Рішення № 30726319, 04.04.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2013 2/425/197/13

1224/376/12

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Кулішовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності та договору,

встановив:

06 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності від 02.03.2010 року та договіру купівлі-продажу від 02.03.2010 року. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 01.08.1979 року її мати склала заповіт на ім'я позивачки та її рідної сестри ОСОБА_4 на все майно в рівних частках. Після смерті матері позивачки відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1, яку прийняв син померлої сестри позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5. Також, позивачка зазначає в позові, що ОСОБА_2 оформила договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, який вона підписала від імені ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а в день поховання ОСОБА_5 02.03.2010 року ОСОБА_2 від імені померлого зробила на себе доручення та згідно з цією довіреністю оформила на свою користь договір купівлі-продажу будинку, чим порушила права ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_5.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, надала додаткові пояснення відповідно до яких, довіреність, яку просить визнати недійсною позивач, містить суперечливі дані щодо дати її складання та посвідчення в зв'язку з чим неможливо визначити дату вчинення довіреності, а тому відповідно до ч. 3 ст. 247 ЦК України ця довіреність є нікчемною. Також зазначає, що договір купівлі-продажу від 02.03.2010 року було укладено ОСОБА_3 від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, яка втратила чинність з причини смерті довірителя ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку від 02.03.2010 року є недійсним. Крім того, в своїх поясненнях представник позивача зазначає, що позивачка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5, враховуючи те, що будинок не прийнятий у спадщину в зв'язку з укладенням оскаржуваного договору купівлі-продажу, позивачка має намір отримати право на спадкове майно та їй потрібно визнання договору купівлі-продажу недійсним для визнання будинку спадковим майном.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився. Виклики ОСОБА_3 в судові засідання були направлені судом відповідно до відомостей Адресно-довідкового підрозділу (а.с. 127) за адресою: АДРЕСА_1, проте поверталися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Інших відомостей про місце роботи або фактичне місце проживання ОСОБА_3 суд не має. Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України у разі відсутності особи, яка бере участь у справі, за місцем реєстрації проживання, вважається, що судовий виклик вручено їй належним чином.

В судове засідання ОСОБА_2 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що 02.03.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, від імені якого на підставі довіреності від 21.09.2009 року діяв ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку

АДРЕСА_1. Представник зазначає, що гроші за проданий будинок ОСОБА_5 отримав повністю 21.09.2009 року, на теперішній час родина ОСОБА_3 проживає в будинку. На момент укладання договору відповідачам не було відомо про смерть ОСОБА_5 Також, представник зазначив, що укладенням договору купівлі-продажу жодним чином не порушувалися права ОСОБА_1, оскільки будинок не входить до складу спадкового майна та позивачка не є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5, тому просить відмовити в задоволені позову.

Суд, розглянувши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.08.1979 року ОСОБА_6 було складено заповіт на все майно на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках, що підтверджується дублікатом заповіту, копія якого є в матеріалах справи (а.с. 4, 5). З пояснень позивачки ОСОБА_1 було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є рідними сестрами, а ОСОБА_6 була їх матір'ю.

В судовому засіданні було оглянуто цивільну справу № 2-34/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, яка зберігається у архіві Рубіжанського міського суду Луганської області. В матеріалах цієї справи (а.с. 18, 19 справи № 2-34/11) міститься копія договору дарування від 29.01.1993 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. У зазначеній цивільні справі № 2-34/11 ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 14.02.2011 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним було залишено без розгляду. Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

Таким чином, після посвідчення заповіту мати позивачки ОСОБА_6 подарувала належний їй будинок своїй дочці ОСОБА_4, тобто на момент смерті матері позивачки ОСОБА_6, житловий будинок АДРЕСА_1 не входив до складу спадщини після її смерті, а знаходився у власності її дочки ОСОБА_4, який після смерті останньої перейшов у спадок її сину ОСОБА_5.

21.09.2009 року ОСОБА_5 оформив довіреність на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на представництво з питань продажу належного йому житлового будинку АДРЕСА_1. Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 1974, строк дії довіреності становить три роки до 21.09.2012 року (а.с. 30).

Суд відхиляє доводи представника позивача про нікчемність довіреності, в зв'язку з неможливістю встановлення дати посвідчення довіреності виходячи з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 ЦК України довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Вивчивши текст довіреності (а.с. 30), судом встановлено, що на першому аркуші довіреності зазначена її дата посвідчення «двадцять перше вересня дві тисячі дев'ятого року», на звороті довіреності зазначено строк дії довіреності до 21.09.2012 року, але в посвідчуваному написі нотаріуса зазначено дату « 21 червня 2009 року».

Відповідно до відповіді нотаріуса та витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей (а.с. 107, 108) довіреність була посвідчена нотаріусом 21 вересня 2009 року, тому суд приходить до висновку, що написання в посвідчуваному написі дати « 21 червня 2009 року» є опискою.

Отже, довіреність від 21.09.2009 року зареєстрована за реєстром № 1974 містить дату посвідчення довіреності, а тому не є нікчемною.

Щодо доводів позивачки та її представника про недійсність довіреності ОСОБА_5 від 21.09.2009 року суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності визначається ч. 1 ст. 245 ЦК України, відповідно до якої форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Правочини купівлі-продажу нерухомого майна вчиняються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються відповідно до ст.ст. 208, 209, 657 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Таким чином, довіреність є одностороннім правочином.

Суд приходить до висновку, що довіреність ОСОБА_5 від 21.09.2009 року на представництво перед третіми особами з питань продажу належного йому житлового будинку зі службовими будівлями АДРЕСА_1, яка видана на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідчена приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 1974, відповідає вимогам ч. 3 ст. 202, ст. 203, ст. 244, ст. 245 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання довіреності ОСОБА_5 від 21.09.2009 року, посвідченої приватним нотаріусом РМНО ОСОБА_8 за реєстром № 1974, недійсною.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку із службовими будівлями від 02.03.2010 року суд приходить до наступного.

02.03.2010 року приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_8 було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до цього договору, продавець ОСОБА_5, від імені якого по довіреності від 21.09.2009 діяв ОСОБА_3, передав у власність ОСОБА_2 зазначений житловий будинок. Згідно п. 2 договору відчужуваний житловий будинок належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.06.2009 року. У п. 3 договору зазначено, що продаж житлового будинку вчинено сторонами за суму 55818,00 гривень, які продавцем отримано повністю до підписання цього договору (а.с. 21, 22). Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок належним чином зареєстровано 09.03.2010 року КП «Бюро технічної інвентаризації» Рубіжанської міської ради.

Відповідно до відомостей адресно-будинкового бюро та будинкової книги з 12.06.2010 року у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом з своїми малолітніми дітьми ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 був виписаний з будинку 12.09.1991 року (а.с. 113-116).

Згідно відповіді заступника начальника реєстраційної служби відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 11.03.2013 року у відділі дійсно значиться актовий запис про смерть від 02.03.2010 року № 19 на ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 110).

Рубіжанська державна нотаріальна контора надала відповідь про те, що після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася дочка померлого ОСОБА_11, було заведено спадкову справу № 140/2010 від 12.05.2010 року та видане свідоцтво про право на спадщину 10.12.2010 року за реєстром № 1208 на ? частку квартири АДРЕСА_1, що додатково підтверджується й інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 33496213 (а.с.125, 126).

Таким чином, судом встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_11, яка прийняла спадщину на спадкове майно у вигляді частки квартири.

Суд відхиляє доводи позивачки та її представника про те, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 та її права як спадкоємця порушені відповідачами виходячи з наступного.

Як було з'ясовано з відповіді нотаріуса та пояснень сторін, після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла його дочка, яка відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємицею першої черги. ОСОБА_1 є рідною тіткою померлого та відповідно спадкоємицею третьої черги відповідно до ст. 1263 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Оскільки судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем, який прийняв спадщину, є його дочка ОСОБА_11, позивачка ОСОБА_1 не одержує право на спадкування.

Посилання позивачки на те, що померлий ОСОБА_5 не мав наміру продавати житловий будинок та на те, що ОСОБА_3 шляхом обману та залякування ОСОБА_5 змусили його продати житловий будинок їм, спростовуються матеріалами цієї справи та матеріалами цивільної справи № 2-34/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, яку було оглянуто в судовому засіданні.

Відтак, в матеріалах справи містяться розписки ОСОБА_5 від 12.06.2009 року відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_12 50000,00 гривень за проданий ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 42) та ОСОБА_12 від 21.09.2009 року відповідно до якої останній, як представник ОСОБА_5 за довіреністю від 12.06.2009 року, отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 69000,00 гривень в рахунок майбутнього оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 (а.с. 70, 87). З договору купівлі-продажу від 02.03.2010 року вбачається, що житловий будинок належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.06.2009 року, яке зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації» Рубіжанської міської ради 24.06.2009 року.

Тобто, ОСОБА_5 отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом 09.06.2009 року на житловий будинок, оформив на ОСОБА_12 довіреність, одержав 12.06.2009 року гроші від ОСОБА_12

за проданий житловий будинок про що й надав останьому розписку. Також, після цього 21.09.2009 року ОСОБА_5 оформив довіреність на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на продаж від його імені будинку, гроші за будинок відповідачі передали представнику ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_12., який й надав їм розписку.

Отже, написання розписок, оформлення довіреності 21.09.2009 року, передача документів на житловий будинок ОСОБА_5 відповідачам, на думку суду свідчать про те, що ОСОБА_5 мав дійсний намір продати житловий будинок та реалізував його, передавши документи, отримавши гроші та оформивши довіреність.

Позивачкою ОСОБА_1 не доведено суду, що відповідачі укладаючи договір купівлі-продажу будинку 02.03.2010 року від імені довірителя ОСОБА_5, діяли всупереч його волі та інтересам, та внаслідок зловмисної домовленості між собою.

До матеріалів справи позивачкою ОСОБА_1 надано копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.04.2010 року (а.с. 62), відповідно до якої перевірялася її заява відносно шахрайських дій ОСОБА_2 щодо обману та заволодіння житловим будинком АДРЕСА_1. За результатами перевірки заяви позивачки не встановлено умислу на присвоєння житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом обману з боку ОСОБА_2., в її діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, тому в порушені кримінальної справи відносно ОСОБА_2 було відмовлено.

Таким чином, доказів наявності у відповідачів умислу, спрямованого на незаконне заволодіння майном ОСОБА_5, чи їх винності у скоєнні відповідного корисного злочину, суду не надано, навпаки наявні в справі матеріали підтверджують дійсні наміри сторін щодо купівлі-продажу будинку, проведення повного розрахунку з продавцем та відсутності в діях відповідачів складу відповідного злочину та наявності умислу до заволодіння майном.

Судом приймаються пояснення представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_2 та її чоловікові ОСОБА_3 на час посвідчення договору купівлі-продажу квартири 02.03.2010 року не було відомо про смерть ОСОБА_5, оскільки вони останній раз бачили його 21.09.2010 року, коли він оформлював довіреність на імя ОСОБА_3 Доказів того, що відповідачі на час укладення договору купівлі-продажу були обізнані про смерть ОСОБА_5 матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі смерті особи, яка видала довіреність. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Суд зазначає, що укладений між ОСОБА_5, від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_3, та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку не порушує права ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, проаналізувавши положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, суд приходить до висновку, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у Цивільному кодексі України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, тобто однією з сторін правочину або заінтересованою особою, інакше кажучи особами, права яких були порушені на момент звернення до суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 не доведено порушення її прав відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як спадкоємиці після смерті ОСОБА_5, на момент її звернення до суду з даним позовом, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу від 02.03.2010 року недійсним не підлягають задоволенню в зв'язку з їх недоведеністю та необгрунтованістю.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволені позову ОСОБА_1, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 202-204, 215, 244, 248 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреності та договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.Ш. Мирошникова