Ухвала суду № 30741540, 10.04.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0306/3012/12 Головуючий у 1 інстанції:Бойчук П.Ю. Провадження № 22-ц/773/463/13 Категорія:41 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З А

суддів - Стрільчука В.А., Здрилюк О.І.

при секретарі Александровій С.І.

з участю представника позивача Філончук Н.В.

законного представника відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

представника третьої особи ремонтного житлово-комунального підприємства №2 - Ярмолюка Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом виконавчого комітету Ковельської міської ради до ОСОБА_5 про виселення без надання іншого житла за апеляційною скаргою позивача виконавчого комітету Ковельської міської ради на рішення Ковельського міськрайонного суду від 08 лютого 2013 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 08 лютого 2013 в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ-ї групи з дитинства, що підтверджується копією її пенсійного посвідчення та довідкою Волинської обласної спеціалізованої ЛТЕК від 21 січня 1988 року ( а.с 80). Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року ОСОБА_5 визнано недієздатною та призначено ОСОБА_2 її опікуном.

Фактичним та єдиним офіційним місцем проживання ОСОБА_5 з 1992 року та по день розгляду справи судом є квартира АДРЕСА_1. З дослідженої в судовому засіданні реєстраційної картки на дану квартиру, заведеної в РЖКП № 2, вбачається, що поселення, а в подальшому проживання ОСОБА_6 в спірній квартирі відбувалась на підставі резолюцій посадових осіб виконавчого комітету Ковельської міської ради та рішень цього комітету ( а.с 73,74, 75). В свою чергу відповідні дані щодо місця реєстрації вносились у паспорт ОСОБА_5 ( а.с 76).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Постанови КМ України від 31.03.2004 року № 422 «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання» рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 09.04.2009 року № 176 квартиру АДРЕСА_1 було включено до фонду житла для тимчасового проживання (а.с. 8).

За змістом ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування повинні відповідати Конституції та законам України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вищезгадане рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради не в повній мірі відповідає вимогам Закону.

Так згідно з п. 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання до фондів житла для тимчасового проживання можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення.

В судовому засіданні встановлено і дана обставина не заперечувалась жодною з осіб які беруть участь в справі, що станом на 9 квітня 2009 року квартира АДРЕСА_1 була заселена ОСОБА_5 згідно рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 235 від 08.06.2006 року ( а.с 75) про що було достовірно відомо, як виконавчому комітету так і житлово-комунальному підприємству № 2 , що обслуговує спірну квартиру.

За таких обставин у позивача були відсутні правові підстави для надання квартирі АДРЕСА_1, яка не була вільною, статусу тимчасового житла.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Однак, рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 09.04.2009 року № 176 не було оскаржене, а відтак є чинним.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 533 від 08.12.2010 року ОСОБА_5 дозволено тимчасово (терміном 1 рік) проживати в спірній квартирі.

На підставі вказаного рішення, 14.12.2010 року між РЖКП № 2 та відповідачем було укладено договір найму житлового приміщення з фонду житла для тимчасового проживання на строк до 14.12.2011 року.

Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 ЖК України).

Порядок користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання регулюються Главою 4-1 ЖК України та Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 422.

За змістом п 22 даного Порядку виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, Київська і Севастопольська міськдержадміністрації повинні за два тижні до закінчення строку проживання, визначеного договором найму, попередити громадянина про необхідність звільнення житлового приміщення.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що належні та допустимі докази, які б свідчили про дотримання позивачем п. 22 Порядку , щодо повідомлення ОСОБА_5 про необхідність звільнення спірного приміщення, відсутні. В судовому засіданні законний представник відповідача ОСОБА_2 у категоричній формі заперечував, щодо отримання ОСОБА_5 та ним будь-яких повідомлень про необхідність звільнення займаного приміщення.

Долучені до матеріалів справи акти обстеження житлових умов від 11.01.2012 року та від 20.01.2012 року ( а с. 6,7) лише підтверджують ту обставину, що відповідач не звільнила квартиру АДРЕСА_1.

Таким чином, позивачем не дотримано встановлений законом порядок виселення ОСОБА_5 із займаного приміщення.

Крім того, вимога позивача про виселення ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення не ґрунтується на вимогах закону на які, як на підставу заявлених вимог покликався виконавчий комітет Ковельської міської ради, а саме на ст.ст.132-1- 132-2 ЖК Української РСР та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 422.

Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")

З врахуванням викладеного суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ОСОБА_5 гарантовані їй Конституцією України, з врахуванням норм права які регулюють дані правовідносини та стану здоров'я відповідача, яка потребує особливого захисту своїх інтересів зі сторони держави, відмовивши у виселені відповідача без надання іншого житла.

Крім того в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 тривалий період часу перебуває на обліку як особа , що потребує покращення житлових умов. Суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні про необхідність соціального захисту відповідача, якає інвалідом з дитинства, зі сторони держави, саме у надані їй пристосованого для проживання житла з покликанням на ЗУ « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Покликання апелянта на наявність в опікуна відповідача у власності житла, не є беззаперечним доказом забезпечення житлових прав ОСОБА_5

Доводи апеляційних скарг про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Отже рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача виконавчого комітету Ковельської міської ради відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 08 лютого 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: