Ухвала суду № 30738020, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/52027/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря Ритової В.В.

представника позивача Писанчина М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 по справі №2а-3213/10/1570 за позовом Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» (далі-ЗАТ «Ізмаїльський винзавод», позивач) до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі-Ізмаїльська ОДПІ, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 01.02.2010 №0001592301/1 та від 29.01.2010 №0001522304/1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач 11.08.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.1.32 ст. 1, п.п. 12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.3.1.1. п. 3.1. ст. 3, пп. 7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, пп.7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2, пп.7.7.4, п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.45, ч.2 ст.121 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту №33572304/00412033 від 30.11.2009, складеного за результатом виїзної позапланової перевірки ЗАТ «Ізмаїльський винзавод» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2009 року, за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось з 01.07.2008 по 31.07.2009, та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.01.2010 №0001522304/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 229059,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 91624,00грн. та від 01.02.2010 №0001592301/1, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 93971,00грн. у тому числі 67122,00грн. основного платежу та 26849,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.3.1.1. п. 3.1. ст. 3, пп. 7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6, пп.7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2, пп.7.7.4, п. 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування податкового кредиту липня 2009 року за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Південний Б.С.П.» в частині придбання холодильного агрегату на загальну суму 3060000,00грн., в тому числі ПДВ 510000,грн., як такої, що складена з порушенням; а також порушення п.1.32 ст. 1, п.п. 12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок не включення до валового доходу по декларації за 2008 рік (4кв.2008 року) суми заборгованості у розмірі 268487,00грн., за господарськими операціями з ТОВ «Винфорт» по договору №10/08-06 від 10.08.2006 та непогашеної протягом 30 календарних днів від дати прийняття рішення Одеським апеляційним господарським судом, тобто від 25.11.2008.

Згідно з п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст.і 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної в порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач зобов'язаний був збільшити валовий дохід на 30-й календарний день від дня прийняття рішення Одеським апеляційним господарським судом (25.11.2008), тобто у 4 кварталі 2008 року.

Разом з тим, судом залишено поза увагою, що фактично стягнення заборгованості за договором №10/08-06 від 10.08.2006, ухвалою господарського суду Одеської області від 17.07.2009 було відстрочено на 1 рік починаючи з 17.07.2009, внаслідок чого судом неправильно визначено настання моменту збільшення валового доходу.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слід зазначити, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірної господарської операції підтверджується матеріалами справи, якими зокрема, спростовуються твердження податкового органу щодо недоліків податкової накладної.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від фактичного знаходження контрагентів позивача за адресою вказаною у податковій накладній.

А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків.

Враховуючи вищезазначене, слід погодитися з висновком суду першої інстанції щодо правомірності формування податкового кредиту за господарською операцією з ТОВ «Південний Б.С.П.», та зазначити, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою приписи частин 1 та 4 статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів та статті 71 КАС України щодо обов'язку доказування.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано або змінено помилково.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Ізмаїльський винзавод» задовольнити.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв