Постанова № 30679832, 09.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2013 року 810/1160/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача - Луценка Р.О.,

представника відповідача - Уголькова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

11 березня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» (ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ», підприємство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000772301 та №0000762301 від 25 лютого 2013 року.

Зазначали, що твердження податкового органу про нікчемність правочину, які стали підставою прийняття оскаржуваних рішень, не відповідають реальності і товарності операцій.

Посилаючись на невідповідність висновків Акту реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового Кодексу України, в частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість та податку на прибуток, просили визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, стверджував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття рішення про визначення суми завищення бюджетного відшкодування, заниження податку на прибуток, нарахування відповідних податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення у повному обсязі, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта № 62/22-2/30050925 від 04 лютого 2013 року на підприємстві з 22 січня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку із питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «ТПК Техномашпостач» за весь період відповідних операцій.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, позивачем порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та завищення суми бюджетного відшкодування на 19045 грн.; підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що мало наслідком завищення валових витрат на 70475 грн. та заниження податку на прибуток на 17619 грн.

На підставі Акта прийняті податкові повідомлення-рішення №0000772301 та №0000762301 від 25 лютого 2013 року та визначено грошове зобов'язання за основним платежем - 31714 грн. і штрафні санкції у сумі 7929 грн.

Як вбачається зі змісту Акта йдеться про нікчемність угоди як безтоварної, стверджується розбіжність у податковій звітності позивача та його контрагента ТОВ «ТПК Техномашпостач».

Згідно статутних документів, Приватне підприємство «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» є юридичною особою, зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією 24 липня 1998 року (т.1 а.с.47), має свідоцтво платника податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області за № 388 (т.1 а.с.48,49). Тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Основними видами його діяльнності є: оптова торгівля хімічними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування; установлення та монтаж машин.

У ході судового розгляду встановлено, що 1 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ «ТПК Техномашпостач» укладено договір поставки.

За його положеннями постачальник (ТОВ «ТПК Техномашпостач») зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити керамічні, скляні фарби та інші матеріали і обладнання, яке використовується для виробництва та декорування виробів зі скла та кераміки, а покупець (ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ») - прийняти цей товар і своєчасно оплатити.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, ціна за одиницю товару (асортимент, номенклатура) додатково визначаються сторонами.

Передбачено, що відвантаження товару здійснюється автотранспортом покупця.

На підтвердження отримання послуг від ТОВ «ТПК Техномашпостач» позивачем надані суду належним чином засвідчені копії наступних документів: рахунок-фактура № 081216 від 08.12.2010 року (т.1 а.с. 42), видаткова накладна № 081216 від 08.12.2010 року (т.1 а.с. 43), податкова накладна № 081216 від 08.12.2010 року на суму 84567,60 грн. (ПДВ 14094,60 грн.).

Факт оплати послуг підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 45,46).

Оприбуткування товару на складі засвідчується прибутковою накладною № СК-0000189 від 8 грудня 2010 року (т.1 а.с.128).

На підтвердження самовивозу продукції, отриманої згідно договору поставки, представником позивача надано копію подорожнього листа легкового службового автомобіля № 0496089 від 08.12.2010 року (т.1 а.с. 67) та письмові пояснення водія ОСОБА_4, який здійснював транспортування (т.2 а.с. 157). Також подано документи про право власності на автомобіль Renault Logan, а саме: договір купівлі-продажу транспортного засобу, прибуткову накладну, видаткову накладну, акт приймання-передачі, довідку-рахунок (т.2 а.с.158-167).

Подальша реалізація товару, придбаного у ТОВ «ТПК Техномашпостач» здійснювалася у межах господарської діяльності позивача, що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками (довідками по рахунку № 26002012822271), довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, які оформлювалися на виконання договорів купівлі-продажу/поставки між ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» та його контрагентами (т.1 а.с.11-252, т.2 а.с. 1-69, 126-150).

Реалізована за вказаними угодами продукція відповідає за асортиментом, кількістю та номенклатурою тій, що придбавалась у ТОВ «ТПК Техномашпостач».

До того ж, позивач надав копії договору суборенди нежитлового приміщення № 14 від 02.01.2013 (т.1 а.с.69-73), договору суборенди нежитлового приміщення № 22 від 03.01.2012 (т.1 а.с.74-81), договору суборенди нежитлового приміщення № 26 від 04.01.2011 (т.1 а.с.82-86), договору суборенди нежитлового приміщення № 92 від 02.02.2009 (т.1 а.с.87-95) на підтвердження наявності у нього складських приміщень.

Угода із ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ТПК Техномашпостач» укладена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо форми і змісту.

Суд звертає увагу, що висновки податкового органу грунтуються виключно на Акті про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин ТОВ «ТПК Техномашпостач» з підприємствами-покупцями та постачальниками за червень 2011 - червень 2012 року (т.2 а.с.70-99).

За таких обставин вбачається, що твердження про безтоварність ґрунтується на припущеннях, а доводи позивача про дійсність правочинів належними доказами не спростовується.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд констатує, що в силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Приватному товариству «ТПК Техномашпостач» в оплату за поставлені товари є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених статтею 139 Податкового кодексу України, податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того, що товари контрагентом не постачались, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, заниження податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість є безпідставними.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Також, суд погоджується, що саме по собі порушення податкового законодавства контрагентом позивача, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним(недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на момент вчинення та виконання господарських договорів ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ТПК Техномашпостач» були належним чином зареєстрованими юридичними особами, мали право укладати правочини, були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток і податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит і валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Під час розгляду справи суду були надані належні первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх виконання між ПП «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ТПК Техномашпостач», докази ж наявності обставин, які позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат - відсутні.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 396,44 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби № 0000772301 та №0000762301 від 25 лютого 2013 року.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «СТАСЕНКО І ПАРТНЕРИ» судовий збір у сумі 396 (триста дев'яносто шість) грн. 44 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 квітня 2013 р.