Рішення № 30717676, 18.03.2013, Ленінський районний суд міста Севастополя

Справа № 2703/9880/2012

Проевадження2/764/568/2013

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2013 року Ленінський районний суд м. Севастополя в складі головуючого судді - Кукурекіна К.В.,

при секретарі - Яцук Є.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк" в особі Севастопольського відділення про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк" в особі Севастопольського відділення про визнання кредитного договору та договору застави недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем за первісним позовом був укладений кредитний договір № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року, згідно якого позивач за первісним позовом отримала від відповідача кредит у розмірі 25790,59 доларів США, проте відповідач за первісним позовом надавши кредит у доларах США порушив норми Цивільного кодексу України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, вважає, що надання кредиту в іноземній валюті потребує наявність у банку відповідної індивідуальної ліцензії. Також позивач за первісним позовом просить суд зобов'язати відповідача за первісним позовом перерахувати усю сплачену суму боргу у гривні по курсу 5,05 грн. за один долар США і прийняти від позивача суму у гривні заборгованості з розстрочкою платежів на 60 місяців за умов, що місячні платежі будуть однаковими. Судові витрати просить покласти на відповідача за первісним позовом. У зв'язку із недійсністю кредитного договору, на думку представника позивача, і договір застави, укладений у його забезпечення, підлягає визнанню недійсним

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» була подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 223 362 грн. 63 коп., у тому числі: заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі 17223,89 доларів США, заборгованість по нарахованим відсоткам у розмірі 1953,29 доларів США, що сумісно складає суму 19177,18 доларів США та у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.12.2012 р. дорівнюється 153283,20 грн., штрафні санкції у розмірі 70079,43 грн., а також всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року, згідно якого відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 отримала від позивача за зустрічним позовом кредитні кошті у розмірі 25790,59 доларів США, строком повного повернення - 25.06.2015 року. Цільовим призначенням є придбання автомобілю.

27 червня 2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Згідно вказаного договору, АТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняв права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року, укладеним з ОСОБА_1 Таким чином, позивач за зустрічним позовом є новим кредитором за вищевказаним кредитним договором.

Внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору позивач за зустрічним позовом звернувся до суду.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом у судове засідання з'явився, первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у задоволені зустрічного позову просив відмовити у зв'язку із необґрунтованістю.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом до суду з'явився, заперечував проти задоволення первісного позову, наполягав на задоволені зустрічного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» підлягають задоволенню у повному обсязі, у задоволені первісного позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені первісної позовної заяви суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року, згідно якого відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 отримала від позивача за зустрічним позовом кредитні кошті у розмірі 25790,59 доларів США, зі сплатою відсотків з розрахунку 15,00% річних, строком повного повернення - 25.06.2015 року. Цільовим призначенням є придбання автомобілю. Пізніш до кредитного договору по взаємному волевиявленню сторін вносились зміни, з 25.08.2009 р. та до повного виконання зобов'язань була встановлена відсоткова ставка у розмірі 10,50 % річних.

Згідно п. 1.1. частини №2 кредитного договору позичальник (ОСОБА_1) зобов'язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом, виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у кредитному договорі.

Порядок виконання боргових зобов'язань за кредитним договором встановлений п. 1.5. частини №2 кредитного договору. Зокрема, відповідно до підпункту 1.5.1. частини № 2 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісячно у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів, шляхом внесення готівки у касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Відповідальність позичальника за порушення умов кредитного договору закріплена у п. 3 частини №2 кредитного договору.

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним кредитним договором, 26.06.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений Договору застави автотранспортного засобу № РCL-G03/058/2008, згідно якого ОСОБА_1 передала у заставу ЗАТ «ОТП Банк» автомобіль Toyota Auris, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, сірого кольору.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно із статтею 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність"). Цією ж статтею визначено поняття коштів - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Згідно положень статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" передбачено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 даної статті.

Частиною 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" встановлено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На сьогодні вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються або надаються резидентами України, чинним законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України, а правовою підставою для їх здійснення є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. за № 483, передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, НБУ у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", та встановив, що операції з використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною є банк, який має генеральну ліцензію.

Судом встановлено, що при укладенні спірного кредитного договору відповідач за первісним позовом мав видані Національним банком України банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - дозвіл на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з додатком до такого дозволу. Тобто, відповідач за первісним позовом мав право здійснювати операції з валютними цінностями з розміщенням залучених засобів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до роз'яснень, вказаних у п.10, п.11 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р., банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті. При вирішенні спорів, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Кредитний договір № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року був підписаний і представником банку, і ОСОБА_1; зміст правочину не суперечить законодавству, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони мали достатній обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін було вільним; правочин вчинений у формі, встановленій законом.

Таким чином, суд вважає, що первісний позов не містить підстав для визнання кредитного договору № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року недійсним, що тягне неможливість визнання у рамках ч.2 ст. 548 ЦК України недійсним Договору застави автотранспортного засобу № РCL-G03/058/2008 від 26.06.2008 р. З огляду на наведене не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача за первісним позовом перерахувати усю сплачену суму боргу у гривні по курсу 5,05 грн. за один долар США і прийняти від позивача суму у гривні заборгованості з розстрочкою платежів на 60 місяців за умов, що місячні платежі будуть однаковими.

З урахуванням викладеного, а також зазначеного нижче, суд вважає за можливим задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Окрім того, що судом встановлено укладання між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 кредитного договору № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року та Договору застави автотранспортного засобу № РCL-G03/058/2008 від 26.06.2008 р., судом також встановлено, що 27 червня 2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були укладені договір купівлі-продажу кредитного портфелю та Договір про відступлення прав вимоги. Згідно вказаних договорів, АТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняв права вимоги за кредитними договорами, договорами застави та іпотеки, у тому числі за кредитним договором № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року, укладеним з ОСОБА_1, та вищевказаним Договором застави автотранспортного засобу.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом є новим кредитором за вищевказаним кредитним договором.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у виді сплати неустойки.

Відповідно до положень ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не зільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно до ст. 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідач за зустрічним позовом відповідно до ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України не представив доказів повної та своєчасної оплати заборгованості, процентів, комісії та пені за кредитним договором.

У відповідності до представленого позивачем за зустрічним розрахунку, правильність і достовірність якого не викликає сумнівів у суду та якій не був оскаржений, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року станом на 18.12.2012 року, з урахуванням офіційного курсу НБУ (7,993 грн. за 1 долар США) складає 223 362 грн. 63 коп., у тому числі: заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі 17223,89 доларів США, заборгованість по нарахованим відсоткам у розмірі 1953,29 доларів США, що сумісно складає суму 19177,18 доларів США та у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 18.12.2012 р. дорівнюється 153283,20 грн., штрафні санкції у розмірі 70079,43 грн.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є які-небудь фактичні дані, на підставі котрих суд встановлює наявність чи відсутність обставин, обумовлюючих вимоги та заперечення сторін, та інші обставини, котрі мають значення для вирішення справи.

Отже, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року у розмірі 223 362 грн. 63 коп. підлягають задоволенню та засновані на законі.

В порядку приписів ст. 88 ЦПК України, з відповідача за зустрічним позовом підлягає стягненню на користь позивача за зустрічним позовом судовий збір у розмірі 2233,63 грн.

На підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 6, 192, 203, 215, 514, 516, 525, 526, 533, 612-615, 627-628, 1048-4-1050, 1054 ЦК України, керуючись статтями 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк" в особі Севастопольського відділення про визнання кредитного договору та договору застави недійсними - відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Гомель, Білорусія, ІПН НОМЕР_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (МФО 300528, ЄДРПОУ 36789421, р/р 26507002333333) заборгованість за Кредитним договором № CL-G03/058/2008 від 26.06.2008 року в розмірі 223 362 (двісті двадцять три тисячі триста шістдесят дві гривні) 63 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Гомель, Білорусія, ІПН НОМЕР_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (МФО 300528, ЄДРПОУ 36789421, р/р 26507002333333) судовий збір у розмірі 2 233 (дві тисячі двісті двадцять три гривні) 63 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суд м. Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя -підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Ленінського районного

суду міста Севастополя К.В. Кукурекін