Ухвала суду № 30737958, 04.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2013 року м. Київ К-38417/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010

у справі № 2-а-3338/10/0270

за позовомДочірнього підприємства «Ензим»доТростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької областіпровизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ензим» (далі по тексту - позивач, ДП «Ензим») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі по тексту - відповідач, Тростянецька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000622355/0 від 12.04.2010 про визначення зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 210606,00 грн. та податкового повідомлення-рішення форми «В1» № 0000072355/0 від 13.04.2010 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 9513,00 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі висновків акту перевірки від 22.12.2009 № 411/23-32813696 про порушення позивачем пп. пп.7.4.5, 7.4.4, 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622355/0 від 31.12.2009, яким донараховано 150141,00 грн. податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосовано 75071,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку. Так, рішенням Тростянецької ОДПІ від 27.01.2010 № 341/23-114 первинну скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкове повідомлення від 31.12.2009 № 0000622355/0 без змін. При цьому, відповідачем відповідно до п.п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків складено та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 28.01.2010 №0000622355/1.

За результатами розгляду повторної скарги ДП «Ензим», рішенням ДПА у Вінницькій області від 01.04.2010 № 7457/10/25-009 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тульчинському районі від 26.10.2009 № 0025881700/0 в частині 14606,00 грн. визначеної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та в зазначеній частині податкове повідомлення рішення від 28.01.2010 № 0000622355/1 скасовано. В іншій частині зазначені рішення залишено без змін. Одночасно ДПА у Вінницькій області зменшило заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2008 року на 9513,00 грн.

У зв'язку із цим, Тростянецькою ОДПІ було складено і направлено позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000622355/2 від 12.04.2010 на суму 210606,00 грн., з яких за основним платежем по податку на додану вартість - 139841,00 грн., по штрафній санкції - 70765,00 грн.; а також податкове повідомлення-рішення № 0000072355/0 від 13.04.2010 про зменшення на 9513,00 грн. суми бюджетного відшкодування, що і є предметом даного позову.

Як свідчать обставини справи, виявлені в ході проведеної перевірки порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» на думку відповідача полягають в тому, що позивачем у деклараціях за березень - грудень 2008 року та за січень - червень 2009 року до складу податкового кредиту включено 149539,00 грн. податку на додану вартість по податкових накладних минулих податкових періодів.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

В даному випадку необхідно враховувати і положення ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» про строки давності та їх застосування. Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума податку на додану вартість, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 вище вказаного Закону).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладу або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за завітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Колегія суддів зазначає, що законодавець не встановлює зазначену вимогу як беззаперечний обов'язок платника податку, а визначає це лише як його право.

Крім того, недотримання позивачем порядку, передбаченого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до податкового кредиту, оскільки згідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної на момент перевірки.

Пунктом 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість» передбачено, що у разі виникнення у платника податку права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, платник самостійно в установлений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строк вносить у декларацію з податку на додану вартість відомості, зазначені у такій податковій накладній та реєстрі отриманих і виданих податкових накладних, відповідно до пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Листом від 21.09.2009 № 20400/7/16-1517 «Щодо розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 N 1120-р» ДПА України роз'яснило, що при формуванні податкового кредиту платники податку мають право на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулося в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому такі податкові накладні були виписані, але за умови документального підтвердження затримки такого отримання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач включив до складу податкового кредиту по деклараціях за березень - грудень 2008 року та за січень - червень 2009 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому такі податкові накладні були виписані. Підтвердженням отримання податкових накладних із запізненням є Журнал реєстрації вхідної кореспонденції ДП «Ензим» з зафіксованими датами їх отримання, копії витягів якого додані до матеріалів справи.

Також слід зазначити, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем податковий кредит в сумі 149539,00 грн. сформований на підставі належних податкових накладних, оскільки позивачем документально підтверджено затримка отримання податкової накладної.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова