Рішення № 30741070, 15.04.2013, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.04.2013 Справа № 920/440/13За позовом: Приватного акціонерного товариства «Профі-Пак», м. Дніпропетровськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Славяни», м. Суми

про стягнення 43 248 грн. 84 коп.

Суддя Лущик М.С.

Представники сторін:

від позивача - предст. Сидоренко О.Ю., довіреність б/н від 04.02.2013р.

від відповідача - не з'явився

За участю секретаря судового засідання Кас'ян А.О.

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 43 248 грн. 84 коп. заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010 року, укладеного між сторонами у справі, з них: 42 431 грн. 60 коп. основного боргу, 610 грн. 32 коп. пені, 122 грн. 06 коп. - 3 % річних, 84 грн. 86 коп. інфляційних збитків, а також 1 720 грн. 50 коп. судового збору.

Відповідач в судове засідання не з'явився, проте надав заперечення на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 5046 від 12.04.2013), де вказує, що договір поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010 року, на який посилається позивач в обгрунтування заявлених вимог з 01.01.2013р. втратив свою чинність, а також відповідач зазначає, що ним після отримання претензій здійснено часткові розрахунки за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 22971 від 18.03.2013р., № 23129 від 28.03.2013р. та № 49 від 14.03.2013р.

Також, від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи б/н, б/д (№ 5045 від 12.04.2013), де відповідач просить суд перенести розгляд даної справи у зв'язку з призначенням господарським судом Сумської області (суддя Моїсеєнко В.М.) справи № 920/477/13 на той же час і неможливістю забезпечити явку іншого представника ТОВ «Славяни» на розгляд даної справи.

Стосовно даного клопотання відповідача про перенесення розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до і всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин даної справи відхиляє доводи відповідача щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, у відповідних випадках відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

На підтвердження обставин, викладених відповідачем у клопотанні про перенесення розгляду даної справи, останнім не надано до суду жодного належного доказу, який б свідчив про наявність таких підстав, тому суд розцінює такі дії відповідача як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами та затягуванням розгляду справи по суті.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу.

До початку судового слухання справи від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог б/н від 15.04.2013р. (вх. № 5124 від 15.04.2013), відповідно до якої з урахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості перед позивачем останній просить суд стягнути з відповідача 37 000 грн. основного боргу, 1 090 грн. 72 коп. пені, 218 грн. 14 коп. - 3 % річних, а також 1 720 грн. 50 коп. судового збору.

На підставі вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог та долучає її до матеріалів даної справи.

Крім того, позивачем в даному судовому засіданні надано суду на огляд оригінали документів доданих до позовної заяви, а саме: договір поставки № 094 (011/008) від 15.11.2010р. з додатками до нього, видаткову накладну № 2 від 08.01.2013р., рахунок на оплату № 5 від 08.01.2013р. та оборотно-сальдову відомість за рахунком 361 за січень-лютий 2013р. Зазначені оригінали документів досліджено судом під час судового слухання справи, відповідність їх наявним в матеріалах справи копіям встановлено.

Представник позивача у даному судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог з урахуванням наданої ним заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 37 000 грн. В обгрунтування даної вимоги позивач посилається на договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., укладений між сторонами у справі та видаткову накладну № 2 від 08.01.2013 року, яку підписано уповноваженими представниками сторін за даним спором.

Пунктом 10.1. зазначеного договору визначено, що строк його дії встановлено з 15.11.2010р. до 31.12.2011р. якщо сторони не мають один до одного претензій, договір автоматично вважається продовжений на один рік, тобто до 31.12.2012р.

Таким чином, в даному випадку суд вважає, що між сторонами у справі склалися позадоговірні відносини з поставки поліетиленової продукції за видатковою накладною № 2 від 08.01.2013 року, тобто за межами укладеного між сторонами договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., який, як свідчать матеріали справи, з 01.01.2013 року втратив свою чинність.

Позивач за даним позовом зазначає, що ним у відповідності до видаткової накладної № 2 від 08.01.2013р. здійснено поставку відповідачеві товару на загальну суму 42 431 грн. 60 коп., а відповідачем прийнято товар без зауважень щодо кількості та якості, а також здійснено частковий розрахунок за поставлену продукцію, у зв'язку з чим відповідач станом 15.04.2013р. має заборгованість перед позивачем в розмірі 37 000 грн. 00 коп.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України), яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 названого Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суду надано на огляд оригінали, а копії приєднано до матеріалів справи, видаткової накладної № 2 від 01.08.2013р. та рахунку на оплату № 5 від 08.01.2013р., які підтверджують факт поставки та факт отримання вказаного товару уповноваженою особою відповідача, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість та ціну.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням окремих норм Цивільного кодексу України, що містять норми матеріального права (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. в справі № 9/252-10).

Крім того, відповідач у поданому ним запереченні на позов визнає факт наявності у нього заборгованості перед позивачем за поставлений товар та повідомляє суд про часткове погашення даної заборгованості.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № 2 від 08.01.2013р., оригінал якої досліджено судом у судовому засіданні яке відбулося 15.04.2013 року.

Проте, в порушення вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки відповідач в супереч діючого законодавства, зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, не надав суду доказів сплати даної заборгованості, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за отриманий товар в розмірі 37 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Крім наведеного, позивач відповідно до пункту 5.2. договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 090 грн. 72 коп., нараховану за період з 07.02.2013р. по 14.04.2013р.

Суд, розглянувши матеріали даної справи, дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Статтею 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, за ставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За змістом частини першої статті 547 названого Кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частина друга вказаної правової норми визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України, правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.

У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зо бов'язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.

Посилання позивача на пункт 5.2. договору поставки поліетиленової продукції № 094 (011/008) від 15.11.2010р., суд вважає необґрунтованим, так як даний договір на момент поставки товару за вищезазначеною видатковою накладною фактично припинив свою дію та не породжував для сторін відповідних прав та обов'язків.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від суми заборгованості у розмірі 218 грн. 14 коп. за період з 07.02.2013р. по 14.03.2013р., в обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 218 грн. 14 коп. за період з 07.02.2013р. по 14.03.2013р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Славяни» (40035, м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, код ЄДРПОУ 36437907) на користь Приватного акціонерного товариства «Профі-Пак» (49049, м. Дніпропетровськ, вул. Далека, буд. 2, код ЄДРПОУ 31792911) 37 000 грн. основного боргу, 218 грн. 14 коп. - 3 % річних та 1 671 грн. 46 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.04.2013 року.

Суддя М.С. Лущик