Ухвала суду № 30670628, 12.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. справа № 1170/2а-1164/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Шкуропадської В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі № 1170/2а-1164/12 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Об'єднання Дніпроенергобудпром» до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Товариство з додатковою відповідальністю «Об'єднання Дніпроенергобудпром» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 року №0001402300, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 45446 грн., за штрафними санкціями - 4103, 75 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину з ПП ОСОБА_1 та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погодившись з постановою суду, Світловодська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ОДПІ, свідчать про нікчемність укладеного правочину, за наслідками якого позивачем відносились спірні суми ПДВ до складу податкового кредиту.

У судове засідання представник ОДПІ не з'явився. Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. За таких обставин, судом апеляційної інстанції розглянуто справу у відсутності представника відповідача.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказуючи на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Світловодської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТДВ «Об'єднання Дніпроенергобудпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №321/2300-14276579 від 24.11.2011 року, в якому ДПІ зроблено висновок про порушення підприємством:

п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість"(із змінами та доповненнями), п.2 ст.3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 30.03.20114 р. на загальну суму ПДВ 45446 грн.;

ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216,228 Цивільного кодексу України - в частині недодержання вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ЗМК ТДВ „ОДЕБП" з постачальником ПП ОСОБА_1 в сумі 45446 грн. по операціях купівлі-продажу.

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що між позивачем (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (продавець) були укладені договори купівлі-прожажу №1/02-2012 від 01.02.2010 року та № 2/01-11 від 04.01.2011 року. Відповідно до Договорів, постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець оплатити та прийняти його на умовах викладених в договорі.

На думку ДПІ вказані правочини є нікчемними. Висновків про нікчемність укладених правочинів ДПІ дійшла з огляду на результати дослідження фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, які оформлені актом Олександрійської ОДПІ від 29.09.2011р. №537/1710/НОМЕР_1 „Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань підтвердження відомостей з ПП „Нафтобудком", щодо задекларованих показників в податковій декларації з податку на додану вартість з 01.10.2010 р. по 30.03.2011 р.». Вказаним актом встановлено порушення ст.203, п.1,2 ст. 215, ч.1 216, 228 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочинів, з огляду на те, що вони, на думку ДПІ, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими правочинами. Перевіркою встановлено, що операції ФОП ОСОБА_1 та контрагентів-покупців не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Усі операції купівлі-продажу за участю ФОП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу „вигодонабувача".

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку про те, що угода між ТДВ «ОДЕБП» та ФОП ОСОБА_1 укладена без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв'язку з цим ДПІ вказує на те, що угода поставки є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 р. №0001402300, яким ТДВ „ОДЕБП" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45446,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4103,75 грн

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржені рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов'язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Відсутність у постачальників контрагента позивача (ФОП ОСОБА_1) рухового та нерухомого майна, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_1, суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу. При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про, те що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з ПДВ, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладених правочинів, які зроблено лише з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача.

В той же час, встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами договорів, що підтверджується: видатковими, податковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи (т.1 а.с.43-142). Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями. Рух товару по складу підтверджено картками складського обліку матеріалів (т.1 а.с.229-240, т.2 а.с.1 - 128).

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 наслідком яких є поставка товару.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для визначення спірних податкових зобов'язань, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у справі №1170/2а-1164/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 13.03.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк