Постанова № 30681960, 26.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2013 р. (12:49) Справа №801/2148/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення №0001781501 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на прибуток на суму на сумі 79411,00 грн. (основний платіж - 64928,00 грн., штрафні санкції - 14583,00 грн.) та податкового повідомлення-рішення №0003301502 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на додану вартість на суму 27933,75 грн. (основний платіж - 23100,00 грн., штрафні санкції - 4833,75 грн.).

Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначає, що висновки відповідача були зроблені лише на підставі того, що контрагенти ТОВ «БРЕНД» є підприємства, які мають ознаки «фіктивності» та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, але на думку позивача ці підстави не можуть бути основою для донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні представник позивача Рудько Р.І. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Жукова О.М. проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» є юридичною особою, зареєстрованою 13 травня 2004 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №436415 (том 1 а.с.19), взято на податковий облік з 17 травня 2004 року за №10310-К, що підтверджується довідкою № 1385/29-0 від 21.01.2006 року (том 1 а.с.18).

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» зареєстровано як платник податку на додану вартість з 20 травня 2004 року, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 00881652 (том 1 а.с.17).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» є юридичною особою, яке зобов'язано виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що з 13.02.2013 року по 19.02.2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «БРЕНД» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Комманд» ЄДРПОУ 37081766, ПП «Стилар» ЄДРПОУ 36166010, ПП «Портал Крим» ЄДРПОУ 36165682, ПП «Базис торг» ЄДРПОУ 36165986, ТОВ «Капітал Сервіс плюс» ЄДРПОУ 34523145 за період 01.04.2009 - 31.12.2010 р.р., лютий 2011 року, березень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року, листопад 2011 року.

Результати перевірки знайшли своє відображення у акті №854/15-2/32973453 від 20 лютого 2013 року (том 1 а.с. 20-46).

Згідно висновків вказаного вище акту перевірки відповідачем встановлено порушення:

- п.п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, ст.. 138.8, п.п. 138.8.1, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу № 2755-VI від 2 грудня 2010р. із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 48651 грн., у тому числі по періодах:

2 квартал 2009 р. - 6040 грн., 3 квартал 2009 р. -6586 грн., 4 квартал 2009 р. - 7428 грн., 1 квартал 2010 р. - 6305 грн., 2 квартал 2010 р. -3895 грн., 3 квартал 2010 р. - 6716 грн., 4 квартал 2010 р. 4808 грн., 1 квартал 2011 р. - 3895 грн., 2 квартал 2011 р. -751 грн., 3 квартал 2011 р. -1780 грн., 4 квартал 2011 р. -683 грн.

З урахуванням п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ належить до сплати з податку на прибуток в бюджет 28597 грн.

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1 п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами та доповненнями, а також в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010р. № 2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 39143 грн., у тому числі: за квітень 2009 р. -1033 грн., травень 2009 р. -1044 грн., червень 2009 р. -2755 грн., липень 2009 р. -1921 грн., серпень 2009 р. -2380 грн., вересень 2009 р. -968 грн., жовтень 2009 р. - 3698 грн., листопад 2009 р. 1396 грн., грудень 2009 р. -848 грн., січень 2010 р. -1757 грн., лютий 2010 р. -1722 грн., березень 2010 р. -1565 грн., квітень 2010 р. -715 грн., травень 2010 р. - 960 грн., червень 2010 р. - 1252 грн., липень 2010 р. -2125 грн., серпень 2010 р. - 1835 грн., вересень 2010 р. -1413 грн., жовтень 2010 р. - 1019 грн., листопад 2010 р. - 1019 грн., грудень 2010 р. - 1808 грн., лютий 2011 р. - 1546 грн., березень 2011 р. - 1568 грн., червень 2011 р. - 653 грн., серпень 2011 р. -1548 грн., листопад 2011 р. - 593 грн.

З урахуванням п. 102.1. ст. 102 Податкового кодексу України належить до сплати ПДВ в бюджет у сумі 23100 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентами - ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс», керівники яких не здійснювали від імені підприємств безпосередньої самостійної діяльності, направленої на отримання прибутку, а тому дану діяльність не можливо вважати підприємницькою.

Відповідач наполягав на тому, що діяльність зазначених контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0001781501 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на прибуток на суму на сумі 79411,00 грн. (основний платіж - 64928,00 грн., штрафні санкції - 14583,00 грн.) та податкового повідомлення-рішення №0003301502 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на додану вартість на суму 27933,75 грн. (основний платіж - 23100,00 грн., штрафні санкції - 4833,75 грн.) (а.с.47,50,том№1).

Вирішуючи питання про законність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На час проведення позивачем господарської діяльності у квітні 2009 р.- грудні 2010 р. платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

У п.1.4. ст.1 цього Закону вказувалось, що під поставкою товарів визначались будь-які операції, що здійснювались згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачали передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачалось відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставкою послуг визначалось будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковим зобов'язанням була загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у звітному ( податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковим кредитом - сума, на яку платник податку мав право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом.

У п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" було встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначався, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями (п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначалась як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

На час проведення позивачем господарської діяльності у 2011 р. набрав чинності Податковий Кодекс України, розділ ІІІ якого регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств, а розділ V визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

У п.187.1. ст. 187 Податкового кодексу України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

У п.1 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначено, що розділ ІІІ цього кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011 р., якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем перевірялось питання достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток в тому числі за квітень 2009 р.- листопад 2011 р., суд вважає, що підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковий кодекс України.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю визначалась будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У п.3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено, що об'єктом оподаткування був прибуток, який визначався шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час проведення перевірки позивача) під валовим доходом визначалась загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включались, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлювала , що валовими витратами виробництва та обігу була сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбавалися (виготовлювалися) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включались суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначав, що не належали до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку мав право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів.

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У ст. 135 Податкового кодексу України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно з п. 135.1 якої, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Суд зазначає, що відповідачем у акті перевірки не оскаржується те що у позивача наявні документи бухгалтерської та податкової звітності по господарським операціям з контрагентами - ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс».

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» за період з 01.04.2009 року по листопад 2011 року всього на суму 233090 грн., у т.ч. 39143 грн. ПДВ (а.с.75-188,том№1).

Наявні у справі документи, досліджені у судовому засіданні не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи те, що у акті перевірки відповідач не посилається на те, що первінні документи по господарським операціям з контрагентами - ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» оформлені неналежним чином, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки відповідачем не доведено, що вказані документи не містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак суд вважає, що вони відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, підтвердженням реальності господарських операцій окрім наявності всіх первинних документів податкового та бухгалтерського обліку є використання придбаних товарів та отриманих послуг в господарській діяльності підприємства.

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами, а саме: видатковими накладними, довіреностями, договорами, актами сдачі-прийому робіт, що були надані представником позивача та досліджені судом у судовому засіданні (а.с.189-241, том№1, а.с.1-173,том№2).

Висновки акту перевірки № 854/15-2/32973453 від 20.02.1013 року ґрунтуються на тому що в ході перевірки використовувались:

- акт від 06.04.2012 року № 32/22/37081766 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Команд», код за ЄДРПОУ 37081766, за висновками якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами та постачальниками за період з 01.05.2010 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- акт від 06.04.2012 року № 10/22/36165986 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Базис - Торг», код за ЄДРПОУ 36165986, за висновками якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.10.2012 року № 7325/22-1/36165682 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «Портал Крим», код за ЄДРПОУ 36165682, за висновками якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- акт від 10.10.2012 року № 816/22-8/34523145 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Капітал Сервіс плюс», код за ЄДРПОУ 34513145, за висновками якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- акт від 24.09.2012 року № 713/22-8/36166010 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Стилар», код за ЄДРПОУ 36166010, за висновками якого не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

Тобто відповідач у акті перевірки зазначає, що постачальники ТОВ «БРЕНД» у період 01.01.2009 року по 31.12.2012 року були ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс», які мають ознаки «фіктивності» та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат.

Суд зазначає, що на період здійснення господарських операцій ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» мали статус юридичної особи, були зареєстровані в ДПІ та мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених позивачем з ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» угод на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів, укладених між позивачем та ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс», відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП «Комманд», ПП «Стилар», ПП «Портал Крим», ПП «Базис торг», ТОВ «Капітал Сервіс плюс» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Проте, з цих підстав спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемними відповідач не зазначив, тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим і помилковим.

Що стосується посилання податкового органу на те, що контрагенти позивача приховували своє місцезнаходження та не сплачували податки, їх діяльність була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, суд зазначає наступне.

Перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти, правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати його місцезнаходження, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Враховуючи викладене суд вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення №0001781501 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на прибуток на суму на сумі 79411,00 грн. (основний платіж - 64928,00 грн., штрафні санкції - 14583,00 грн.) та №0003301502 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на додану вартість на суму 27933,75 грн. (основний платіж - 23100,00 грн., штрафні санкції - 4833,75 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «БРЕНД» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 26 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 01 квітня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001781501 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на прибуток на суму 79411,00 грн. (основний платіж - 64928,00 грн., штрафні санкції - 14583,00 грн.)

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0003301502 від 26 лютого 2013 року про донарахування податку на додану вартість на суму 27933,75 грн. (основний платіж - 23100,00 грн., штрафні санкції - 4833,75 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД» судовий збір у розмірі 1073,45 (одна тисяча сімдесят три) грн. 45 коп. шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет