Рішення № 30692332, 09.04.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2013 р. Справа № 911/640/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Куксинель" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Олефіренка О.В. (дов. № 1 від 30.02.2013),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Куксинель" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення суми.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення № 05/12 від 30.03.2012. з оплати орендних платежів за період користування об'єктом оренди. У зв'язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача 13120 грн боргу за користування орендованим майном, 652,41 грн пені та 132,64 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2013 порушено провадження у справі № 911/640/13-г та призначено її до розгляду на 12.03.2013.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 12.03.2013 представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 26.03.2013.

26.03.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.

Окрім того, позивачем подано лист від 26.03.2013 яким останній зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 9120 грн.

Передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п. 3.10. Постанови, Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядає остаточні позовні вимоги останнього про стягнення з відповідача, зокрема, 9120 грн боргу зі сплати орендних платежів за договором.

Враховуючи клопотання позивача та у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, керуючись статтями 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 09.04.2013.

У судовому засіданні 09.04.2013 позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 09.04.2013 знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що сторонам судом було належним чином надано можливість довести свої вимоги та заперечення, а також те, що реалізація норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

30.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Куксинель" (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) було укладено договір № 05/12 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) орендодавець у відповідності з цим договором передає, а орендар приймає в оренду, тобто в тимчасове платне користування, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а саме: склад (літера Щ, площею 72 кв.м.) та склад БП (площею 100 кв.м.).

За умовами договору приміщення вважається фактично переданим орендареві з дати підписання акту прийому-передачі (п. 2.3. договору).

Розмір місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем на користь орендодавця, за п. 3.2. договору, складає:

склад (літера Щ, площею 72 кв.м.) - 2880 грн;

склад БП (площею 100 кв.м.) - 800 грн.

Умови щодо строків оплати за орендоване приміщення сторонами узгоджено у п. 3.4. договору.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а саме: склад (літера Щ, площею 72 кв.м.) та склад БП (площею 100 кв.м.), що підтверджується актом прийому - передачі від 01.04.2012.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором оренди свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо передачі майна у відповідності до положень договору.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою він відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відтак, враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку орендодавця за договором передати приміщення відповідає обов'язок орендаря здійснювати платежі за користування орендованим приміщенням.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позову є стягнення з відповідача боргу з орендної плати за період користування відповідачем нежитловим приміщенням з квітня по грудень 2012 року.

Так, розмір орендної плати та строк її оплати визначено сторонами у п. 3.4. договору: оренда плата за квітень, травень місяці оренди складає 7360 грн, яка повинна бути оплачена не пізніше 10 серпня; орендна плата за червень, липень місяці оренди складає 7360 грн, яка повинна бути оплачена не пізніше 30 серпня; орендна плата за серпень, вересень місяці оренди складає 7360 грн, яка повинна бути оплачена не пізніше 10 вересня; оренда плата за жовтень, грудень 2012 року місяці оренди складає 7360 грн, яка повинна бути оплачена не пізніше 20 вересня 2012 року.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частинами першою третьою ст. 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем розрахунків за договорами повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної та повної сплати орендної плати належним чином не виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (з відповідним призначенням платежу, ОСОБА_1 за оренду) на загальну суму 23000 грн, внаслідок чого за період з квітня по грудень 2012 року залишок несплачених орендних платежів склав 10120 грн (33120 грн - 23000 грн), де 30120 грн - сума нарахована позивачем за період користування відповідачем приміщенням, а 23000 грн - сума оплати орендованого майна відповідно до наявних у матеріалах справи банківських виписках.

Доказів сплати повної орендних платежів за спірні періоди відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати орендних платежів в сумі 10120 грн відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної сплати відповідачем орендних платежів за період з квітня по грудень 2012 року у розмірі 10120 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором становить - 10120 грн.

Водночас, судом враховано право позивача на заявлені кошти у розмірі 9120 грн при зверненні останнього до суду та право суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог у розрізі передбачених умов ст. 83 ГПК України та відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 9120 грн з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем заявлено до стягнення 130,48 грн 3% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на суму боргу.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування 3% річних, заявлені позивачем, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично не вірним в частині визначення строку з якого виникла право у позивача нараховувати 3% річних, виходячи з такого.

Сума боргу, на яку позивач нараховує 3% річних, складається із сум оплат за квітень, травень, червень та липень (13120 грн), однак початок перебігу строку сплати орендних платежів за вказані місяці, у розрізі п. 3.4. договору, починається з 31.08.2012, а не з 30.08.2012 як зазначає позивач, оскільки кінцева дати сплати орендних платежів на загальну суму оренди чотирьох місяців є 30 серпня (за умовами договору не пізніше 30 серпня).

Водночас, суму яку заявив позивач (130,48 грн) співпадає із сумою 3% річних за розрахунком господарського суду.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 130,48 грн.

Щодо заявленої до стягнення з відповідача пені у розмірі 652,41 грн, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором суд зазначає таке.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати орендних платежів доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умови щодо настання відповідальності у вигляді пені сторони зазначили у п. 6.2. договору.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 6.2. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично не вірним виходячи з того, що позивачем не вірно визначено початок перебіг строку нарахування пені на прострочену суму орендних платежів за чотири місяці (разом 13120 грн боргу), про що було вказано вище під час мотивації судом 3% річних. Також, позивачем не вірно визначено період по який обраховується пеня, у розумінні ч. 6 ст. 232 ГК України, що припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки сума боргу на яку позивач заявляє пеню є складовою квітня місяця.

Строк сплати оренди за квітень - не пізніше 10.08.2012. Отже, правомірним періодом стягнення пені, в тому числі за квітень буде період з 11.08.2012 по 10.04.2013 (6 місяців).

При цьому, строк оплати за липень місяць - не пізніше 30.08.2012.

Відтак, враховуючи нарахування пені за суму боргу за чотири місяці разом, суд дійшов висновку, що період за який підлягає стягненню пеня є з 31.08.2012 по 29.12.2012 (121 дні, які заявив позивач), що складає 650,62 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення1312031.08.2012 - 29.12.20121217.5000 %0.041 %*650.62Таким чином, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 650,62 грн, а в частині стягнення 1,79 грн пені суд відмовляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9120 грн основного боргу, 130,48 грн 3 % річних та 650,62 грн пені є правомірними, обґрунтованим, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів, у зв'язку з неправильними діями сторони.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Куксинель" (код ЄДРПОУ 37818882) 9120 грн основного боргу, 130,48 грн 3 % річних та 650,62 грн пені, а також 1720,50 грн судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення 1,79 грн пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Черногуз А.Ф.