Ухвала суду № 30675770, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/800/8245/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.,

представників: позивача - Григоренко Н. Ж.,

відповідач - не з'явився;

прокурор - Клюге Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхопостач КР»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 р.

у справі № 2а/0470/8714/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхопостач КР»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби

за участю Прокуратури Дніпропетровської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхопостач КР» (далі - позивач, ТОВ «Шляхопостач КР») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2011 р. № 0000440720, № 0000430720.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 р. скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 р. і залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 р.

Відповідач у судове засідання не з'явився, письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Шляхпостач КР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 28.02.2011 р. щодо взаємовідносин з ТОВ «Вєнтек», за результатами якої складено акт № 80/08-07-207/36510824 від 04.07.2011р. та встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон) і пп. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).

На підставі зазначеного акту відповідач 12.07.2011 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 0000440720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 500 001 грн., з яких 500 000 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0000430720, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток підприємств у розмір 625 001 грн., з яких 625 000 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними санкціями.

Висновок щодо заниження податку на прибуток та завищення податкового кредиту, податковий орган обґрунтовує нікчемністю правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Вєнтек».

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції і приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з висновків про те, що відсутність первинних документів, а саме довіреностей та транспортних накладних наявність яких є обов'язковою за нормами чинного законодавства, ставить під сумнів факт отримання позивачем товару за укладеним договором з ТОВ «Вєнтек». Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з ТОВ «Вєнтек») право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав із ТОВ «Вєнтек» договір поставки від 01.02.2011 р., за умовами якого постачальник (ТОВ «Вєнтек») зобов'язується поставити продукцію виробничо-технічного призначення і/або товари народного призначення, а покупець (позивач) зобов'язується згідно з умовами договору прийняти продукцію та оплатити її. На виконання умов вищевказаних договорів ТОВ «Вєнтек» виписані видаткові накладні на загальну суму 3 000 000 грн., у тому числі ПДВ 500 000грн.

З врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» за наявності доказів: договору поставки; видаткових накладних, податкових накладних; банківської виписки тощо, вбачається реальність вчинення позивачем господарських операцій.

Крім того, суд касаційної інстанції розглядаючи доводи касаційної скарги приймає до уваги наявність господарської мети при виконання оспорюваних правочинів, укладених платником податку з контрагентами, а саме: відповідно до довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 020569 одними з видів діяльності за КВЕД, що здійснюється позивачем є будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд (45.23.01), будівництв будівель (45.21.1). Таким чином, угода, що була укладені позивачем з ТОВ «Вєнтек», направлена на здійснення господарської діяльності позивача.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо безтоварності господарських операцій за спірним договором не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи, оскільки відсутність товарно-транспортної накладної та довіреностей на отримання товару не виключає реальність господарських операцій та добросовісність учасників відносин. Навпаки матеріали справи містять достатні докази реальності господарських операцій, а саме видаткові накладні мають підпис посадових осіб позивача та завірені печатками товариства.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочин вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 12.07.2011 р. № 0000440720, № 0000430720.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхопостач КР» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013р. у справі № 2а/0470/8714/11 - скасувати, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська