Рішення № 30673591, 08.04.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.13 Справа № 5015/4968/12

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: головуючого судді Мазовіти А.Б., суддів Ділай У.І., Кидисюк Р.А., при секретарі Волошин О.Я., розглянувши матеріали

за позовом:Публічного акціонерного товариства „Львівобленерго", м.Львів;до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів;про:зобов'язання до вчинення дій.

За участю представників:

від позивача: Денько М.В., представник (довіреність №112-7154 від 19.12.2012р.); Кулинський Р.М., представник (довіреність №112-0273 від 15.01.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство „Львівобленерго", м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів про зобов'язання до вчинення дій.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 26.11.2012р. порушив провадження у справі, призначив розгляд справи на 10.12.2012р. Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. За клопотанням позивача ухвалою суду строк вирішення спору був продовжений.

Ухвалою суду від 06.02.2013р. призначено колегіальний розгляд справи.

В судових засіданнях представники позивача позов підтримали, просили задоволити. З приводу заявленого позову пояснили, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії №65285. Умовами укладеного договору сторони передбачили, що договір укладається на строк до 31 грудня 2002 року, набирає чинності з дня підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Повідомленням від 07.11.2011 року позивач заявив про припинення дії договору про постачання електричної енергії, у зв'язку з чим, на думку позивача, термін дії вказаного договору закінчився 31.12.2011 року.

У зв'язку з закінченням терміну дії договору та у відповідності з завданням на вимкнення від 03.01.2012 року необхідно було припинити постачання електричної енергії. Однак уповноважених представників позивача до вимкнення за вищевказаними адресами відповідачем допущено не було, у зв'язку з чим 03.01.2012 року було складено акт про недопуск працівників позивача до вимкнення споживачів.

Скеруванням від 12.01.2012 року було повторно скеровано представників позивача для проведення вимкнення об'єктів електропостачання відповідача. 12 січня 2012 року на об'єктах відповідача було припинено постачання електричної енергії, про що складено відповідний акт. Проте 22.02.2012 року представниками позивача здійснено перевірку вимкнення об'єктів відповідача, в процесі проведення якої було встановлено, що відповідач самовільно підключив електроустановки нежитлових приміщень, про що було складено акти про порушення ПКЕЕ №025864 від 22.02.2012 року та №025676 від 22.02.2012 року.

08.11.2012 року представниками позивача повторно проведено обстеження об'єктів відповідача, в процесі проведення якого встановлено, що електроустановки відповідача надалі приєднані до електромережі і електрична енергія надалі використовується без договору про постачання електричної енергії. За фактом виявлених порушень згідно вимог п.6.41 ПКЕЕ було складено акти про порушення №026242 від 08.11.2012 року та №026243 від 08.11.2012 року.

Таким чином відповідач, на думку позивача, в порушення вимог, передбачених ст.275 ГК України, ст.26 Закону України «Про електроенергетику», користується електричною енергією без договору про постачання електричної енергії і в порушення вимог п.п. 7.6, 10.2.15 Правил користування електричною енергією перешкоджає виконанню уповноваженими особами їх функціональних обов'язків, недопускаючи їх до вимкнення електропостачання. Відтак, позивач просив суд зобов'язати відповідача припинити користуватися електричною енергією в нежитлових приміщеннях за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 за відсутності договору про постачання електричної енергії та зобов'язати відповідача усунути перешкоди в наданні доступу представникам позивача для відключення від електропостачання нежитлових приміщень за адресою м.Львів, вул.Лесі Українки, 15 та АДРЕСА_4.

В судових засіданнях відповідач проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні. В своїх запереченнях зазначив, що як вбачається з п.7.5 договору про постачання електричної енергії №65285, він був укладений на строк до 31.12.2002 року та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. В цьому ж пункті зазначено, що договір починає діяти з дня його підписання сторонами, тобто з 11.01.2002 року. На думку відповідача, оскільки договір було укладено не на повний рік, то всі наступні дати початку і закінчення чергового терміну змінювалися. Таким чином, в 2011 році договір закінчувався 10.10.2011р., оскільки договір переукладався з 2002 року на наступні терміни: з 11.01.2002р. до 31.12.2002р., з 01.01.2003р. до 21.12.2003р., з 22.12.2003р. до 12.12.2004р., з 13.12.2004р. до 03.12. 2005р., з 04.12.2005р. до 24.11.2006р., з 25.11.2006р. до 15.11.2007р., з 16.11.2007р. до 06.11.2008р., з

07.11.2008р. до 28.10.2009р., з 29.10.2009р. до 19.10.2010р., з 20.10.2010р. до 10.10.2011р. Тому для того, щоб припинити дію зазначеного договору в порядку, визначеному п. 7.5. договору, позивач повинен був направити відповідне повідомлення за місяць, тобто до 10.10.2011 року.

Також відповідач зазначив, що ним належним чином виконувались умови зазначеного договору, зокрема, регулярно проводилась оплата за спожиту електроенергію.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 08.04.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

11 січня 2002 року між ВАТ «Львівобленерго» (яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Львівобленерго») та приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про постачання електричної енергії №65285.

За умовами договору (додаток №1.1 до договору) електрична енергія постачалася в нежитлові приміщення відповідача за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4.

Додатком №5 до договору передбачена межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, яка встановлювалася в ввідному пристрої будинку по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4.

Пунктом 7.5 договору сторони передбачили, що договір укладається на строк до 31 грудня 2002 року, набирає чинності з дня підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Судом встановлено, що повідомленням №30-4138 від 07.11.2011 року про закінчення терміну дії договору та припинення постачання електричної енергії ПАТ «Львівобленерго» заявило про припинення дії договору про постачання електричної енергії №65285 від 11.01.2002 року. Вказане повідомлення направлялось відповідачу за адресою АДРЕСА_1.

У відповідності з завданням на вимкнення від 03.01.2012 року та скеруванням від 03.01.2012року на об'єкти електропостачання, визначені в договорі, уповноважених представників позивача до вимкнення електропостачання допущено не було у зв'язку з чим 03.01.2012року було складено акт про недопуск працівників ПАТ «Львівобленерго» до вимкнення споживачів.

Скеруванням від 12.01.2012 року було повторно скеровано представників ПАТ «Львівобленерго» для проведення вимкнення об'єктів електропостачання відповідача. 12 січня 2012 року на об'єкти електропостачання відповідача за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 було припинено постачання електричної енергії, про що складено відповідний акт.

Скеруванням від 22.02.2012 року направлялися представники ПАТ «Львівобленерго» для проведення перевірки вимкнення об'єктів за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4. В процесі проведеної перевірки було встановлено, що відповідач самовільно підключив електроустановки нежитлових приміщень за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, про що було складено акти №025864 від 22.02.2012 року та №025676 від 22.02.2012 року.

08.11.2012 року представниками позивача повторно проведено обстеження за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4. В процесі проведеного обстеження встановлено, що електроустановки відповідача приєднані до електромережі. За фактом виявлених порушень було складено акти про порушення №026242 від 08.11.2012 року та №026243 від 08.11.2012 року.

Також судом з'ясовано, що заявою від 19.03.2010 р. відповідач повідомляв позивача про неотримання листів з вимогою переукладення договору, та просив не здійснювати вимкнення електроенергії. Вказаний лист отриманий позивачем 19.03.2010 р., про що свідчить відмітка на примірнику вказаного листа.

Протягом січня-листопада 2012 року відповідачем сплачено позивачу за електроенергію 5 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №24/03 від 24.02.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №26/03 від 20.03.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №18/04 від 18.04.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №26 від 14.05.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №19/06 від 19.06.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №16/07/1 від 16.07.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №23/08 від 23.08.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №24/09 від 24.09.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №19/10 від 19.10.2012р. на суму 500 грн., платіжним дорученням №08/11 від 08.11.2012р. на суму 500 грн. Крім того, 10 грудня 2012 року відповідачем сплачено позивачу за електроенергію 4 500 грн.., що підтверджується платіжними дорученнями №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9 від 10.12.2012р.

Також матеріалами справи підтверджується, що платіжним дорученням №20145 від 09.11.2012р. позивачем повернуто відповідачу 4 967,17 грн., платіжним дорученням №14805 від 09.11.2012р. відповідачу повернуто 500 грн., платіжним дорученням від 13.12.2012р. відповідачу повернуто 4 500 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

В силу приписів ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Пунктом 7.5 договору про постачання електричної енергії №65285 сторони передбачили, що договір укладається на строк до 31 грудня 2002 року, набирає чинності з дня підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Постановою НКРЕ №910 від 17 жовтня 2005 року в Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996 року, було внесено зміни шляхом викладення Правил в новій редакції, зокрема, було затверджено типовий договір про постачання електричної енергії, який є додатком до Правил.

Абзацом другим пункту 1 постанови НКРЕ №910 від 17.10.2005 року у зв'язку з викладенням Правил в новій редакції, зобов'язано суб'єктів господарювання, на яких поширюється дія Правил, привести взаємовідносини між собою у відповідності до вимог Правил.

Матеріалами справи підтверджується, що листом №30/3771 від 10.11.2008 року позивач повідомляв відповідача про необхідність приведення договірних відносин у відповідність з вимогами чинного законодавства, шляхом укладення нового договору, який відповідає типовому договору про постачання електричної енергії, та затверджений Правилами користування електричною енергією №28 від 31.07.1996 року (в редакції постанови НКРЕ №910 від 17.10.2005 року).

Заявою від 19.03.2010р. відповідач повідомив позивача про неотримання листів з вимогою переукладення договору, та просив не здійснювати вимкнення електроенергії. Вказаний лист отриманий позивачем 19.03.2010р., про що свідчить відмітка на примірнику вказаного листа.

Незважаючи на вищевказане звернення відповідача, позивач повідомленням №30-4138 від 07.11.2011 року про закінчення терміну дії договору та припинення постачання електричної енергії заявив про припинення дії договору про постачання електричної енергії №65285 від 11.01.2002 року. Як встановлено судом, вказане повідомлення направлялось відповідачу за адресою АДРЕСА_1. Як стверджував відповідач в судових засіданнях, вказане повідомлення ним отримане не було, оскільки станом на 07.11.2011р. місцезнаходженням відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було АДРЕСА_2.

Судом з'ясовано, що незважаючи на надіслане відповідачу повідомлення про припинення дії договору про постачання електричної енергії №65285, сторонами вчинялись дії, які свідчать про схвалення сторонами договірних відносин на 2012 рік, зокрема, відповідачем сплачувались, а позивачем приймались та зараховувались грошові кошти в якості оплати за спожиту в 2012 році електроенергію. Так на протязі січня-листопада 2012 року відповідачем сплачено позивачу за електроенергію 5 000 грн., які прийняті та зараховані позивачем. Доводи представника позивача, що ці кошти були повернуті відповідачу 09.11.2012р. судом до уваги не беруться, оскільки пунктом 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 року №227/95 передбачено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Як стверджував представник позивача у наданих суду додаткових поясненнях до позовної заяви, відповідач протягом 2012 року неодноразово скеровував на адресу позивача звернення, до яких долучав акти про розхід електричної енергії в 2012 році з метою проведення розрахунку та отримання рахунку на оплату, однак, враховуючи відсутність договірних відносин на постачання електричної енергії з відповідачем в 2012 році, розрахунки з останнім не проводились, рахунки до оплати не виставлялись, про що повідомлялось відповідача відповідними листами.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не подано суду належних та допустимих доказів надіслання вказаних листів відповідачу. Подані позивачем копії поштових квитанцій не можуть вважатися належними доказами надіслання відповідних листів відповідачу по справі, оскільки в поштовій квитанції від 09.02.2012р. отримувачем поштового відправлення зазначено «ФО МАГУС В», в поштовій квитанції від 26.03.2012р. отримувачем зазначено «ФОП МАУС», в поштовій квитанції від 06.08.2012р. отримувачем зазначено «ОСОБА_2».

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що незважаючи на надіслане відповідачу повідомлення про припинення дії договору, подальшими діями сторони схвалили дію договору на 2012 рік, а тому у суду відсутні правові підстави вважати, що у 2012 році відповідач користувався електричною енергією в нежитлових приміщеннях за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 за відсутності договору про постачання електричної енергії.

З огляду на вищенаведене, вимоги позивача зобов'язати відповідача припинити користування електричною енергією та усунути перешкоди в наданні доступу представникам позивача для відключення від електропостачання нежитлових приміщень відповідача, є необґрунтованими та безпідставними.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини 1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Всупереч вищевказаним нормам, позивач не зазначив, які порушені чи оспорювані права ним захищаються в даному позові, та яким чином обраний спосіб захисту може призвести до реального захисту його порушених прав.

Порядок укладення договорів визначений у статтях 179-188 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 6 статті 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Статтею 275 ГК України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначаються Законом України "Про електроенергетику". Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996р. №28 (з наступними змінами та доповненнями).

Пунктом 1.13 Правил визначено, що укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Згідно з пунктом 1.6 Правил договір на постачання електричної енергії укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом на основі типового договору, який є додатком № 3 до Правил.

Відповідно до пункту 1.9 Правил, постачальники електричної енергії за врегульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-правових документів.

В силу приписів статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Згідно частини 2 статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Відповідно до ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач жодного разу не надсилав відповідачу конкретні пропозиції щодо зміни існуючого договору, чи підписання договору в новій редакції.

Таким чином, бажаючи привести договірні відносини з відповідачем у відповідність з вимогами Правил користування електричною енергією №28 від 31.07.1996 року (в редакції постанови НКРЕ №910 від 17.10.2005 року), позивач, використовуючи правовий механізм, передбачений ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України, не був позбавлений права передати відповідний договірний спір на вирішення суду.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 03.11.2010р. у справі №13/52-пд-10, постанові від 20.03.2012р. у справі №5023/6972/11.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 11, 16, 202, 205, 509, 526, 626, 631 ЦК України, ст.ст. 20, 179-188, 275 ГК України, ст.26 Закону України «Про електроенергетику», ст.ст.4, 27, 33, 34, 35, 49, 75, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Головуючий суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Ділай У.І.

Суддя Кидисюк Р.А.