Ухвала суду № 30758195, 14.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. справа № 2а/0470/13532/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юрпак» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2011 року у справі № 2а/0470/13532/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юрпак» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрпак» (далі - ТОВ «Юрпак») 26 жовтня 2011 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська в якому просить скасувати прийняті відповідачем 19 травня 2011 року податкові повідомлення-рішення №0101392301 про стягнення суми заниженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 803, 00 грн., штрафної санкції у сумі 12 951, 00 грн., а разом 64 754,00 грн. та №0101382301 про стягнення суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 64 753,21 грн., штрафної санкції у сумі 16 188,30 грн., а разом 80 941,51 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №1087/23/34983526 від 4 квітня 2011 року на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем було надано відповідачу до перевірки усі необхідні документи, що підтверджують факт отримання позивачем послуг по перевезенню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що висновки відповідача, щодо порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є фактично та юридично обґрунтованими, оскільки позивачем, на момент перевірки, не надано документального підтвердження отримання послуг по перевезенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що акти прийому-здачі робіт (послуг) по перевезенню вантажу містить саме ті ознаки, які відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський звіт та фінансову звітність» визначають вказані документи як первинні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який підтримав доводи апеляційної скарги та пояснення представника відповідача який просив у її задоволенні відмовити, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №1087/23/34983526 від 4 квітня 2011 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 64 753,21 грн.;

- п.1.4 ст.1, п.п.3.1.1, 3.2.4 п.3.1, 3.2 ст.3, п.4.5 ст.4, п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 80 941, 51 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19 травня 2011 року №0101392301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 51 803,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 12 951,00 грн. та №0101382301 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 64 753,21 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 16 188,30 грн.

Згідно зазначеного акту, в ході перевірки встановлено взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_1, з яким ТОВ «Юрпак» уклало договір про надання транспортних послуг від 01.02.2008 року № 01.02.08. відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язався оказати послуги перевезення, а позивач оплатити їх.

На думку податкового органу факт надання ФОП ОСОБА_1 транспортних послуг позивачу не підтверджується актами прийому-здачі робіт (послуг) по перевезенню вантажу, оскільки з них не можливо визначити факти виконаних робіт, так як відсутні відомості про вантаж, який перевозився, умови перевезення, їх обсяги із зазначенням дати і місця виконання, маршрути, найменування підприємств, що проводять відповідно відвантаження (списування) і одержання (оприбуткування) товарно-матеріальних цінностей, адреси відповідно пунктів навантаження і розвантаження вантажу, кількість перевезеного вантажу та який саме вантаж перевозився, одиниця виміру, відстань перевезення вантажу, з розподілом за групами доріг та вартість транспортних послуг, що повинна бути сплачена замовником автотранспорту за кожну надану послугу, перелік узгоджених товарно-транспортних накладних, по яким здійснювались перевезення.

Крім того факт надання ФОП ОСОБА_1 транспортних послуг позивачу не підтверджується також вибірково наданими товарно-транспортними накладними по перевезенню вантажів які оформлені неналежним чином тому не можуть свідчити про одержання послуг з перевезення вантажів, так у рядках "Пункт навантаження" і "Пункт розвантаження", відсутні адреси відповідно пунктів навантаження і розвантаження;

у графах 24-36 відсутні відомості, які необхідні для розрахунку вартості транспортних послуг;

у графах 37-47 відсутній розрахунок вартості транспортних послуг;

у графі 8 відсутні дані «з вантажем слідують документи»;

відсутні підписи водія-експедитора та відомості щодо подорожніх листів;

у строчці «вантаж одержав» відсутні дані про осіб: посади і ПІБ, які отримали вантаж, а також, (частково) підписи та штампи вантажоотримувачів;

у строчці «пункт навантаження» вказана адреса вул. Леніногорська, 121, що не відповідає дійсності, так як договір оренди нежилого приміщення (офісних, складських, виробничих приміщень) №15 від 01.07.2007 року по даній адресі підприємством ТОВ «Юрпак» з ВАТ АТП-1126 «Важавтотранс» 21.05.2008 року, було розірвано.

Інші документи, що підтверджують вартість та факт отримання транспортних послуг, до перевірки не надавались.

Таким чином позивачем завищено валові витрати в результаті включення до складу валових витрат послуг, які не підтвердженні відповідними первинними документами та не доведено факт фактичного їх отримання на загальну суму 259 012,84 грн.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту в травні, червні серпні, жовтні, листопаді 2008 року сум ПДВ по послугах наданих ФОП ОСОБА_1, які не підтверджено відповідними первинними документами та не доведено факт фактичного їх отримання на загальну суму 51 802,56 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідачем прийнято правомірно.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами по даній адміністративній справі врегульовано Законом України «Про оподаткуванню прибутку підприємства» №334/94 - ВР (далі - Закон № 334/94), Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/94-ВР (далі - Закон № 168/94), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі - Закон № 996) у редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Закону №334/94 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закон № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону №334/94 - ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Стаття 11 «Правила ведення податкового обліку» Закону № 334/94-ВР не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були би обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Тому такі документи мають відповідати вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88, де чітко визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, які необхідні для надання цим документам юридичної сили, та які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Частина 2 статті 9 зазначеного Закону визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитам є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача, щодо використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаних ним послуг з перевезення вантажу ФОП ОСОБА_1, оскільки акти виконаних робіт: між позивачем та ФОП ОСОБА_1, як вірно встановлено судом першої інстанції не містять зміст та обсяг виконаної господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, перелік узгоджених товарно-транспортних накладних, по яким здійснювались перевезення тому їх не можливо визнати первинними документами, що підтверджують господарські операції позивача.

Колегія суддів не може вважати змістом господарської операції зазначене в вказаних актах - перевезення вантажу, оскільки в них не зазначено вантаж перевезення якого здійснено, за який період часу виконано роботу та на підставі якого договору.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що товарно-транспортні накладні позивача не можуть свідчити про одержання послуг з перевезення вантажів, оскільки з них не можливо визначити факти виконаних робіт, так як у строчці «пункт навантаження» вказана адреса вул. Леніногорська, 121, що не відповідає дійсності, так як договір оренди нежилого приміщення (офісних, складських, виробничих приміщень) №15 від 01.07.2007 року по даній адресі підприємством ТОВ «Юрпак» з ВАТ АТП-1126 «Важавтотранс» 21.05.2008 року, було розірвано, в деяких накладних у рядку «Пункт розвантаження» відсутня адреса пункту розвантаження.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що TOB «Юрпак», в порушення пп.5.3.9 п.5.3, ст.5 Закону №334, завищено валові витрати, в результаті включення до складу валових витрат послуг, які не підтверджені відповідними первинними документами та не доведено факт фактичного їх отримання на загальну суму 259 012, 84 грн.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пункту 1.4 статті 1 Закону № 168 поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Відповідно з підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Враховуючи те, що наявність спірної господарської операції по наданню послуг з перевезення не підтверджується доказами по справі, ТОВ «Юрпак» в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, до складу податкового кредиту, включило суми ПДВ по послугам, які не підтверджено відповідними первинними документами та не доведено факт фактичного їх отримання на загальну суму 51 802,56 грн., в результаті чого, завищено податковий кредит з ПДВ.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юрпак» - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2011 року у справі № 2а/0470/13532/11 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко