Постанова № 30772279, 15.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року Справа № 5023/4160/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від прокуратури:Томчук М.О. - за посв. від 01.08.2012р. № 000606від позивача-1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від позивача-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.02.2013р.у справі№ 5023/4160/12 господарського суду Харківської областіза позовомХарківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі: 1. Державної інспекції сільського господарства в Харківській області 2. Харківської міської радидофізичної особи-підприємця Таранченко Олени Іванівни простягнення 48 203,36 грн. шкоди та звільнення земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Харківській області (далі - позивач-1) та Харківської міської ради (позивач-2) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Таранченко Олени Іванівни (далі - відповідач, ФОП Таранченко О.І.) про стягнення 48 203,36 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, а також про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,2273 га, що знаходиться за адресою: м. Харків, Померки, 6 Тублікарня, та повернути її Харківській міській раді.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.11.2012р. (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано приписами статей 16, 22 Цивільного кодексу України, статей 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, статей 1, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963, з огляду на встановлення факту здійснення відповідачем самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,2273 га в м. Харкові, Померки, 6 Тублікарня та заподіяння у зв'язку з цим державі шкоди у розмірі 48 203,36 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2013р. (головуючий суддя Тихий П.В., судді Ільїн О.В., Россолов В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2012р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги є документально необґрунтованими, оскільки акт перевірки від 03.09.2012р. дотримання вимог земельного законодавства суперечить положенням Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а проведений розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки здійснений без дотримання положень Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції прокурор посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 125, 126, 156, 157, 211, 212 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284. При цьому скаржник наголошує, що матеріалами справи підтверджується факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області на підставі листа Харківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері від 13.08.2012р. № 07-50-7712 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ФОП Таранченко О.І. при використанні земельної ділянки, що знаходиться в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня.

Місцевим судом з'ясовано, що у результаті проведеної перевірки встановлено факт самовільного зайняття ФОП Таранченко О.І. земельної ділянки площею 0,2273 га в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня, з огляду на відсутність у відповідача документів, які посвідчують право власності (користування) на дану земельну ділянку та право власності на споруди, розташовані на цій земельній ділянці, а також відсутність рішень про надання спірної земельної ділянки відповідачу.

За наслідками перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області складено акт від 30.08.2012р. обстеження земельної ділянки, акт від 03.09.2012р. перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол від 11.09.2012р. № 001788 про адміністративне правопорушення відносно ФОП Таранченко О.І. та припис від 11.09.2012р. № 003747 про усунення порушення вимог земельного законодавства.

Постановою Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 11.09.2012р. № 000275 закрито адміністративну справу відносно відповідача на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення з огляду на відсутність складу адміністративного правопорушення та через те, що в порушенні є ознаки злочину, за який передбачено відповідальність за статтею 197-1 Кримінального кодексу України, у зв'язку з чим матеріали справи передані до Харківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У відповідності до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

У статті 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Так право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтвом про право на спадщину; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), а також відповідних правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відсутність у цієї особи таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано документів, які в силу вимог земельного законодавства надають право володіти чи користуватися земельною ділянкою площею 0,2273 га в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня, а також доказів про правомірність його дій щодо використання цієї земельної ділянки.

Крім того з матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що дії Державної інспекції сільського господарства в Харківській області з приводу проведеної перевірки дотримання ФОП Таранченко О.І. вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, що знаходиться в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня, були оскаржені та визнані незаконними в установленому чинним законодавством порядку.

Отже, зважаючи на з'ясовані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії відповідача свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,2273 га в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня. У свою чергу вказаний висновок апеляційний суд не спростував належним чином.

Посилання апеляційної інстанції на невідповідність акта перевірки від 03.09.2011р., складеного Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, вимогам Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003р. № 312, є безпідставним, оскільки вказаний Порядок установлює процедуру планування, проведення та оформлення матеріалів перевірок, що здійснюються Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальні органи. При цьому у Порядку відсутні застереження щодо його застосування іншими органами, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, в тому числі Державною інспекцією сільського господарства України.

Окрім цього слід зазначити, що Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель, яка діяла у системі Державного комітету із земельних ресурсів і йому підпорядковувалась, було ліквідовано у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2010р. № 1068. Державну інспекцію сільського господарства України було утворено як центральний орган виконавчої влади згідно з Указом Президента України від 09.12.2010р. № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". У Положенні про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженому Указом Президента України від 13.04.2011р. № 459/2011, не вказано, що Державна інспекція сільського господарства України є правонаступником Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель.

За приписами статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика).

Відповідно до пункту 7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, проводиться Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами.

На підставі матеріалів проведеної перевірки позивачем-1 згідно положень Методики здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, який дорівнює 48 203,36 грн. Вказаний розрахунок відповідачем належним чином не спростовано.

Застосування апеляційним судом рішення Харківської міської ради від 23.06.2004р. № 87/04 є безпідставним, оскільки вказане рішення міськради регулює порядок проведення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Харкові. У свою чергу факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки було встановлено під час здійснення позивачем-1 саме державного контролю за використанням та охороною земель відповідно до вимог Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Слід зазначити, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 "Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" (статті 156, 157) Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені у статті 156 Земельного кодексу України, у відповідності до якої власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлений у статті 157 Земельного кодексу України, якою передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до пунктів 1, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Отже вказаними правовими нормами чітко визначено умови та підстави для застосування Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284, серед яких відсутня така обставина як самовільне зайняття земельної ділянки, визначення якого наводиться у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Відтак відсутні підстави для застосування Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284, до спірних правовідносин, які у свою чергу регулюються положеннями Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963.

Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини стосовно наявності протиправної поведінки відповідача, яка полягає у здійсненні самовільного зайняття спірної земельної ділянки, та причинного зв'язку між такою поведінкою відповідача та заподіяною державі шкодою у розмірі 48 203,36 грн., судова колегія погоджується з обґрунтованим і законним висновком місцевого суду стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

За приписами статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню за рішенням суду власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Враховуючи встановлений судом першої інстанції факт здійснення відповідачем самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,2273 га в м. Харкові, Помірки, 6 Тублікарня, судова колегія вважає правомірним висновок про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Харківській міській раді.

Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судова вважає обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. У свою чергу вказаний висновок місцевого суду не спростовано належним чином апеляційною інстанцією.

За таких обставин, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі в повному обсязі, оскільки місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2013р. у справі № 5023/4160/12 скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2012р. у справі № 5023/4160/12 залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Таранченко Олени Іванівни в дохід Державного бюджету України 1 663,15 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк