Ухвала суду № 30769002, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/800/13681/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Супрунової О.В.

представника відповідача Цюрупи Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2013 року

у справі № 2а-16749/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИР-Х» (далі - позивач, ТОВ «КИР-Х»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «КИР-Х» звернулось у грудні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2012 року № 0013402203, № 0013402203, № 0013412203 та № 0004511705.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0013402203 від 04.12.2012 року, яким ТОВ «КИР-Х» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 105 073 грн., з яких основний платіж - 1 684 058 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 421 015 грн.; визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0013412203 від 04.12.2012 року, яким ТОВ «КИР-Х» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 123 333 грн.; визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0004511705 від 04.12.2012 року, яким ТОВ «КИР-Х» визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5509 грн., з яких основний платіж - 4407 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1102 грн., в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2624 грн., з яких основний платіж - 2099,40 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 525 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.10.2 п. 138.10, п. 138.4 ст. 138, п.п. «е» 164.2.17, п.п. «г» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 171.2 «а» ст.. 171, п. 167.1 ст. 167, п.п. «в» п. 186.3 ст. 186, п. 14 ст. 14, п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України ( далі - ПК України).

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «КИР-Х» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 03.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2011 року № 1038/22-3/22973312.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п.п. 14.1.27., п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1., п.п. 138.10.2 п. 138.10, п. 138.4 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за І півріччя 2012 року у сумі 1 684 058 грн.; п.п. «в» п. 186.3 ст. 186., п.п. 14, п. 196.1 ст. 196 ПК України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включаються до складу податкового кредиту наступного податковою періоду за червень 2012 року у сумі 123 333 грн.; пп. «є» 14.1.54 п. 14.1 ст. 14., пп. «е» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.п. «г» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 171.2 «а» ст. 171, п. 167.1 ст. 167 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 4407 грн. у т.ч. у 2011 році на суму 2675 грн.; у 2012 році на суму 1732 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: від 04.12.2012 року № 0013402203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 2 105 073,00 грн. (1 684 058,00 грн. - основний платіж, 421 015,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 04.12.2012 року № 0004511705, яким позивачу визначено суму податкове зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5509,00 грн. (4407,00 грн. - основний платіж, 1102,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 04.12.2012 року № 0013412203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 123 333,00 грн.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Щодо віднесення позивачем до складу адміністративних витрат нараховані суми комісії в розмірі 7 750 000,00 гривень, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що між позивачем та ПАТ «АВАНТ-БАНК» 26.12.2011 року був укладений договір про надання кредиту № К-Ю/11/048. Кінцевим терміном повернення заборгованості є 14.12.2012 року (включно). Відповідно до договору надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами (грантами) зі сплатою 23 % річних у гривні або 15 % річних у доларах США.

20.06.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду за № 9 від 20.06.2012 року, якою сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 21 % річних у гривні або 18 % річних у доларах США. У зв'язку із збільшенням банком ліміту кредитування за кредитним договором, позивачем була сплачена комісія у розмірі тарифу 15,5 % від ліміту за надання банком послуг з обслуговування кредиту.

Відповідно до абзацу «є» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, включається плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.п. 138.5.2 п. 138.5 ст. 138 ПК України, датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку банк фактично здійснив господарську операцію у вигляді надання послуги по збільшенню ліміту кредиту для свого позичальника, що і підтверджується первинними документами, в зв'язку з чим, у позивача, в свою чергу, виникло зобов'язання щодо сплати ПАТ «АВАНТ-БАНК» комісії за збільшення ліміту кредиту в розмірі 15,5% від встановленого ліміту 50 000 000,00 гривень, що становило 7 750 000,00 гривень. Факт оплати позивачем комісії за збільшення ліміту кредиту підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій платіжним дорученням № 1021 від 30.08.2012 року.

Щодо віднесення позивачем вартості комунальних послуг на загальну суму 269 322,00 гривні до складу адміністративних витрат, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що 15.11.2011 року між ТОВ «КИР-Х» та ПАТ «Київський завод «Радар» був укладений договір на надання комунальних послуг (електроенергії, холодного водопостачання) за адресою: м. Київ, вул. Плещеєва, 10, на виконання умов якого позивач оплачував надані йому комунальні послуги відповідно до виставлених рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до абзацу «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу адміністративних витрат відносяться витрати на утримання основних засобів, зокрема опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення.

Відповідно до ч. 2 п. 138.2 ст. 138 ПК України у разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів у цьому періоді.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки зазначено, що підприємство у періоді з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року здійснювало організацію будівництва об'єкта нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Плещеєва, 10.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно віднесено адміністративні витрати на загальну суму 269 322,00 гривні до витрат звітного податкового періоду.

Щодо віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 123 333,00 гривні, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що 14.02.2011 року між позивачем та ТОВ «Нерухомість-Центр» був укладений договір № 12 на виконання проектних робіт, за умовами якого проектувальник зобов'язується своїми силами і засобами виконати проектні роботи та розробити проектну документацію стадії «Р» по об'єкту «Адміністративно-складський корпус по вул. Плещеєва, 10 в Голосіївському районі м. Києва», а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи по акту (-ам) здачі-приймання виконаних робіт та оплатити їх на умовах, визначених договором (п.п. 1.1. договору).

Згідно ст. 892 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з судами попередніх інстанцій, що складання проектних пропозицій та виконання проектних робіт є різного виду діяльністю по своїй правовій природі і вони не можуть бути тотожними.

Відповідно до положень пп. «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 194.1 ст. 194 ПК України визначено, що до операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою, віднесено операції, зазначені у ст. 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка. Такі операції оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною.

Статтями 196 та 197 ПК України визначено операції, які не є об'єктом оподаткування, та операції, що звільняються від оподаткування, до числа яких не віднесено послуги з розроблення проектної документації для будівництва (архітектурно-проектні роботи), у зв'язку з чим такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суму в розмірі 123 333,00 гривні, оскільки операція з постачанням послуг щодо виконання проектних робіт є об'єктом оподаткування на загальних підставах відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України.

Щодо не включення позивачем до складу загального місячного оподаткованого доходу суми, що були отримані як додаткове благо працівником ОСОБА_6, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

30.01.2012 року між позивачем та працівником ОСОБА_6 було укладено договір, за яким позивач зобов'язаний компенсувати ОСОБА_6 витрати, пов'язані з використанням автомобіля, що на законних підставах перебував у користуванні ОСОБА_6 В Договорі зазначено, що компенсація здійснюється на підставі статті 125 Кодексу законів про працю України, що передбачає право працівника, який використовує свій інструмент для потреб підприємства, на отримання компенсації за його зношування.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з судами попередніх інстанцій, що позивач на законних підставах забезпечував автомобіль паливом для здійснення службових поїздок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем належним чином оформлялися подорожні листи, з яких вбачається що використовувався автомобілем в службових цілях і відповідно використання палива позивачем на дані цілі підтверджується. Всього позивачем було списано пального на загальну суму 13 996,00 гривень.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що списання пального було здійснено правомірно, оскільки дане пальне використовувалося в господарській діяльності саме позивача.

Відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, з метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14ПК України).

Відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10. пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу: крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п. 14.1.228. п. 14.1. ст. 14 ПК України під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому згідно п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. В контексті наведеного п. 137.1. ст. 137 ПК України передбачено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

У той же час, згідно з п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність висновків податкового органу викладених в акті перевірки.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2013 року у справі № 2а-16749/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько