Ухвала суду № 30756459, 18.04.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

2

Справа № 0907/11477/2012

Провадження №22ц/779/1038/2013

Категорія 27

Головуючий в 1 інстанції - Бабій О.М.

Суддя-доповідач - Вакарук В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої: Вакарук В.М.

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря: Бойчука Л.М.

з участю представника апелянта: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» в особі Івано-Франківського відділенння № 2 Івано-Франківської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання дій, що виражаються у стягненні суми винагороди за резервування ресурсів за договором про іпотечний кредит протиправними, визнання зобов`язань виконаними в повному обсязі, зобов`язання видати довідку (розписку) про одержання в повному обсязі виконання зобов`язання, визнання договору про іпотечний кредит та договору іпотеки квартири з додатковими угодами такими, що припинили свою дію, зобов`язання повернути оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, зобов'язання надати інформацію про зняття заборони відчуження нерухомого майна та стягнення судових витрат по справі, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 березня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 березня 2013 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приват Банк» в особі Івано-Франківського відділенння №2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання дій, що виражаються у стягненні суми винагороди за резервування ресурсів за договором про іпотечний кредит протиправними, визнання зобов`язань виконаними в повному обсязі, зобов`язання видати довідку (розписку) про одержання в повному обсязі виконання зобов`язання, визнання договору про іпотечний кредит та договору іпотеки квартири з додатковими угодами такими, що припинили свою дію, зобов`язання повернути оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, зобов'язання надати інформацію про зняття заборони відчуження нерухомого майна та стягнення судових витрат по справі.

Визнано дії ПАТ КБ «Приват Банк» в особі Івано-Франківського відділенння №2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк», що виражаються у визначенні до сплати ОСОБА_4, сум винагороди за резервування ресурсів (комісії за дострокове погашення) за договором про іпотечний кредит від 20.02.2008 року - протиправними.

Визнано зобов'язання ОСОБА_4 по договору про іпотечний кредит № від 20.02.2008 року, додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 18.09.2008 року, додатковою угодою № 1 до договору про іпотечний кредит від 26.06.2009 року виконаними в повному обсязі.

Зобов'язано ПАТ КБ «Приват Банк» в особі Івано-Франківського відділенння № 2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк», видати ОСОБА_4 довідку (розписку) про одержання в повному обсязі виконання зобов'язання позичальника за договором про іпотечний кредит від 20.02.2008 року, додатковою угодою до договору про іпотечний кредит від 18.09.2008 року, додатковою угодою № 1 до договору про іпотечний кредит від 26.06.2009 року.

Визнано договір про іпотечний кредит від 20.02.2008 року, укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» в особі керуючої Івано-Франківським відділенням № 2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» Білан Л.М.та ОСОБА_4 таким, що припинив свою дію.

Визнано додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 18.09.2008 року, укладену між ПАТ КБ «Приват Банк» в особі керівника Бізнесу «Іпотечне кредитування» Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» Резніченко Л.Я. та ОСОБА_4 такою, що припинила свою дію.

Визнано додаткову угоду №1 до договору про іпотечний кредит від 26.06.2009 року, укладену між ПАТ КБ «Приват Банк» в особі першого заступника директора, керівника бізнесу обслуговування індивідуального клієнта Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» Кочкоданом І.Б. та ОСОБА_4 такою, що припинила свою дію.

Визнано іпотечний договір від 20.02.2008 року, укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» в особі керуючої Івано-Франківським відділеннням № 2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» Білан Л.М. та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за №465 таким, що припинив свою дію.

Зобов'язано ПАТ КБ «Приват Банк» в особі Івано-Франківського відділенння № 2 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «Приват Банк» повернути ОСОБА_4, оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1,стягнуто з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_4 - 51 грн. витрат по оплаті судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи.

В решті вимог позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд неналежним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази, не надав належної оцінки умовам договору щодо належного його виконання, правам та обов'язкам кожної сторони, умовам дострокового погашення заборгованості та умовам сплати винагороди за резервування ресурсів. Оскільки пунктом 8.1 Договору передбачено сплата винагороди за резервування ресурсів в розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, а умовами Договору визначено строк дії зобов'язання з 20.02.2008 року до 20.02.2034 року, то саме до останньої дати погашення заборгованості нараховується винагорода за резервування ресурсів. Щомісячна розбивка винагороди не дає підстав вважати, що при достроковому погашенні кредиту позивач звільняється від обов'язку сплатити суму винагороди за весь час резервування ресурсів, а тому зобов'язання ОСОБА_4 не слід вважати припиненими.

З цих підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В засіданні апеляційної інстанції представник апелянта вимоги скарги підтримав, представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив.

Вислухавши доповідача, представників сторін,, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно ст.ст.11, 57, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановлено, що 20 лютого 2008 року сторони уклали договір про іпотечний кредит №FU0G40000003553, за умовами розділів 1,2,8 якого позивачу надано кредит в розмірі 151 500 грн., строком з 20.02.2008 року по 20.02.2034 року включно з процентною ставкою 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом /а.с.10-13/. Кредит видавався готівкою на споживчі цілі.

Відповідно до п.8.1 договору позивач зобов'язався здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом здійснення фіксованих щомісячних платежів у сумі 441,88 доларів США що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Кредитні кошти надані позичальнику із сплатою винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів /а.с.26/.

Розділом 4 зазначеного договору /а.с.10 зв./ позичальнику (позивачу) надано право здійснювати дострокове погашення кредиту, при цьому позичальник зобов'язаний сплатити банку (відповідачу) суму відсотків, суму винагороди, відповідно до п. 8.1. вказаного іпотечного договору.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору про іпотечний кредит №FU0G40000003553 від 20.02.2008 року, між банком (відповідачем) та позивачем 20.02.2008 року укладено іпотечний договір, предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 /а.с.18-21/.

18 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 20.02.2008 року, якою кредит був переведений з гривневого у валютний у розмірі 31 472,22 долари США зі сплатою щомісячного платежу в розмірі 552,51 долар США в термін до 20.08.2018 року та зобов'язано позивача сплачувати банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів /а.с.22-24/.

26 червня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору про іпотечний кредит від 20.02.2008 року, умовами якої встановлено, що позивач щомісячно сплачує для погашення кредиту плату в сумі 441,88 доларів США в термін до 20.08.2028 року /а.с.26/.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Врахувавши встановлені обставини справи, суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 531, 545, 599, 610, 611, 612, 614,1048-1050, 1054 ЦК України дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Встановлено, що позивачем сплачено загалом за період з 18.09.2008 року по 20.02.2013 року 26189,82 долари США, 19.02.2013 року позивачем ще сплачено 5724,40 доларів США, що підтверджується поданими квитанціями і даного факту банк не оспорює /а.с.143-154/. Жодних доказів з приводу наявності заборгованості по тілу кредиту представником апелянта не представлено ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Крім того, позивач звертався до представників банку з проханням надати довідку про розмір заборгованості, однак таку інформацію банк позивачу не надав /а.с.27, 29/. Не надано такої інформації відповідачем і на ухвалу суду.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, встановлено, що п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Пунктом 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, повязану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення кредиту, є нікчемною. Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При цьому дані норми відповідно до ст. 236 ЦК України розповсюджуються на необмежене коло договорів та незалежно від дати їх укладення, у тому числі і на кредитний договір, укладений між сторонами по справі.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом України 12 вересня 2012 року у справі № 6-80 цс 12, згідно з яким за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Верховний Суд, зокрема зазначив, що аналіз указаних норм дав підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, за обслуговування кредиту та за дострокове погашення кредиту, якщо вони визначені формулою зі змінними величинами, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Оскільки за умовами спірного кредитного договору плата за резервування ресурсів не є конкретною сумою, а формулою зі змінними величинами, така умова суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на представлені суду докази правильним є висновок суду щодо неправомірності нарахування відповідачем суми винагороди за резервування коштів за період від терміну дострокового погашення кредиту до визначеної графіком останнього строку його погашення.

При цьому суд виходив з того, що щомісячна сплата винагороди, встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному в п.8.1.) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від кількості днів, що пройшло від дня останнього періоду сплати до дня остаточного погашення кредиту винагорода сплачується у вказаному розмірі.

Суд також зважав, що нарахування винагород, передбачених зокрема, п.8.1. здійснюється в останню дату їх сплати, зазначену в п.8.1. Разом з тим, пунктом 8.1. даної кредитної угоди вказане положення не врегульоване.

За таких обставин аналізуючи сукупність умов кредитного договору суд прийшов до правильного висновку, що нарахування винагороди за резервування ресурсів у даному конкретному випадку повинно здійснюватись до дня повного погашення кредиту за фактичну кількість днів резервування коштів, оскільки у випадку повного погашення кредиту позичальник виконавши своє зобовязання втрачає потребу у подальшому використанні зарезервованих коштів.

Оскільки, резервування коштів здійснюється банком для виконання зобовязань за даним договором із наданням права позичальнику на їх використання, у випадку дострокового погашення кредиту позичальник виконуючи власні зобов'язання втрачає потребу у подальшому використанні зарезервованих коштів, а тому, винагорода за резервування ресурсів, що нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), повинна нараховуватись до дати фактичного погашення кредитних зобовязань у випадку дострокового їх виконання, оскільки прямо не передбачено, що датою погашення кредиту є визначена графіком дата останньої сплати сум кредитних зобовязань.

Таким чином, висновок суду щодо протиправності дій відповідача із нарахування суми винагороди за резервування ресурсів за подальший після дострокової сплати позивачем суми кредиту та відсотків період є обгрунтованим та доведеним аналізом умов договору про іпотечний кредит.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при розгляді даного спору способом захисту від пред'явленого позову може бути тільки подання зустрічного позову про стягнення нарахованої суми, у межах якої суд першої інстанції і повинен би був перевірити законність таких нарахувань, однак зустрічний позов банком (відповідачем) не подано, а тому суд першої інстанції розглядав позов ОСОБА_4, відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, виходячи із принципу диспозитивності, у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь в справі.

За наведених обставин правильним є висновок суду: щодо визнання договору про іпотечний кредит №FU0G40000003553 від 20.02.2008 року таким, що припинив свою дію, а зобов'язання позивача - виконаними в повному об'ємі, зобов'язання відповідача повернути оригінали правовстановлюючих документів та зобовязання відповідача видати позивачеві підтвердження про прийняття виконання зобовязання останнього за спірним договором про іпотечний кредит, оскільки позивачем погашено суму отриманого кредиту та відсотків за його використання, а нарахування винагороди за резервування коштів за подальший період після виконання позивачем основного зобов'язання судом визнано неправомірним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Пунктом 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Отже договір іпотеки квартири також слід визнати таким, що припинив свою дію ще й з цієї підстави.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання надати інформацію про зняття заборони відчуження нерухомого майна, то суд першої інстанції вірно вважав таку вимогу передчасною, оскільки припинення договору іпотеки одночасно припиняє заборону відчуження нерухомого майна.

Із матеріалів справи вбачається, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, в основному зведено до тлумачення змісту кредитного договору та норм ЦК України. Судом першої інстанції дано аналіз тих пунктів кредитного договору, які передбачають право позичальника на дострокове повернення кредиту і які по різному регулюють це питання. Банк посилався на пункти договору, які підтверджують його доводи, не звертаючи увагу на інші умови договору, які підтверджують правильність доводів позивача.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта щодо обов'язку сплати Банку винагороду за весь час резервування коштів, тобто до строку виконання зобов'язання, оскільки встановлення, передбаченої кредитним договором, суми винагороди обмежується терміном до дати повного погашення кредиту. При цьому відсутні будь-які додаткові умови, що пов''язують дату повного погашення кредиту із графіком його погашення.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приват Банк" відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 05 березня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Вакарук В.М.

Судді: Васильковський В.М.

Меленко О.Є.