Ухвала суду № 30675572, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/42492/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 по справі №2а-6795/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБ ХХІ» до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБ ХХІ» (далі-ТОВ «КОМБ ХХІ», позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Державної податкової служби (далі-ДПІ у Київському районі міста Харкова, відповідач) задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.12.2010 №0005102302/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 52346,00грн. та від 21.03.2011 №0001050302 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 76690,50грн.

Рішення судів мотивовано правомірністю формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями з огляду на наявність належним чином оформлених первинних документів.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби 20.06.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 05.07.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок додану вартість».

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №7405/23-506/36457001 від 17.12.2010, складеного за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «КОМБ ХХІ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.06.2009 по 30.09.200, відповідачем було прийнято податкові-повідомлення рішення від 30.12.2010 №0005092302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 138441,00грн. у т.ч. за основним платежем - 92294,00грн. та за штрафними санкціями - 46147,00грн. та №0005102302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 52346,00грн. у т.ч. за основним платежем - 43039,00грн. та за штрафними санкціями - 9307,00грн.

Позивачем були оскаржені податкові повідомлення-рішення від 30.12.2010, що зумовило прийняття рішення ДПА у Харківській області №996/10/25-203 від 12.03.2011 про часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2010 №0005092302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 138441,00грн.

На підставі рішення ДПА у Харківській області відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0001050302 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 76690,50грн., у тому числі за основним платежем у сумі 53127,00грн. та за штрафними санкціями у сумі 26563,50грн.

Рішенням ДПА України №9679/6/25-0515 від 25.05.2011 податкові повідомлення-рішення відповідача №0005102302/0 від 31.12.2010 та №0001050302 від 21.03.2011 залишені без змін, а повторна скарга позивача - без задоволення.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок додану вартість» внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП. «Магістраль» та ТОВ «Мелон, ЛТД» з огляду на їх нікчемність оскільки по деяким операціям контрагенти позивача не задекларували відповідні суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими накладними, видатковими, товарно-транспортними та залізничними накладними, квитанціями про приймання вантажу, актами приймання-здавання товару, платіжними дорученнями.

Судом також встановлено, що на момент вчинення спірних операцій ПП. «Магістраль» та ТОВ «Мелон, ЛТД» були зареєстровані в органах держаної податкової служби як платники податку на додану вартість.

А відтак слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій що позивач підтвердив факти реальної поставки товарів та реальність понесених витрат у зв'язку з придбанням цих товарів, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на несплату ПП. «Магістраль» та ТОВ «Мелон, ЛТД» необхідної суми податків за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару позивачеві. Адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання суб'єктом господарювання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв