Ухвала суду № 30769007, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/800/10296/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Мащенка А.М.,

представника відповідача Фінагіної Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 року

у справі № 2а/0570/17089/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-продукт» (далі - позивач, ТОВ «Прайм-продукт»)

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - відповідач, Макіївська ОДПІ)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Прайм-продукт» звернулось у грудні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Макіївської ОДПІ про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000782330 від 23.11.2012 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму за основним платежем 1 831 730,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 915 865,00 грн. та № 0000792330 від 23.11.2012 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 2 078 094,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 316 739,25 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 року, позов задоволено: визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення № 0000782330 та № 0000792330 від 23.11.2012 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки вони прийняти з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ТОВ «Прайм-продукт» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 05.04.2000 року, перебуває на обліку у Макіївській ОДПІ з 12.04.2000 року за № 60, є платником податку на додану вартість з 31.01.2010 року.

В період з 19.10.2012 року по 23.10.2012 року відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 6091/22-4/30795199 від 30.10.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Прайм-продукт» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Укрзерногруп» за вересень-грудень 2011 року, лютий-квітень 2012 року.

Вищезазначеним актом встановлено порушення позивачем: ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Прайм-продукт» при придбанні товарів (послуг); п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет у розмірі 1 831 729,61 грн., у тому числі у жовтні 2011 року на суму 125 951,47 грн., у листопаді 2011 року на суму 292 380,72 грн., у грудні 2011 року на суму 206 771,18 грн., у лютому 2012 року на суму 293 230,08 грн., у березні 2012 року на суму 334 257,94 грн., у квітні 2012 року на суму 579 138,19 грн.; п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, які призвели до заниження суми податку на прибуток у сумі 2 078 094,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року 92 268,00 грн., за 4 квартал 2011 року 718 869,00 грн., за 1 квартал 2012 року 658 862,00 грн., за 2 квартал 2012 року 608 095,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0000792330 від 23.11.2012 року, яким нараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 394 833,25 грн., з якої за основним платежем - 2 078 094,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 316 739,25 грн. та № 0000782330 від 23.11.2012 року, яким нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 747 595,00 грн., з якої за основним платежем - 1 831 730,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 915 865,00 грн.

Спірною обставиною у справі є обґрунтованість зроблених відповідачем висновків про нікчемність укладеного правочину ТОВ «Прайм-продукт» при придбанні товару у ТОВ «Укрзерногруп».

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Згідно з пункту 14.1.27 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 статтею 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.09.2011 року між ТОВ «Укрзерногруп», яке є постачальником, та ТОВ «Прайм-продукт», яке є покупцем, укладено договір поставки № 0909РД від 09.09.2011 року, відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову рафіновану дезодоровану відповідно ДСТУ 4492-2005, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар, відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, ціна та кількість кожної партії товару обговорюється окремо та фіксуються у видаткових накладних. Загальна сума договору складається з сум всіх видаткових накладних за цим договором.

Факт виконання даного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що отриманий за договором товар був використаний позивачем у власній господарський діяльності для виготовлення майонезу, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій документами: калькуляції (рецептури) на виробництво майонезу; журналом-ордером та відомістю по рахунку 6311 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за вересень-грудень 2011 року, лютий-квітень 2012 року; картками рахунку 201 «місце зберігання сировини олії рослинної» за вересень-грудень 2011 року, лютий-квітень 2012 року; лімітно-заборними картками за вересень-грудень 2011 року, лютий-квітень 2012 року; статистичними звітами; договором оренди від 03.01.2010 року; актами приймання-передання від 03.01.2010 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем у повному обсязі підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій на виконання умов договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення та виконання зазначеного договору контрагент, ТОВ «Укрзерногруп», здійснював господарську діяльність, перебував на обліку у ДПІ Солом'янського району м. Києва та був платником податку на додану вартість.

Коленія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій щодо необгрунтованості висновку податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп», який мав фінансово-господарські стосунки з ланцюгом підприємств, які не мають достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що вказані в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, що відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням

Також, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується суд касаційної інстанцій, обґрунтовано не прийняли посилання відповідача на матеріали кримінальної справи № 169002/12 стосовно директора ТОВ «Украгро-Трейд» ОСОБА_1, оскільки з зазначеним підприємством позивач не мав ніяких правовідносин, на час розгляду справи вирок по справі не прийнятий, тому висновки податкового органу не можуть вважатися належними та допустимими доказами з огляду на вищенаведену правову позицію Верховного суду України.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 року у справі № 2а/0570/17089/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько