Рішення № 30663033, 03.04.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі:

головуючого Лисака І.Н.

суддів Винту Ю.М. та Заводян К.І.

секретаря Ковальчук Н.О.

за участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діє ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2013 року був задоволений позов ОСОБА_1, яким стягнуто на його користь з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики із врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в сумі 340 494 грн. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діє ОСОБА_3, вважає дане рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, через що просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вимоги мотивує тим, що суд, відхиливши клопотання про проведення технічної експертизи та допиту свідків, невірно з'ясував момент укладення договору позики, термін її повернення, що має значення для справи, в порушення законодавства невірно стягнув розмір заборгованості на момент ухвалення рішення, не обґрунтував розрахунок 3% річних за користування позикою та неправомірно застосував індекс інфляції до зобов'язань в іноземній валюті. Крім того, суд за клопотанням позивача про забезпечення позову ухвалою від 14.03.2012 року наклав арешт на майно, яке не належить відповідачу, а ухвалою від 29.12.2012 року наклав арешт на майно, яке належить особі, не залученої до справи в якості співвідповідача.

Заслухавши доводи представника апелянта та заявлені заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, думку судді-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду від 30 січня 2013 року зміні з наступних підстав.

На підставі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В силу ст. 60 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладений на сторін. Докази подаються сторонами і доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Обов'язок та порядок подання доказів визначені ст.131 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі договору позики грошей від 12 травня 2007 року з дотриманням його письмової форми (ст.1047 ЦК України) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують зобов'язання, за якими ОСОБА_1 12.05.2007 року надав у позику ОСОБА_2 50 000 доларів США, а ОСОБА_2 згідно письмової розписки їх отримав та зобов'язався сплатити борг 05.03.2011 року (а.с.39). На виконання взятих зобов'язань ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 30.04.2011 року 5617 доларів США (а.с.25) та 13.07.2011 року 4000 доларів США (а.с.26). Розмір не виконаних зобов'язань на час звернення до суду становив 40383 доларів США.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Твердження апелянта про те, що договору позики насправді не існувало, оскільки у вказаний день ним зазначена в договорі сума не отримувалась, не спростована належними та допустимими доказами. Посилання на необґрунтовану відмову у допиті свідків на підтвердження його позиції суперечить абз.2 ч.1 ст.1051 ЦК України, за правилами якої встановлено, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Отже, відхилення клопотання про допит свідків кореспондується з правилами, визначеними ст.59 ЦПК України щодо допустимості доказів.

Крім того, договір позики в розумінні ст.202 ЦК України є правочином, на який поширюються правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, передбачені §2 глави 16 розділу IV Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність наданого договору позики прямо не встановлена законом, проведення експертизи та дослідження інших доказів на предмет недійсності правочину, який в силу ч.3 ст.215 ЦК України є оспорюваним, з дотриманням вимог диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) можливе лише при звернені зацікавленої сторони до суду за захистом особистого майнового права у спосіб, визначений п.2 ч.2 ст.16 ЦК України.

Не вірно апелянтом і на свою користь тлумачаться норми ст.252 та ст.1049 ЦК України, якими встановлюються поняття строку та терміну, а також порядку виконання обов'язків сторін щодо передачі грошей. Оперуючи та підмінюючи вказані поняття, апелянт залишає поза увагою договірну дату сплати боргу, яка чітко визначена сторонами в самому договорі, що не суперечить ч.3 ст.251 та чч.1,3 ст.1049 ЦК України щодо зобов'язання повернення позики в строк та порядку, визначеними договором.

Визначаючи розмір стягнення суд першої інстанції безпідставно включив до нього індекс інфляції та не взяв до уваги, що індекс інфляції встановлюється із споживчих цін, що характеризують зміни загального рівня цін на товари і послуги в України в певний період часу та публікуються Державною службою статистики України. Враховуючи визначену ст.99 Конституції України грошову одиницю України гривню, індекс інфляції поширюється виключно на грошові зобов'язання, предметом яких є національна валюта України.

Посилання апелянта та стягнення крім суми боргу за договором позики й 3% річних, які протизаконно нараховані судом на іноземну валюту, безпідставні, оскільки будь-яких обмежень за вимогою кредитора у нарахуванні трьох процентів річних за весь час прострочення виконання зобов'язання, вираженого в іноземній валюті, ч.2 ст.625 ЦК України не містить. Сума 3% річних не є витратами від знецінення грошових коштів, а лише способом отримання компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами. Визначений позивачем розмір залишку боргу в сумі 40383 доларів США на наступний у встановлений для виконання зобов'язань день, а саме 06.03.2011 року до винесення судового рішення 30.01.2013 року, що становить 1рік 10 місяців 24 дні, або 696 днів (300 за 2011 рік + 366 за 2012 рік + 30 за 2012 рік), в сукупності множиться на коефіцієнт 5,71% (3% за рік + 2,71% за 330 дні), і становить плату за користування утримуваними коштами в розмірі 2306,81 долар США.

Про те, враховуючи межі вимог позивача в частині стягнення процентів лише на час звернення до суду із вказаним позовом, а саме станом на 29.02.2012 року за 360 днів, розмір заборгованості становить добуток коефіцієнту 2,96% та залишку боргу і становить 1194,89 доларів США.

Таким чином, на день ухвалення судового рішення за позовом ОСОБА_1 невиконаними зобов'язаннями ОСОБА_2 разом із платою за користування безпідставно утримуваними коштами була сума розміром 41 577,89 доларів США, що за курсом НБУ з офіційного сайту http://www.bank.gov.ua станом на 30.01.2013 року з розрахунку за 100 доларів США 799,30 грн. становила 332 332,07 грн. Правова позиція апелянта щодо неправомірності суду в частині визначення курсу національної валюти до іноземної на час пред'явлення позову (100 доларів США 798,67 грн. х 415,7789 = 332 070,13 грн.) погіршує його становище, по-скільки у зв'язку із зміною курсу в бік збільшення вартості долару США на момент ухвалення рішення збільшується розмір присудженої до стягнення суми на 261,94 грн.

Враховуючи вимоги позивача та його розрахунки на час пред'явлення позову, відсутність уточнених позовних вимог в частині стягнення 3% річних, що призвело до задоволення сум згідно розрахунків, які є меншими від правильних, а також відсутність апеляційної скарги на цю частину рішення з боку позивача, колегія суддів вважає за можливе зменшити визначену до стягнення судом першої інстанції суму до 332 070,13 грн.

Також, враховуючи відсутність обґрунтування в рішенні суду щодо вимог позивача в частині застосування індексу інфляції, а також безпідставне врахування судом вказаного індексу в резолютивній частині рішення, колегія суддів в силу п.1 та п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України вважає за необхідне змінити рішення суду, виключивши врахування індексу інфляції із суми заборгованості.

Відносно обґрунтувань апеляційної скарги, які стосуються незаконності ухвали про забезпечення позову від 14 березня 2012 року, вимоги щодо її скасування підлягають до задоволення. Суд, постановляючи ухвалу та накладаючи арешт на нерухоме майно, не з'ясував його власника, чим допустив фактичне забезпечення позову за рахунок майна, необгрунтовано зазначивши, що воно належить відповідачу. Далі, ухвалюючи рішення про забезпечення позову 29 грудня 2012 року щодо того самого майна, суд не виконав вимоги ст.154 ЦПК України в частині скасування арешту за попереднім забезпеченням позову.

Накладаючи арешт в порядку забезпечення позову 29 грудня 2012 року суд в порушення ч.3 ст.151 ЦПК України не обґрунтував, яким чином невжиття заходів забезпечення позову на майно сторони, яка не залучена до участі у справі, може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, та не виконав вимог ч.5 ст.153 ЦПК України щодо направлення копії ухвали заінтересованим особам, зокрема власнику забезпеченого майна. Про те, в силу ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, в тому числі в силу п.2 ч.1 ст.293 ЦПК України ухвалу суду про забезпечення позову. З цих підстав, вимога відповідача про скасування встановлених 29 грудня 2012 року заходів, власність якого на вказане майно не доведена, не наділений правом на її оскарження, оскільки не є особою, право якого в зв'язку з цим порушено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 154, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого та за довіреністю діє ОСОБА_3, задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 березня 2012 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 січня 2013 року змінити, а саме в резолютивній частині цифри « 340494,00 грн.» замінити на « 332070,13 грн.» та виключити слова «індексу інфляції та».

В решта частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 (двадцяти) днів.

Головуючий

Судді