Ухвала суду № 30718435, 16.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15691/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелен Марлен» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Хелен Марлен» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Тартаруга» за березень, травень-серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 31 жовтня 2012 року № 443/1-22-80-30021171, в якому зазначені порушення позивачем норм податкового законодавства України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4 951 000, 00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 5 808 650 грн., в тому числі: за І квартал 2011 року - на суму 1 437 500, 00 грн.; за ІІ квартал 2011 року - на суму 2 222 567, 00 грн.; за ІІІ квартал 2011 року - на суму 2 148 583, 00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 19 листопада 2012 року № 0006182280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 4 591 000, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 467 084, 00 грн.; від 12 листопада 2012 року № 0006202280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5 808 650, 00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Тартаруга», що ґрунтувалися на договорі на поставку товарів народного вжитку № 1 від 01 грудня 2010 року, відповідно до умов якого ТОВ «Тартаруга» як продавець поставляв позивачу як покупцю товари в кількості, асортименті і цінах вказаних в накладних.

Згідно пп. 2 п. 2 Договору - розрахунок за товар здійснюється між продавцем та покупцем шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом товари, ТОВ «Тартаруга» були виписані позивачу відповідні видаткові та податкові накладні,

Оплата за отриманий товар була проведена позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Тартаруга» у сумі, зазначених у видаткових накладних, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача, що підтверджують списання грошових коштів з рахунку позивача та переказ контрагенту ТОВ «Тартаруга» на виконання умов Договору.

Виконання банківською установою вказаних вище платіжних доручень підтверджується довідкою AT «Сведбанк» вих. № 7422 від 14 листопада 2012 року.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Кодексу - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно статті 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Первинні документи позивача під час перевірки відповідачем взагалі не досліджувались.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податковому органі як платник ПДВ.

Згідно з Довідкою з ЄДРПОУ АА 638693 від 30 липня 2012 року позивач є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ та здійснює наступні види діяльності: 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Замовлені позивачем у ТОВ «Тартаруга» товари придбавалися позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності шляхом реалізації у власній торговій мережі, що відповідає меті діяльності позивача, відображеній у Статуті товариства, затвердженого зборами учасників товариства протоколом № 15 від 09 червня 2006 року.

Наявність власної торгівельної мережі підтверджується торговими патентами на заклади торгівлі, що знаходяться за адресами: м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15,4 (5 торгівельних закладів); м. Київ, вул. Басейна, 4а; м. Київ, вул. Горького, 48; м. Київ, вул. Городецького, 11.

Приміщення магазинів належить позивачу на праві строкового оплатного користування на підставі договорів оренди (найму) нежитлових приміщень.

Наявність складського приміщення для збереження товару підтверджується Договором оренди від 05 грудня 2006 року, згідно якого позивач орендує склад загальною площею 2 144, 00 кв.м., що знаходиться за адресою: селище Щасливе, Бориспільського району, Київської області по вул. Л. Українки, 26.

Щодо повноважень ОСОБА_3 на отримання товару за Договором від 01 грудня 2010 року № 1, матеріалами справи підтверджується, що остання з 01 жовтня 1998 року працює на посаді завідуючого складом ТОВ «Хелен Марлен». Згідно посадових обов'язків завідуючого складом ТОВ «Хелен Марлен», завідуючий складом в тому числі здійснює приймання товару від постачальників.

Реалізація придбаного у ТОВ «Тартаруга» товару у роздрібній торгівельній мережі позивача підтверджується Книгами обліку розрахункових операцій №2650005695 р/7, 26500005695 р/6, 26500007102 р/5, 26500005159 р/7, 26500008398 р/3, 26500009143 р/1, 26500005696 р/7, 26500005881 р/6, 26500008894 р/3.

Слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає безпідставними висновки податкового органу, викладені ним в зазначеному акті перевірки, про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинах з його контрагентом, а тому, відповідно, протиправним є податкове повідомлення-рішення, що ґрунтується на такому акті перевірки.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.