Ухвала суду № 30661376, 09.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 123/669/13-а

09.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кондрак Н.Й. ,

Горошко Н.П.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_2, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Тонкоголосюк О.В.) від 06.02.2013 у справі №123/669/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

представника позивача ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Київська, 125-б, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

про визнання дій неправомірними та зобов`язання до певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 06.02.2013 позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 19.12.2012. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 34,41 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 06.02.2013, виклавши резолютивну частину у іншій редакції.

Також не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 06.02.2013 та прийняти нову постанову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 09.04.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Судова колегія, розглянув справу в порядку ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ч. 1 ст.46 Конституції України вказано про те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01.01.1991 знаходилася на пенсійному обліку і отримувала пенсію в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим.

З 29.06.1993 ОСОБА_2 постійно мешкає в Ізраїлі, де перебуває на консульському обліку.

З 01.01.1994 ОСОБА_2 припинено виплату пенсії.

У зв'язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання на підставі заяви та доданих до неї документів, позивачу було проведено виплату пенсії за шість місяців наперед після зняття з обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим.

Припинення виплати пенсії було проведено на підставі діючого на той час законодавства, а саме положень Закону України № 1788 від 05.11.1991 "Про пенсійне забезпечення", за яким, власне, і була їй призначена пенсія.

Згідно ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХП, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон України" Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Враховуючи зазначене, відповідач припиняючи виплату пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, діяло відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІУ. Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вищеназваному рішенні Конституційного Суду України зазначається, що положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (ст. 3, ч. 1, 2 ст. 24, ч. 3 ст. 25, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 64 Основного Закону України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Згідно ст. 8 Конституції України: норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 22 Конституції України: конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 24 Конституції України: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

Таким чином, позивач, проживаючи за межами України та будучи громадянином України, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадян України.

Отже позивач, має право на поновлення виплати йому пенсії.

Що стосується дати, з якої пенсійний фонд повинен поновити виплату пенсії позивачу.

Позивач набув право на відновлення виплати пенсії у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Однак, жодним нормативно-правовим актом України не передбачений обов'язок або право Пенсійного фонду автоматично здійснювати відновлення пенсії без відповідного волевиявлення пенсіонера.

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто, вказаною нормою зазначено випадки, коли сума пенсії була нарахована, але не отримана з вини пенсіонера або пенсійного органу.

В даному спорі, сума пенсії не була нарахована і не могла бути нарахована, оскільки пенсіонер з відповідною заявою до пенсійного органу не звертався.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим із заявою про поновлення виплати пенсії 19.12.2012.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком з 19.12.2012.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалах від 01.12.2011 у справі №К/9991/45723/11, від 28.02.2013 у справі №К/9991/80553/12.

У зв'язку з зазначеним не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 та стягнення з нього матеріальної шкоди.

Щодо вимог позивача по зобов'язання відповідача врахувати при обчисленні пенсії додатково надані документи про трудовій стаж та зобов'язання виплачувати підвищення до пенсії як дитині війни, судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції, що ці вимоги є передчасними, оскільки виплата пенсії ще не поновлена та з цього приводу пенсійним фондом не приймалося ніякого рішення.

Стосовно вимог позивача про негайне виконання постанови суду та надання звіту про виконання судового рішення, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 КАС України, негайно виконуються постанови про присудження виплати пенсії у межах стягнення за один місяць.

Однак, судовим рішенням зобов'язано Пенсійний фонд України в Київському районі м. Сімферополя поновити виплату пенсії, рішення про присудження виплати не приймалося.

Відповідно до ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, тобто це є його право, а не обов'язок, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині позовних вимог.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

3.Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 06.02.2013 у справі №123/669/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Н.Й. Кондрак

підпис Н.П.Горошко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська