Рішення № 30721705, 09.04.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2013 р. Справа №917/236/13-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001

до Публічного акціонерного товариства «Гадячгаз», 37300, м. Гадяч, Полтавської обл., вул. Будька, 26а

про стягнення грошових коштів в сумі 7 161, 04 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: Демчук О.В., дов. № 14-17від 18.01.2013 року

від відповідача: Січкар О.С., дов. №171/81 від 07.02.2013 року

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 3 950,19 гривень боргу за договором на купівлю-продаж природного газу №14/197/11 від 31.01.2011 року, з яких: 1999,5 гривень інфляційних, 316,49 гривень 3% річних, 1 634,20 гривень пені.

09.04.2013 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 4 292,39 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 465,97 грн., пеню у розмірі 2402,68 грн.

В судовому засіданні представник позивача вручив представнику відповідача копію вказаної заяви. Суд запропонував представнику відповідача надати більш тривалий час на ознайомлення із заявою позивача.

Представник відповідача повідомив суд про те, що йому не потрібний додатковий час та відкладення з цього приводу розгляду справи.

Суд враховує, що в даному випадку позивачем на другому аркуші позовної заяви б/н від 29.01.13 року було помилково вказано вимоги щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства «Гадячгаз» на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» суми, на яку змінилась сума боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 1999,5 грн., суму 3 % річних від простроченої суми у розмірі 316,49 грн., пеню у розмірі 1 634,20 грн. Тоді як відповідно до розрахунку доданого до позовної заяви, сума на яку змінилась сума боргу внаслідок інфляції складає 4 292,39 грн., сума 3 % річних складає 465,97 грн., сума нарахованої пені складає 2402,68 грн., про що також вказано і на першому аркуші позову.

Відповідачем надано суду відзив на позов з урахуванням розрахунку позовних вимог, який співпадає із заявою про збільшення позовних вимог.

З урахуванням викладеного та положень ст. 22 ГПК України суд прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та розглядає позовні вимоги в новій редакції.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви від 09.04.2013 року про збільшення позовних вимог та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти задоволення позову в частині стягнення пені та інфляційних заперечував. У відзиві на позов відповідач посилався на те, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України вимога позивача повинна стосуватися сплати основного боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а вимога сплати виключно інфляційних втрат не є згідно ст.625 ЦК України предметом самостійної позовної вимоги. Також відповідач вказує, що позивачем пеню обчислено всупереч п.7.7 договору, яким встановлено, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом. На думку відповідача нарахування пені повинно провадитися в межах періоду з 29 липня 2012 року по 29 січня 2013 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

31.01.11 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач) та Публічним акціонерним товариством «Гадячгаз» ( відповідач) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 14/197/11 (арк. справи 15-19). Сторони підписали до договору дев'ять додаткових угод ( арк. справи 22-29).

На виконання умов договору № 14/197/11 та додаткових угод до нього позивач передав відповідачу протягом січня 2011 року - березня 2012 року 1216,084 тис.куб.м. природного газу на загальну суму 310 745,28 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу ( арк. справи 31-45).

За умовами п. 1.1 договору відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Пункт 6.1. договору передбачає, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки.

Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу виконав повністю. Але при цьому відповідач порушив строки оплати, встановлені пунктом 6.1 договору. Зазначене підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях (арк. справи 70-84). Суми та дати здійснення проплат за природний газ також співпадають за даними розрахунку відповідача та не заперечуються останнім.

Згідно з п.7.2 договору у разі невиконання умов пункту 6.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом ( п. 7.7. договору).

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 4 292,39 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 465,97 грн., пеню у розмірі 2402,68 грн.

Отже, на підставі п.7.1, 7.2 договору, ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 231, 232 Господарського кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 4292,39 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 465,97 грн., пеню у розмірі 2402,68 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відмові, до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Така ж правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 04.12.2012р. справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Фастівтепломережа" про стягнення коштів, а також у постановах Верховного суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена й Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013.

Відповідно до ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що положення пункту 7.7 договору, якими передбачено, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, суперечать вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України. Отже, вказане положення договору слід визнати недійним як таке, що суперечить законодавству, на підставі п.1 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку пені, наданого позивачем, останнім здійснено нарахування пені із дотриманням наведених вище положень законодавства, а не на підставі п.7.7 договору.

Отже, заперечення відповідача в цій частині не є обґрунтованими.

Однак, при обчисленні загальної суми пені ( 2402,68 грн.) шляхом додавання пені за кожний період прострочення позивачем допущено арифметичну помилку в сторону збільшення загальної суми на 0,01 грн.

Сума пені, що підлягає стягненню за підрахунками суду становить 2402,67 грн.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахував встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

На підставі вказаної норми позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 465,97 грн. - 3 % річних та 4 292,39 грн. інфляційних (правильність розрахунку перевірено судом). Щодо річних відповідач не заперечує вірність розрахунку позивача.

Заперечення відповідача щодо того, що вимога про сплату виключно інфляційних втрат не є згідно ст.625 ЦК України предметом самостійної позовної вимоги судом до уваги не приймається, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні відповідачем приписів законодавства.

Виходячи із положень ст.625 ЦК, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Про можливість нарахування інфляційних окремо за весь час прострочення та звернення з такими вимогами до суду вказує і Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 року № 13/210/10.

Інших обґрунтованих заперечень відповідач проти позову не надав.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розмір заявлених до стягнення сум пені, річних та інфляційних перевірений судом з використанням калькулятора ІПС "Законодавство".

На підставі викладеного, оцінивши та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 4 292,39 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 465,97 грн., пеню у розмірі 2402,67 грн.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що відповідно до п. З ст. 233 ГПК України , ч.З ст.551 ЦК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Суд має врахувати ступінь виконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Такими обставинами є неналежний стан розрахунків бюджетних установ через незадовільне фінансування, наявність затримки оплати платіжних доручень контрагентів органами Держказначейства України, реорганізація установ - споживачів, внаслідок якої є утворення заборгованості за спожитий газ. Основним контрагентом та боржником ПАТ «Гадячгаз» за спожитий природний газ є населення (92% від обсягів постачання природного газу), яке в зв'язку з скрутним матеріальним становищем вкрай незадовільно здійснює розрахунки за газопостачання, що перешкоджає своєчасному розрахунку ПАТ «Гадячгаз» перед НАК «Нафтогаз».

При цьому відповідач клопотання про зменшення пені не заявляв, а тільки зауважує про право суду зменшити санкції.

Так, дійсно, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач посилається, що його основним контрагентом та боржником за спожитий природний газ є населення, яке в зв'язку з скрутним матеріальним становищем вкрай незадовільно здійснює розрахунки за газопостачання, що перешкоджає своєчасному розрахунку ПАТ «Гадячгаз» перед НАК «Нафтогаз». Однак, при цьому відповідачем не надано суду жодних доказів вжиття заходів щодо стягнення зазначеної суми заборгованості з метою виконання зобов'язань перед позивачем.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

В даному випадку, враховуючи майновий стан сторін, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки її розмір не є значною (2402,67 грн.).

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Визнати недійсним положення п. 7.7 Договору № 14/197/11 від 30.01.2011 р., а саме: "Неустойка нараховується Продавцем протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Гадячгаз» (37300, м. Гадяч, Полтавської обл., вул. Будька, 26а, Код ЄДРПОУ 05524660) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) 4 292,39 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 465,97 грн., пеню у розмірі 2402,67 грн., 1720,50 гривень судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 0,01 грн. пені - відмовити.

повне рішення складено 10.04.2013 року

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією