Ухвала суду № 30710267, 10.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 р.Справа № 2а-3085/12/2170

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська кондитерська фабрика» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м.Херсоні про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000621504 від 17.07.2012р. Позов мотивує тим, що при проведенні перевірки податкова інспекція прийшла до помилкового висновку про порушення позивачем ст.198, п.200.4 ст.200 ПК України, оскільки податковий кредит сформований підприємством відповідно до вимог діючого законодавства; в Акті перевірки належним чином не доведено, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Солодка країна -К» є нікчемними та спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Між вказаними контрагентами було укладено реальні угоди, які підтверджено належним чином оформленими первинними документами. Чинним законодавством на покупця не покладено контроль за сплатою податків, у тому числі й податку на додану вартість, ні самим постачальником товарів (робіт, послуг), ні його контрагентами. Підставою для отримання бюджетного відшкодування з ПДВ є тільки дані належним чином складеної декларації з ПДВ, підтвердженої відповідними розрахунками та податковими накладними. Вважає, що актом перевірки не встановлено жодного порушення ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» вимог податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з ПДВ.

ДПІ у м.Херсоні проти позову заперечила, зазначивши, що наявність належним чином оформлених документів, які відповідно до ПК України, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій, або якщо угоди, результати виконання яких відобразились в податковому обліку збільшенням податкового кредиту, є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Оскільки у податкового органу відсутня можливість підтвердити факт надмірної сплати ПДВ до бюджету по постачальникам позивача, тому відсутні і підстави для повернення сум надмірно сплаченого податку. Постачальники позивача по ланцюгу ТОВ «Солодка країна -К» - ТОВ «Інтерагро 2007» не мали необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що при значних обсягах реалізації товарів дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання основного виду діяльності. Зазначила, що головною умовою для отримання бюджетного відшкодування з ПДП є сплата ПДВ до бюджету постачальниками товарів на всіх етапах (ланцюгах) проходження товарів (робіт, послуг) починаючи від виробника або експортера цих товарів. Спірне податкове повідомлення-рішення податкова інспекція вважає правомірним; в задоволенні позову просила відмовити.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.09.2012р. позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ДПІ у м.Херсоні подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування судом обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що згідно п.79.1 ст.79 ПК України та відповідно до наказу ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС, 04.07.2012р. посадовими особами ДПІ у м.Херсоні проведено невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» (код 00382272) за період вересень, жовтень 2011р., за результатами якої складено акт перевірки №1275/15-4/00382272 від 04.07.2012р.

У висновках акту перевірки зазначено, що в порушення ст.198 ПК України позивачем завищено суму податкового кредиту у серпні 2011 року на 193706,67 грн. та в порушення п.200.4 ст.200 ПК України підприємством завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню ПДВ у вересні 2011 року на 93707 грн. та у жовтні 2011 року на 100000 грн.

Зокрема, в матеріалах перевірки зазначено, що одним із основних постачальників цукру на адресу ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» в серпні 2011 року по І ланцюгу постачання є ТОВ «Солодка країна-К» (придбання цукру на загальну суму 1162240 грн., в т.ч. ПДВ 193706,67 грн.), суму ПДВ по взаємовідносинах з яких позивачем включено до податкового кредиту серпня 2011 року. Однак, ДПІ посилається на акт ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області від 18.05.2012р. №232/152/37322549 документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Солодка країна-К» щодо правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ з контрагентом ТОВ «Інтерагро 2007» та податкових зобов'язань за серпень 2011 року, в якому зазначено, що у ТОВ «Солодка країна-К» відсутні умови для здійснення фінансово-господарської діяльності, основні фонди, складські приміщення, товариство мало тільки орендовані офісні та складські приміщення, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. У зв'язку з цим, податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ «Солодка країна - К» безпідставно виписало податкові накладні на продаж товару, в т.ч. ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» в сумі 193 706,67 грн., так як ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих.

Також в акті перевірки зазначено, що, в свою чергу, даний постачальник позивача формував податковий кредит в серпні 2011 року за рахунок ТОВ «Інтерагро 2007» в сумі 7554879 грн. Актом невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтерагро 2007» від 18.05.2012р. №231/221/36552068 з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. було встановлено, що ТОВ «Інтерагро 2007» не має основних фондів, чисельність працюючих у ІІ кварталі 2011 року складала 6 осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами. При перевірці вказаного товариства податковими органами було виявлено, що правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків внаслідок недодержання приписів ч.1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦКУ.

Господарські операції між ТОВ «Солодка країна-К» та контрагентом постачальником ТОВ «Інтерагро 2007» не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування майна, отже здійсненні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

На підставі вказаного акту перевірки 17.07.2012р. ДПІ у м.Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення №0000621504, яким ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 193707 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 96853,50 грн.

Задовольняючи позов ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що твердження відповідача про порушення позивачем ст.ст.198, 200 ПК України не знайшли свого підтвердження, а тому ПДВ в сумі 193707 грн. правомірно віднесено позивачем до складу податкового кредиту. Колегія суддів погоджується з таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду.

Відповідач в акті перевірки та в апеляційній скарзі посилається на те, що податковий кредит позивачем сформований на підставі угод, які є нікчемними.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорю ванний правочин).

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Солодка країна -К» на виконання укладеного між ними договору, виконання якого підтверджується первинними документами: рахунками, видатковими накладними, податковими накладними, транспортними накладними, сертифікатами якості та розпорядженнями на відвантаження, на підставі яких позивач відносив до складу податкового кредиту серпня 2011 року суми податку на додану вартість; претензій у податкової інспекції з питання складання цих документів немає.

Зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, тобто господарські та бухгалтерські документи, отримані позивачем є дійсними. Розрахунки між сторонами проведені у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями із відміткою банку про перерахування коштів. Товар, отриманий позивачем, був використаний у виробництві кондитерських виробів. Залізничні накладні, надані позивачем, свідчать про доставку позивачу цукру в залізничних вагонах. Зазначене дає змогу зробити висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України.

Укладений договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також він судом недійсним не визнавався.

При визначенні правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Поряд з цим, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Колегія суддів вважає, що факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань. Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Згідно ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону.

Таким чином, правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності платника податків, підтвердженим належним чином оформленими документами.

Підстави недійсності податкової накладної передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затв. Наказом ДПА України 21.12.2010р. №969.

Згідно п.5 вказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні відомості про наявність податкових накладних, оформлених позивачем та його контрагентом з порушенням вимог Порядку №969. Виконання ж договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Позивачем надані докази, що при укладенні договорів позивач переконався у тому, що підприємство-контрагент було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстровано як платники податку на додану вартість і мало право на видачу податкових накладних.

Більше того, податкова інспекція не заперечує тієї обставини, що контрагенти-продавці по ланцюгу ТОВ «Солодка країна-К» та ТОВ «Інтерагро-2007» були включені до ЄДРПОУ, були зареєстровані платниками ПДВ, в податковій звітності у складі податкових зобов'язань відобразили ПДВ по операціях із позивачем.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення сплачених сум до податкового кредиту, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Якщо контрагент допустив будь-які порушення, то це тягне відповідальність саме для цієї особи.

У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача. Суб'єкт господарювання (добросовісний учасник господарських операцій) за власною ініціативою не наділений можливістю з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентами (тим більше третіми особами в ланцюгу постачання товарів (послуг) та контролю за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Більше того, чинне законодавство не ставить в залежність підтвердження правомірності віднесення суб'єктом господарювання до податкового кредиту сум податку на додану вартість від отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування, якщо платник податків (в даному випадку позивач) виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили той факт, що під час здійснення господарської діяльності з безпосереднім контрагентом позивач був обізнаний про обставини діяльності його контрагента та контрагентів по другому та третьому ланцюгах. ДПІ не доведено, що господарські правовідносини ТОВ «Херсонська кондитерська фабрика» з безпосереднім контрагентом ТОВ «Солодка країна - К» мають ознаки про одержання позивачем доходу саме за рахунок податкової вигоди.

Посилання ж ДПІ на акт невиїзної перевірки ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області від 18.05.2012р. є безпідставним, оскільки дана перевірка контрагента позивача здійснювалась лише на підставі податкової звітності, без відома та без участі у її здійсненні керівника підприємства та без дослідження первинних бухгалтерських документів.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що реальне виконання договорів та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи та підтверджують, що: на момент здійснення правочинів між позивачем та ТОВ «Солодка країна - К» сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово); правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

ДПІ у м.Херсоні при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, а також не надано суду першої та апеляційної інстанцій доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконного податкового повідомлення-рішення. В свою чергу позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентом правочинів.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.