Ухвала суду № 30684879, 04.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 р.Справа № 2а-12083/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013р. по справі № 2а-12083/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецколор"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецколор", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 р. №0008652305;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 р. №0008662305.

В обґрунтовування позову платник податків вказував на протиправність дій контролюючого органу під час проведення перевірки, необґрунтованість висновків перевірки, а відтак вважає донарахування підприємству податкових зобов'язань безпідставним, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - необґрунтованими, незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.13 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецколор" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 17.10.2012 р. №0008652305;

Скасовано податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 17.10.2012 р. №0008662305.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає за можливе, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що представниками податкової інспекції було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань перевірки відносин з ТОВ "Фірма Аква Транс" за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 01.10.2012 р. складено відповідний акт перевірки №4014/2204/36817432.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 138.8 ст.138, ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати всього у сумі 126 360,00 грн., та порушення приписів п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість 25.272,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією 17.10.2012 р. було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0008652305, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 37.908,00 грн. (25.272,00 грн. - за основним платежем та 12.636,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) та №0008662305, яким визначено позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 39.804,00 грн. (26.536,00 грн. - за основним платежем та 13.268,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Податковою інспекцією в обґрунтування своїх доводів вказано про відсутність факту реального здійснення фінансово-господарських операцій позивачем та його контрагентом.

Так, контролюючий орган вказує на те, що у контрагента позивача були відсутні: кваліфікований персонал, основні фонди, трудові ресурси, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів.

З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок, що видані названим контрагентом позивачу первинні документи та податкові накладні не мають юридичної сили та відповідно, не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковими повідомленнями-рішеннями від 17.10.2012 р. №0008652305 та №0008662305 порушено права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вказані рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема - пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегією суддів встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме - з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р., позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ "Фірма Аква Транс".

Так, між позивачем та його контрагентом було укладено договір постачання від 04.01.2012 р. №4 (а.с. 110).

Зазначеним договором передбачалася поставка позивачу його контрагентом товарів відповідно до специфікацій та накладних. Позивачем, відповідно до даних, відображених у видаткових та податкових накладних було придбано пасту пігментну, розчинник та силовий трансформатор.

Колегією суддів досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме - видаткові накладні (від 04.01.2012 р. №040102, від 05.01.2012 р. №050103, від 24.01.2012 р. №240101, №250106), прибуткові накладні (від 04.01.2012 р. №2, від 05.01.2012 р. №3, від 24.01.2012 р. №6, від 25.01.2012 р. №7), податкові накладні (від 04.01.2012 р. №406, від 05.01.2012 р. №504, від 24.1.2012 р. №2403, від 25.01.2012 р. №2508).

Слід зазначити, що пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання спірних податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість, що представниками контролюючого органу під час розгляду справи не заперечувалося.

Судом також встановлено, що доставка товару здійснювалася автотранспортом контрагента позивача, а саме - автомобілем газель 350-43ХА, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних від 04.01.2012 р. №924671, від 05.01.2012 р. №924672, від 24.01.2012 р. №924677, від 25.01.2012 р. №924678, копії яких долучено до матеріалів справи.

Зберігання товару та його оприбуткування здійснювалося на виробничо-складському приміщенні, орендованому позивачем за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 271, що підтверджується копією долученого до матеріалів справи договору оренди.

Оплата позивачем придбаного товару у повному обсязі підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 127, 128).

Крім того, судом першої інстанції витребувано у позивача та долучено до матеріалів справи письмові пояснення на підтвердження зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю підприємства (а.с. 80-81, 148-150), а саме - пояснення щодо подальшого використання придбаного товару.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних документів, з яких вбачається, що з придбаного товару позивачем було виготовлено фарбу (судом встановлено, що позивач є виробником лакофарбових виробів), що підтверджено відповідними актами списання у виробництві, яку у подальшому реалізовано контрагентам, зокрема - ТОВ "Акпадон Агро", ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго".

Також позивачем долучено до матеріалів справи письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо реалізації силових трансформаторів контрагенту АК "Харківобленерго", а саме - рахунки-фактури, довіреності, податкові накладні, заявки, товарно-транспортні накладні.

Слід зауважити, що подальша реалізація придбаного товару, та товарів виготовлених з придбаного товару здійснювалася позивачем за ціною вищою ніж ціна придбання товару по спірній угоді.

Колегією суддів також досліджено копії податкових декларацій платника податків, відповідно до яких позивач не тільки формував податковий кредит, а й декларував податкові зобов'язання, відповідно за реалізований товар, який було придбано та який було виготовлено з товару, придбаного по спірному правочину.

У той же час, відповідачем не було наведено суду належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведеної позивачем спірної господарської операції. Доводи, на які посилається податкова інспекція, а саме - відсутність поставок товарів та укладення угоди з придбання товарів без мети настання реальних наслідків спростовані матеріалами справи та ґрунтуються лише на припущеннях з посиланням на акт перевірки контрагента позивача. Жодних інших доводів контролюючим органом на вимогу суду на підтвердження нікчемності спірного договору не надано.

Відтак, оскільки податковою інспекцією не наведено доводів про фіктивність спірної господарської операції, хибними є висновки, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента товарів та безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену у ціні придбання таких товарів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 31.01.13 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2013р. по справі № 2а-12083/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Рєзнікова С.С.