Рішення № 30683832, 11.04.2013, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

11.04.2013

Справа №2/489/743/2013р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року Ленінський районний суд м. Миколаєва, у складі: головуючого - судді Рум'янцевої Н.О., при секретарі - Ляшик С.В., за участю: позивача - ОСОБА_1, представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів дарування недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів дарування недійсними.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що 20.12.2011р. між нею та ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_7, був укладений договір дарування ? частки домоволодіння за р. № 5134, відповідно до якого позивач подарувала йому ? частки домоволодіння АДРЕСА_1.

20.12.2011р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування ? частки домоволодіння за р. № 5136, відповідно до якого позивач подарувала їй ? частки домоволодіння АДРЕСА_1.

Вказані договори були укладені під впливом помилки, вона розраховувала на довічний догляд за нею та її померлим чоловіком з боку відповідачів, який вони не отримали, тобто помилялася в наслідках укладеної угоди. Вона вважала, що укладає з відповідачами договори довічного утримання, а не договори дарування.

Позивачка вказує на те, що вищевказані договори дарування домоволодіння були укладені без згоди другого подружжя, факту прийняття відповідачами дарунка не має, тобто фактично дарунок не був переданий та не був прийнятий. Також позивачка до цього часу зареєстрована та продовжує проживати у спірному домоволодінні.

У зв'язку із вищезазначеним позивачка просила суд визнати недійсними договори дарування ? частки домоволодіння від 20.12.2011р. за р. № 5134, за р. № 5136.

Позивач та її представники у судовому засіданні вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти позову.

Суд вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи переходить до наступного.

20.12.2011р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка діяла від імені ОСОБА_7, був укладений договір дарування ? частки домоволодіння за р. № 5134, за яким ОСОБА_5 передає, а ОСОБА_7 приймає як дарунок ? частку домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

20.12.2011р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування ? частки домоволодіння за р. № 5136, за яким ОСОБА_5 передає, а ОСОБА_6 приймає як дарунок ? частку домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відчужуване домоволодіння належале позивачу на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 05.12.2011р. згідно із рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.11.2011р. № 1239, зареєстрованого ММБТІ 16.12.2011р. за номером запису 7771 в книзі 35, реєстраційний номер 35381094.

Позивач зазначила, що не мала наміру дарувати будинок, вважала що укладає договір довічного утримання, бажала, щоб її разом з чоловіком доглядали до їх смерті.

Позивач подав позов з підстав визначених статтею 229 ЦК України, якою передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Зі змісту п. 3 договорів дарування ? частки домоволодіння від 20.12.2011р. за р. № 5134 випливає, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Згідно п. 6 договорів дарування ? частки домоволодіння від 20.12.2011р. за р. № 5134, № 5136 сторони за договором засвідчили, що укладення цього договору відповідає їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, договір не приховує іншого правочину, не суперечить інтересам держави і суспільства і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Також позивачем було подано заяви до приватного нотаріуса про належність їй особисто на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1, з зазначенням відсутності осіб які мають право на домоволодіння.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У вступній частині договорів дарування ? частки домоволодіння від 20.12.2011р. за р. № 5134 сторони зазначили, що попередньо ознайомлені нотаріусом з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природи цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наміру позивача укласти договір довічного утримання та докази, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору, а також того, що умовою оспорюваних договорів був догляд за позивачем.

Твердження позивача щодо відсутності факту прийняття відповідачами дарунка не відповідає дійсності.

Пунктами 7 договорів дарування передбачено, що право власності у обдарованого (обдарованої) на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 8 договорів дарування обдарована (обдарований) підтвердив прийняття дарунка одержанням технічного паспорту та ключів.

Факт прийняття спірного домоволодіння відповідачами також підтверджується: реєстрацією ОСОБА_7 за адресою спірного майна з 31.08.2012р.; договором про користування електричною енергією № 4/029117 від 05.09.2012р., де зазначено, що споживачем по договору є ОСОБА_7; оплатою за спожиту електричну енергію; розрахунковою книжкою по оплаті за вивіз твердих побутових відходів; договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення від 05.09.2012р.; оплатою за воду та каналізацію; договором про надання послуг з газопостачання від 12.09.2012р.; оплатою за природний газ.

З наведеного вбачається, що договори дарування ? частки домоволодіння від 20.12.2011р. за р. № 5134, за р. № 5136 укладені з дотриманням чинного законодавства, а тому є дійсними.

Також наміри щодо відчуження нерухомого майна з боку позивача підтверджуються заповітом складеним ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 від 22.05.20010року.

Свідок з боку позивача ОСОБА_8, опитаний у судовому засіданні зазначив що про укладання спірних договорів знає лише зі слів позивача, конкретно за яких умов укладались угоди, що ставилось не меті договорів, не знає.

Свідок з боку відповідачів ОСОБА_9 зазначила, що особисто участі при укладанні договорів не брала, зі слів позивача знає, що ОСОБА_10 складала заповіт на користь свого племінника.

Інші доводи позивача, щодо порушення процедури укладення спірних угод, відсутність згоди чоловіка позивачки на укладення угоди не доведені жодними належними та допустимими доказами, тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 14, 15, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договорів дарування недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя: