Рішення № 30692308, 09.04.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2013 р. Справа № 911/573/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за дотриманням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А2215 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми, розірвання договору та зобов'язання передати майно,

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився,

позивача 1.: Калюжного А.П. (дов. № 220/746/д від 29.11.2012),

позивача 2.: Калюжного А.П. (дов. № 350/133/30/582ис від 29.12.2012),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2013 року Заступник Дарницького прокурора з нагляду за дотриманням законів у воєнній сфері (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач 1.) та Військової частини А2215 (далі - позивач 2.) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення суми, розірвання договору та зобов'язання передати майно.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2011 з оплати орендних платежів за період користуванням об'єктом оренди. У зв'язку з цим прокурор просить суд стягнути з відповідача 1498,57 грн пені, 2386,50 грн штрафу, розірвати договір від 01.11.2011, укладений між Військовою частиною А2215 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача передати позивачу 2. нежитлове приміщення 80 кв.м. АДРЕСА_1 та його прибудинкову територію, площею 200 кв.м.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.02.2013 порушено провадження у справі № 911/573/13-г та призначено її до розгляду на 05.03.2013.

У зв'язку з неявкою в судові засідання 05.03.2013 та 19.03.2013 представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд відкладав розгляд справи на інший час.

09.04.2013 через загальний відділ господарського суду Київської області від прокуратури надійшла заява про здійснення розгляду справи без участі представника прокуратури.

У судовому засіданні 09.04.2013 представник позивачів позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 09.04.2013 знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

01.11.2011 між Військовою частиною А2215 (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення площею 80 кв.м. будівлі АДРЕСА_1.

Умови щодо передачі майна визначені сторонами у п. 2 договору, порядок оплати та її розмір узгоджено сторонами у п. 3 договору, яка визначається на підставі Методики, затвердженої постанови Кабінету Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, позивач 2. свої обов'язки за договором виконав належним чином, а саме передав відповідачу вказане у договорі приміщення, що підтверджується актами прийому - передачі від 01.11.2011.

Протягом дії договору відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, доказів протилежного матеріали справи не містять. Про належне виконання позивачем 2. своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов договору, тому господарський суд дійшов висновку, що відповідач безперешкодно користується орендованим майном починаючи з 01.11.2011.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач 2. виконав взяті на себе зобов'язання щодо передачі майна відповідачу у відповідності до положень договору.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою він відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Приписами статей ст. 175, 173, 283 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 759 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відтак, враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку орендодавця за договором передати приміщення відповідає обов'язок орендаря здійснювати платежі за користування орендованим приміщенням.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позову є стягнення з відповідача 1498,57 грн пені та 2386,50 грн штрафу з підстав несплати орендної плати за період користування відповідачем нежитловим приміщенням за грудень 2012, січень та лютий 2013, згідно розрахунку позивача 2. та систематичним порушенням строку сплати орендних платежів за минулі місяці, у розумінні п. 3.5. і п. 11.3. договору.

Так, за умовами п. 3.3. договору орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до державного бюджету на р/р військової частини щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частинами першою третьою ст. 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем розрахунків за договорами повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині сплати орендної плати за грудень, січень, лютий, та обов'язок зі своєчасної сплати орендних платежів за попередні місяці належним чином не виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Доказів сплати орендних платежів за грудень 2012, січень, лютий 2013 відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем 2. щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено прокуратурою належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати коштів за користуванням приміщенням за грудень 2012, січень, лютий 2013 відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем орендних платежів за грудень 2012, січень, лютий 2013, господарський суд Київської області дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та положень умов договору, а тому заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати орендних платежів доведено прокурором належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умови щодо настання відповідальності у вигляді пені сторони зазначили у п. 3.5. договору.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Проте, перевіривши наведений прокурором розрахунок пені судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки при розрахунку пені прокурор не обмежив строк її обрахунку у шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Окрім того, прокурором не вірно визначено початок обрахунку пені у розрізі настання обов'язку здійснювати щомісячні платежі - не пізніше 15 числа, п. 3.3. договору (тобто, прострочення має обраховуватися з 16, а не 15 числа як рахує прокурор).

Відтак, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений прокурором, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 3.5. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня, за розрахунком суду, складає 1037,88 грн.

З огляду на доведеність прокурором невиконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати орендних платежів, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про стягнення з відповідача 1498,57 грн підлягає частковому задоволені у розмірі 1037,88. В частині стягнення 460,69 грн пені суд відмовляє.

Щодо заявленої позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 2386,50 грн штрафу, заявленого на підставі п. 11.3. договору суд відмовляє, оскільки прокуратурою не надано суду доказів, у розумінні ст.ст. 33 , 34 ГПК України, щодо вартості переданого в оренду відповідачу майна.

Відтак, відсутність в матеріалах справи документів які б визначали вартість орендованого майна унеможливлює суд перевірити відповідальність відповідача у вигляді штрафу в розмірі 3% вартості майна, а тому вказана вимога є недоведеною та необґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про розірвання договору оренди в порядку ст.ст. 651, 782, 783 Цивільного кодексу України та п. 10.8. договору.

Однак суд зазначає, що до спірних правовідносин оренди державного майна переважному застосуванню перед ст. 783 ЦК України підлягає ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як норма спеціального закону, згідно якої підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, вказаною диспозитивною нормою, на відміну від ст. 783 ЦК України, не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких орендарем тягне за собою розірвання договору оренди державного майна.

Пріоритетність застосування ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підтверджується також приписами ч. 2 ст. 9 ЦК України, згідно з якою законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Таким чином, в силу приписів ч. 2 ст. 9 ЦК України спеціальна норма ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" як така, що встановлює особливості регулювання майнових (в даному випадку орендних) відносин суб'єктів господарювання, пов'язаних з достроковим розірванням договору оренди державного та комунального майна, підлягає переважному застосуванню перед нормами ст.ст. 782,783 ЦК України, які відповідно містять загальне регулювання спірних правовідносин.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про розірвання договорів оренди державного та комунального майна (постанова ВСУ від 08.05.2012 у справі №5021/966/2011).

З огляду на це, господарський суд Київської області не приймає до уваги посилання прокурора в обґрунтування своїх доводів на приписи ст. 783 ЦК України.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Однак, визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас, орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, порушення орендарем такого обов'язку за договором оренди державного (комунального) майна, як своєчасне внесення орендної плати у повному обсязі, в розумінні ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Між тим, у п. 10.8. договору сторони погодили, що договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар не вніс плати упродовж 3 місяців з дня закінчення строку платежу.

Судом достеменно встановлено факт як прострочення сплати орендної плати протягом місяця (грудень 2012, січень, лютий 2013) так і систематичного порушення орендарем обов'язку щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів, і цей факт не спростовано відповідачем про що суд зазнав вище.

Так, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом дії договору систематично порушував умови договору щодо сплати орендних платежів, зокрема з простороченням понад 3 місяці сплачував орендні платежі за січень, березень, квітень, травень, червень 2011 року та січень і серпень 2012 року.

Отже, за обставин встановлених судом факту систематичного невиконання орендарем обов'язку щодо вчасного внесення орендної плати, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди, передбачених ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.08. договору.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата є однією з істотних умов договору оренди.

Крім того, приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Як встановлено судом, істотне порушення відповідачем умов договору полягає у неналежному виконанні відповідачем своїх обов'язків в частині сплати орендних платежів /своєчасної сплати оренди за договором, що позбавляє позивача можливості своєчасно отримувати результат співпраці, на який останній розраховував при укладенні договору, а саме отримання орендної плати за передане в користування приміщення у строки визначені договором.

Враховуючи норми ч. 2 ст. 651 ЦК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", факт невиконання чи неналежного (несвоєчасного) виконання такої істотної умови договору оренди державного майна, як сплата орендних платежів є достатньою підставою для його розірвання в судовому порядку.

Зважаючи на це, господарський суд Київської області погоджується з позицією прокурора про доведеність неналежного виконання орендарем обов'язку щодо сплати орендної плати, передбаченої умовами договору, що є істотною умовою договору оренди державного майна, а відтак вимога про його дострокове розірвання підлягає задоволенню.

Пунктом 5.9. договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрат орендованого майна з вини орендодавця.

Згідно з ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви прокуратура просить суд повернути орендоване майно та його прибудинкову територію, що не була предметом ані договору, ані елементом передачі за актом прийому передачі частини будівлі інв. № 260 від 01.11.2011.

Таким чином, суд вважає, що вимога прокурора щодо повернення орендованого майна відповідачем підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги прокурора про стягнення з відповідача 1037,88 грн. пені, розірвання договору та повернення майна є правомірними, обґрунтованим, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Військової частини А2215 (код ЄДРПОУ 08081802) 1037,88 грн пені.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України судового збору у сумі 2867,50 грн.

4. В частині позову про стягнення 460,69 грн пені та 2386,50 грн штрафу та зобов'язання повернути прибудинкову територію, площею 200 кв.м. відмовити.

5. Розірвати договір оренди від 01.11.2011, укладений між Військовою частиною А2215 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

6. Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути нерухоме військове майно - нежитлові приміщення площею 80 кв.м. будівлі АДРЕСА_1.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Черногуз А.Ф.