Постанова № 30718424, 16.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа № 922/535/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Ткаченко Н.І.

за участю представників сторін:

позивача - Дубровська Г.В. - дов. б/н від 27.09.2012р.,

відповідача - Мурзаєва Г.В. - дов. № 01/13 від 09.01.2013р.,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ (вх. №912Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013 р. у справі № 922/535/13-г

за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харпластмас», м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Декор Схід», м. Харків,

про стягнення 12916024,10 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004р. в розмірі 12916024,10 грн. (а.с. 4-5, т.1)

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2013 р. (суддя Шатерніков М.І.) в задоволенні позову відмовлено (а.с. 148-154, т. 1).

Позивач, ПАТ «ОТП Банк», з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 4-5, т.2).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції не застосував норми ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та не звернув уваги на рішення у справах № 5023/089/12, 29/21-10, 21/333-07, 37/27-06, якими встановлено, що відповідно до умов укладеного договору про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004р. на поточний рахунок позичальника (ТОВ «Декор Схід») банком перераховано 500000,00 дол. США, проте, позичальник свої зобов'язання за цим договором не виконав, кредит та відсотки за його користування у встановлені строки не повернув. Тому, на думку скаржника, даними рішеннями підтверджена наявність заборгованості відповідача за договором кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004р. у розмірі 12916024,10 грн.

Окрім того, позивач посилається на те, що факт втрати предмету іпотеки внаслідок дій відповідача також має преюдиціальний характер, адже встановлений у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2012р. у справі №5023/089/12.

Пунктом 5.5 іпотечного договору №РL-SR/2004-641 від 10.09.2004р., укладеного в забезпечення кредитного договору, який, на думку позивача, у відповідності до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» є обов'язковим для відповідача у зв'язку з набуттям останнім предмету іпотеки, передбачений обов'язок відповідача у разі втрати предмету іпотеки сплатити несплачені боргові зобов'язання.

Скаржник вважає, що в даному разі не потребується встановлення обставин виконання або неналежного виконання позичальником кредитних зобов'язань, адже застосування передбаченої іпотечним договором міри цивільно-правової відповідальності передбачає доведення факту втрати предмету іпотеки та наявності та розміру боргових зобов'язань.

За таких обставин, на думку позивача, враховуючи, що факт втрати предмету іпотеки, а також факт наявності та розмір існуючих боргових зобов'язань встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, суд першої інстанції безпідставно не врахував умов іпотечного договору та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2013р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду (а.с. 2-3, т.2)

Відповідач, ТОВ «Харпластмас», надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №2850 від 03.04.2013р.), в якому зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в повному обсязі досліджені усі фактичні обставини справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, такі висновки зроблені при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013 року у справі №922/535/13-г є законним та обґрунтованим, прийнятим згідно з нормами чинного законодавства та таким, що не підлягає скасуванню, натомість, апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, відповідач просить залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому, відповідач, зокрема, посилається на те, що він не був стороною у справах 29/21-10, 21/333-07, 37/27-06, а тому, факти, встановлені в цих справах не є преюдиціальними у поточній справі, а отже, потребують доказування.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Декор Схід» відзив на апеляційну скаргу не надала, у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи належним чином була повідомлена.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для її розгляду у даному судовому засіданні, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу не була визнана обов'язковою та присутні у судовому засіданні апеляційного господарського суду повноважні представники сторін не заперечували проти розгляду справи у даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Декор Схід» за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного господарського суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити її у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача та у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі наявних у справі та додатково поданих доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 10.09.2004 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (банк), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Декор-Схід» (позичальник) був укладений договір про надання кредитної лінії №19/1-249/2004 (кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого, банк зобов'язався надати позичальнику мультивалютну кредитну лінію, у розмірі, який не перевищує 500000,00 дол. США, а позичальник приймає, зобов'язався належним чином виконати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідну плату за користування кредитною лінією та виконати інші зобов'язання, передбачені договором (а.с. 12-20, т.1).

10.09.2004р. в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Декор-Схід» за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (іпотекодержатель), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Аргамак» (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки (майнової поруки) №PL-SR/2004-641, відповідно до 3.1 умов якого, іпотекодавець надав в іпотеку іпотекодержателеві на забезпечення зобов'язань боржника (ТОВ «Декор-Схід») за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 171-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м. та нежитлові приміщення 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м., будівлі літ. А-6, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Залютинська, буд. 4 (а.с. 30-34, т.1).

05.01.2012 р. позивач - ПАТ «ОТП Банк» звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ТОВ «Харпластпас» про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р., а саме - нежитлові приміщення, визначені в п. 3.1 договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2012р. по справі №5023/089/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2012р., в задоволенні позовних вимог - відмовлено повністю (а.с. 36-60, т.1).

Рішеннями господарських судів у справі 5023/089/12 встановлено, а сторонами підтверджується, що 25.09.2006 р. рішенням господарського суду Харківської області у справі № 29/288-06 за позовом ЗАТ «Аргамак» визнано недійсним договір іпотеки (майнова порука) №№PL-SR/2004-641. Вказане рішення залишено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року без змін. Тобто, з 04.12.2006 року рішення господарського суду від 25.09.2006 року набрало чинності.

14.03.2007р. ЗАТ «Аргамак» було здійснено відчуження спірного вищезазначеного нерухомого майна на користь ТОВ «АСС», тобто угоду укладено між учасниками під час визнання договору іпотеки недійсним.

15.03.2007р. постановою Вищого господарського суду України у справі №29/288-06 постанову Харківського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Харківської області у справі № 29/288-06 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В подальшому, рішенням господарського суду Харківської області у справі № 21/233-07 (н.р. 29/288-06) від 17.09.2007 р. ЗАТ «Аргамак» відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. 05.08.2009 р. рішення у справі № 21/233-07 (н.р.29/288-06) переглянуто господарським судом Харківської області за нововиявленими обставинами, рішенням від 05.08.2009 р. раніше ухвалене рішення у справі рішення скасоване, позовні вимоги ЗАТ «Аргамак» задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2010 року рішення суду від 05.08.209 року скасоване, справа повернута на новий розгляд. 02.08.2010 року господарським судом Харківської області розглянута заява ЗАТ «Аргамак» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, та у задоволенні заяви про перегляд рішення відмовлено.

05.10.2007 р. ТОВ «АСС» здійснило відчуження предмету іпотеки на користь ЗАТ «Харпластмас», правонаступником якого є ТОВ «Харпластмас», відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 05.10.2007р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М. за реєстровим № 1339. Згідно умов цього договору продавець - ТОВ «АСС», передав у власність покупця (ЗАТ «Харпластмас») ті ж самі спірні нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки за договором іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

05.02.2013р. позивач - ПАТ «ОТП Банк» звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом до відповідача - ТОВ «Харпластмас» про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання кредитної лінії №19/1-249/2004 від 10.09.2004р. станом на 30.01.2013р. в розмірі 12916024,10 грн., яка складається з: суми основного боргу в розмірі 500000,00 дол. США, що еквівалентно 3996500,00 грн., суми відсотків за користування кредитом в розмірі 321396,84 дол. США, що еквівалентно 2568924,94 грн., суми пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 794520,10 дол. США, що еквівалентно 6350599,16грн. (а.с. 4-5, т.1).

26.02.2013р. місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками господарського суду Харківської області з огляду на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 572 Цивільного кодексу України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застави.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини сторін з такого виду забезпечення основного зобов'язання, як іпотека є Закон України «Про іпотеку».

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною і набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як було встановлено вище, ТОВ «Харпластмас» придбало нерухоме майно - предмет іпотеки за іпотечним договором №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р., укладеним в забезпечення виконання основного зобов'язання за договором про надання кредитної лінії №19/1-249/2004 від 10.09.2004р.

Отже, ТОВ «Харпластмас» набув права та обов'язки іпотекодавця за іпотечним договором №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р.

Звертаючись з даним позовом ПАТ «ОТП Банк» про стягнення з ТОВ «Харпластмас» 12916024,10 грн., як на підставу позовних вимог посилалось на невиконання позичальником (ТОВ «Декор Схід») своїх зобов'язань за кредитним договором (основного зобов'язання) та на п. 5.5 договору іпотеки згідно якого, у разі знищення, втрати чи пошкодження предмету іпотеки або його частин з будь-яких причин, при якому вартість предмету іпотеки на ринку нерухомості зменшується порівняно з тою, яка існувала на дату укладення договору, іпотекодавець зобов'язаний, за вибором іпотекодержателя, зокрема, повністю сплатити всі несплачені боргові зобов'язання - зобов'язання за кредитним договором (п. 2.1 договору іпотеки).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В обґрунтування наявності та розміру заборгованості за кредитним договором №19/1-249/2004 від 10.09.2004р. позивачем до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості по договору про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р., в якому відсутнє посилання на період утворення заборгованості, відсутні і вказівки на дату перерахування грошових коштів на рахунок позичальника, відомості про повернення/не повернення кредиту/траншів кредиту позичальником банку (а.с. 35, т.1).

Колегія суддів вказує, що сам по собі розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є належним та достатнім доказом наявності заборгованості позичальника (ТОВ «Декор Схід») за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р. в розмірі 12916024,10 грн.

Будь-які інші докази, які б підтверджували розмір заборгованості позичальника (ТОВ «Декор Схід») за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р. та на підставі яких господарський суд міг би встановити розмір невиконаного основного зобов'язання, станом на час розгляду даної справи, - в матеріалах справи відсутні.

Твердження апелянта про те, що розмір заявленої у позовній заяві суми заборгованості було встановлено судовими рішеннями у справах № 5023/089/12, №29/21-10, № 21/333-07, № 37/27-06 є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки жодним з зазначених судових рішень не встановлено факту наявності заборгованості позичальника (ТОВ «Декор Схід») за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 р. станом на 30.01.2013р. у сумі 12916024,10 грн.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно приписів параграфу 6 Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до частини 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. При цьому майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя за основним зобов'язанням здійснюється за рахунок предмету іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що іпотекодавець відповідає перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання виключно переданим в іпотеку майном - предметом договору іпотеки та в межах вартості такого майна шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Нормами чинного законодавства України не передбачено обов'язку іпотекодавця задовольняти вимоги іпотекодержателя у будь-який інший спосіб, ніж за рахунок предмету іпотеки.

Матеріали справи свідчать, що судовими рішеннями у справі №5023/089/12, які набрали законної сили, встановлено, що майно, яке є предметом договору іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р., а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149,151,153, 160-163, 168-169, 171-176, 176-а, 177-180; 2-го поверху 214-а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319, загальною площею 1744,3 кв. м, та нежитлові приміщення 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410, загальною площею 3434,1 кв. м, будівлі літ. "А-6", що знаходились за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 4, - відсутні.

Отже, об'єкт матеріального світу, який в іпотечному договорі визначений як предмет іпотеки з відповідними ідентифікаційними ознаками, вказаними вище, не існує, а значить він є втраченим.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі, зокрема, знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

За змістом вищенаведеної норми вбачається, що втрата предмета застави означає відсутність істотної умови договору і неможливість одержання кредитором задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у майбутньому. Відтак, із втратою предмета застави анулюється цінність застави як способу забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до положень ст. ст. 579, 580, 587 Цивільного кодексу України предмет застави може бути замінений.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави (іпотеки) несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

При цьому, судовими рішеннями по справі №5023/089/12 встановлено, що заміна предмету іпотеки за договором іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р. сторонами здійснена не була.

Таким чином, на час розгляду даної справи іпотека за договором іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004р. є припиненою, а тому всі права та обов'язки сторін за договором іпотеки є припиненими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, як і суд першої інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004р. в розмірі 12916024,10грн.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене та на те, що викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013р. по справі №922/535/13-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У відповідності до ст.ст. 44, 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 44, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013р. у справі №922/535/13-г залишити без змін.

Повний текст постанови складено 15.04.2013р.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.