостачання", додержання вимог договору та нормативно-правових актів є одним з основних обов'язків споживача теплової енергії.

Згідно п.18 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. N630, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази повної або часткової сплати Відповідачем на користь Позивача 12141,71грн. боргу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п.7.2.3 Договору, Покупець (Відповідач) несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Згідно розрахунку позовних вимог Відповідачу нараховано пеню у розмірі 129,11грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги про стягнення 129,11грн. пені підставні і задоволені судом першої інстанції правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних, з врахуванням розрахунку основного боргу та положень Договору, суд зазначає, що такий проведено Позивачем невірно; при здійсненні перерахунку розмір 3% річних є більшим, аніж заявлено до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Крім того, перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних нарахувань, в тому числі з врахуванням положень п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки не враховано дефляційні процеси та, відповідно, від'ємні значення індексу, які існували у травні-серпні 2012р. Відтак, при здійсненні перерахунку інфляційних нарахувань за період з лютого 2012р. по жовтень 2012р., враховуючи дані щодо динаміки основного боргу, отримуємо від'мне значення інфляційних нарахувань.

Зважаючи на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 185,88грн. 3% річних та відмову у позові в частині стягнення інфляційних нарахувань.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права здійснено розгляд справи за відсутності представника відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Львівської області від 20.12.2012р. розгляд справи призначено, про що належним чином повідомлено учасників судового процесу, так як в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення цієї ухвали, однак суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Євдокімовим Валерієм Сергійовичем дане повідомлення не отримано, у зв'язку з чим, органом зв'язку його повернено за терміном зберігання (а.с.45-44). Крім цього, розгляд справи ухвалою суду 15.01.2013р. відкладався, і копія даної ухвали надсилалася відповідачу, про що свідчить відповідна відмітка на ухвалі (а.с.47 на звороті). Зважаючи на викладене, доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, а тому колегією суддів відхилено через їх безпідставність.

При цьому слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р.)

Щодо посилання скаржника на те, що прокурор безпідставно звернувся з даним позовом в інтересах держави, оскільки ЛКП «Залізничнетеплоенерго» не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру"підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частини 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

Першим заступником прокурором міста Львова при поданні позовної заяви до місцевого господарського суду органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах визначено - Львівську міську раду.

Крім цього, ЛКП "Залізничнетеплоенерго" створене Львівською міською радою та підпорядковане управлінню інженерного господарства Львівської міської ради, яке є представником власника -територіальної громади м.Львова. ЛКП "Залізничнетеплоенерго" належить до комунальної власності і є тепловим підприємством. Як зазначає прокурор, невиконання чи несвоєчасне виконання відповідачем умов договору щодо оплати за отриману теплову енергію призводить до зниження якості послуг, що надаються підприємством, тим самим порушуються законні права та інтереси громадян. Крім того, ненадходження коштів на рахунок за надану теплову енергію ставить підприємство в скрутне фінансове становище і унеможливлює своєчасну сплату підприємством податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів та оплату підприємством послуг за наданий природний газ, що заподіює шкоду економічним інтересам держави.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 23.01.2013 року у справі №5015/5333/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Євдокімова Валерія Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 17.04.2013р.