Ухвала суду № 30705759, 20.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К/9991/9475/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а/0270/4708/11

за позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці

до Військової частини А 0549

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2011 (суддя - Комар П.А.), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 (колегія судді у складі: головуючий - Совгира Д.І., судді: Білоус О.В., Курко О.П.), відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Вінниці (надалі - позивач, ДПІ у м. Вінниці) до військової частини А 0549 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості перед бюджетом в сумі 127 026,25 грн. з розрахункових рахунків відповідача.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що військова частина А 0549 є державною організацією та здійснює діяльність у сфері оборони, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 6/11.

На податковому обліку військова частина А 0549 перебуває в ДПІ у м. Вінниці з 02.03.1998 та має розрахункові та інші рахунки в Головному управлінні Державного казначейства України у Вінницькій області.

За результатами проведеної ДПІ у м. Вінниці виїзної позапланової перевірки військової частини А 0549 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.05.2008 складено акт від 20.08.2008 № 2116/3530/08540799, на підставі чого винесено податкове повідомлення-рішення від 03.09.2008 № 0000303500/0, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 127 031,00 грн., в тому числі: 84 687,00 грн. - за основним платежем, 42 344,00 грн. - за штрафними санкціями.

Відповідачем було оскаржено податкове повідомлення-рішення від 03.09.2008 № 0000303500/0, однак постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 р., дане податкове повідомлення-рішення залишено в силі, а визначена ним сума податкового зобов'язання - узгоджена в судовому порядку.

16.02.2011 відповідачем була отримана вимога ДПІ у м. Вінниці від 16.02.2011 № 296 на суму 127 026,25 грн. з урахуванням переплати в сумі 4,75 грн.

Сума податкового боргу відповідачем у встановлені законом строки сплачена до бюджету не була.

16.02.2011 позивачем було прийнято рішення № 54 про опис майна у податкову заставу.

Листом від 27.09.2011 № 53167/24 ДПІ у м. Вінниця звернулась до Міністерства оборони України із вимогою погасити податковий борг військової частини А 0549 шляхом надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків.

У відповідь фінансово-економічне управління командування повітряних сил Збройних Сил України повідомило про неможливість прийняття рішення про погашення податкового боргу до завершення касаційного провадження, відкритого у справі 2-а-10749/08 за позовом військової частини А0549 до ДПІ у м. Вінниці про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.09.2008 № 0000303500/0.

Відмовляючи в позові про стягнення заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що для погашення податкового боргу перед бюджетом позивач мав би звернутись із позовом безпосередньо до Міністерства оборони України, в управлінні якого перебуває військова частина А 0549 та її майно.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п.89.2 ст.89 Податкового кодексу України).

Підпунктом 87.3.7 п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України визначено, що не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Згідно част. 2 ст. 4 Закону України від 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Правові засади здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України, встановлення умов і гарантії її організації та державної підтримки визначає Закон України від 21.09.1999 № 1076-XIV «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Відповідно до статті 5 вказаного Закону військова частина, як суб'єкт господарської діяльності, за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Останнє положення цієї норми Закону кореспондує із положеннями статті 3 Закону України від 21.09.1999 № 1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», якою встановлено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 1 наведеного Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 4 статті 6 даного Закону визначено, що методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Виключний порядок реалізації військового майна визначено Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1919.

Правовий аналіз вищенаведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією судів попередніх інстанцій про те, що військове майно не може бути предметом застави, оскільки на нього, відповідно до Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», не може бути звернено стягнення.

Однак слід наголосити, що висновки судів не можна вважати повними без розмежування об'єктів військового майна, що закріплені за відповідачем, та інших об'єктів матеріального світу, що не вважаються військовим майном у відповідності до приписів Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». Підтвердження наявності у військової частини майна (власних надходжень від здійснення додаткової господарської діяльності або від надання військовою частиною послуг), що може бути внесено у податкову заставу та в подальшому відчужено, свідчило б про можливість самостійного погашення податкової заборгованості відповідачем без залучення головного розпорядника бюджетних коштів в оборонній сфері.

Відповідно до п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою визначене законодавцем в статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» обмеження невідворотності відповідальності Міністерства оборони України за зобов'язаннями військової частини, яка настає лише в разі недостатності коштів на рахунках такої військової частини, що надходять по відповідних статтях кошторису.

Судами не було досліджено наявність коштів на реєстраційних (розрахункових та інших) рахунках військової частини в органах казначейства, їх цільове призначення, а також можливість за рахунок таких коштів погашення податкового боргу, що, в свою чергу, свідчить про передчасність необхідності звернення вимог до центрального органу виконавчої влади.

Без встановлення і дослідження наведених обставин рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Принцип офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріплений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає вжиття судом дозволених законом заходів, необхідних для встановлення всіх фактичних даних зі спору, у тому числі і шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, оскільки висновок суду стосовно правомірності (або незаконності) оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може бути зроблений лише після вичерпання усіх передбачених законом процесуальних засобів для перевірки юридичних фактів, що входять до предмета доказування у справі.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а/0270/4708/11 скасувати.

Справу № 2а/0270/4708/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.