Постанова № 3065597, 30.01.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-23597/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2008 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретарі Ільченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівагро" та Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області

на постанову Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р.

у справі № 5/1599-2/272 (5/2683-12/327)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівагро"

до Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області (правонаступник Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції)

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000032650/0 від 30.04.2004 р. в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 174679,47 грн., в тому числі основного платежу 116452,98 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 58226,49 грн. Стягнуто з державного бюджету на користь ТОВ «Золочівагро» судовий збір у розмірі 1,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення в частині задоволення позову мотивовані тим, що включення до податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 116452,98грн. здійснено з дотриманням вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 вказаного Закону. В частині відмови у задоволенні позову судові рішення мотивовані правомірністю застосування податковим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 74455 грн. за порушення п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: за нецільове використання коштів, які перераховуються сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.

ТОВ «Золочівагро» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення. Вважає, що судами порушені норми матеріального права стосовно вирішення справи щодо податкового повідомлення-рішення від 30.04.2004 р. № 0000032650/0 про визначення податку на додану вартість від реалізації сільськогосподарської продукції. Судами порушені приписи п.п. «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ. ТОВ «Золочівагро» повністю перерахувало податок на додану вартість від реалізації сільськогосподарської продукції за період, вказаний в акті позапланової перевірки. ТОВ «Золочівагро» притягнуто до відповідальності на підставі зупинених на момент закінчення перевірки статей Закону України «Про податок на додану вартість». Законодавством не передбачена відповідальність платника податку за перерахування із запізненням узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість від реалізації сільськогосподарської продукції.

ДПІ у Золочівському районі Львівської подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі. Не погоджується із судовими рішеннями в частині задоволення позову щодо визначення податкового кредиту з податку на додану вартість згідно з податковими накладними на суму 174679,47 грн. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме: п 7.2.1, п.п.7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями); п. 4, п. 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 р. №233/2037; п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а також порушили норми процесуального права, а саме: ст. 202 КАС України.

30.01.2008 р. у судовому засіданні у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснена заміна сторони у справі Золочівської міжрайонної державної податкової інспекції її правонаступником Державною податковою інспекцією у Золочівському районі Львівської області.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили. Суд касаційної інстанції не вбачає перешкод для здійснення касаційного розгляду справи без участі представників сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Золочівагро» підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ДПІ у Золочівському районі Львівської області задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Золочівською МДПІ на підставі постанови про призначення позапланової документальної перевірки ст.слідчого в ОВС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 24.03.2004 р. та з урахуванням вимог п. 15 Указу Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» проведено позапланову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.09.2003 р. по 29.02.2004 р. за результатами якої складено акт № 42/26-2/210/05468073 від 28.04.2004 р.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п. 4, п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, яке полягало у включення до податкового кредиту податку на додану вартість у загальній сумі 249134,47 грн. на підставі неналежно оформлених податкових накладних.

Також актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.п. 4, 5 Порядку акумуляції та використання коштів, які використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів),виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», затвердженого постановою КМУ від 26.02.1999 р. № 271, яке полягало у неперерахуванні позивачем податку на додану вартість від реалізації сільськогосподарської продукції на спеціальний рахунок у терміни, передбачені для перерахування сум податку на додану вартість, тому вони є такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032650/0 від 30.04.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 249134,47 грн., в тому числі основний платіж у сумі 116452,98 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 132681,49 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами надана правильна оцінка щодо формування позивачем податкового кредиту за спірні періоди та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не було встановлено відсутності у податкових накладних обовязкових реквізитів, передбачених п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Позивач не міг порушити приписи законодавства щодо оформлення податкових накладних, оскільки податкова накладна виписується продавцем, а не покупцем товару.

Судами попередніх інстанцій були ретельно досліджені обставини у справі щодо формування податкового кредиту та надана їм правильна правова оцінка, враховано, що в акті перевірки висновки зроблені без належних на те фактичних та правових підстав. Інші підстави, за яких податкова інспекція дійшла висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту, податковою інспекцією в ході перевірки встановлено не було.

За умови відсутності з боку позивача порушень Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, у податкового органу були відсутні підстави для висновку про заниження позивачем суми податкового зобовязання з податку на додану вартість та прийняття податкового повідомлення - рішення про визначення позивачеві такого податкового зобовязання.

Суд касаційної інстанції знаходить необґрунтованими вимоги касаційної скарги податкової інспекції щодо закриття провадження у справі, оскільки підстав для закриття не вбачається. Податкова інспекція також не зазначає підстав, з яких, на її думку має бути закрито провадження у справі.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві штрафних (фінансових) санкцій у сумі 74455 грн. за порушення ним вимог п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами, внесеними Законом України від 18.01.2001 р. № 2233-ІІІ; дію п. 11.29 продовжено до 01.01.2005р.згідно із Законом України від 28.11.2003 р. № 1352-IV) до 1 січня 2004 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, вказана норма Закону зобовязує сільськогосподарських товаровиробників суму податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, використовувати виключно для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Відповідно до абз. 2 п. 4 «Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), залишок податкових зобовязань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Пунктом 5 вищевказаного Порядку передбачено, що кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

Податковою інспекцією встановлено використання позивачем вказаних коштів не за цільовим призначенням, а саме: неперерахуванні (не у повному обсязі) коштів у встановлені законодавством терміни на окремий рахунок.

Однак, в ході перевірки не було встановлено факту заниження або завищення суми податкових зобовязань позивача, заявлених у податкових деклараціях, зумовлених саме зазначеним вище порушенням, а тому безпідставно застосовано п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ при визначенні суми податкових зобовязань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням. За приписами п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 цього Закону контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

За відсутності підстав, викладених у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, податковий орган неправомірно визначив позивачеві штраф у відповідності до вимог п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Кошти, які мають обліковуватися на спецрахунку з податку на додану вартість згідно із приписами п.п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та «Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», затвердженого постановою від 26.02.1999 р. № 271, не відповідають ознакам податкового зобовязання, встановленим п. 1.2., 1.3 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181ІІІ.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що за використання коштів, які мають обліковуватися на спецрахунку, не за цільовим призначенням не можуть визначатися податкові зобовязання шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.

Законодавством передбачені наслідки використання коштів не за цільовим призначенням у вигляді їх стягнення до Державного бюджету України в безспірному порядку. Проте, ці наслідки не можна ототожнювати із відповідальністю у вигляді штрафу, яка застосовується на підставі Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ шляхом його визначення податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи приписи ст. 41 Конституції України, за якими ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, суд касаційної інстанції вважає, що орган державної податкової служби, який здійснює контроль за дотриманням Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками, має правильно обрати спосіб реалізації стягнення таких коштів до Державного бюджету, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення таких коштів.

За змістом п. 11 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

За таких обставин та враховуючи, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а судові рішення, є помилковими тільки в частині, касаційна скарга ТОВ «Золочівагро» підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій щодо вирішення спору про визнання недійсним податкового повідомлення рішення в частині визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість, нарахованого за нецільове використання сум податку на додану вартість, що мають обліковуватися на окремому рахунку, - зміні із задоволенням позову в цій частині.

Виходячи із вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати за подання позовної заяви та касаційної скарги підлягають стягненню з Державного бюджет України на користь позивача відповідно до задоволених вимог судом касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівагро» задовольнити частково.

Змінити постанову Господарського суду Львівської області від 27.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р. в частині відмови у задоволенні позову.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.04.2004 р. №0000032650/0 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Золочівагро» податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 74455,00 грн., нарахованого податковим органом за нецільове використання сум податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівагро» (80700, с. Ясенівці Золочівського району Львівської області, ЄДРПОУ 31691832, р/р № 260035861 в ЛОД АППБ «Аваль» м. Львова, МФО 325570, ідент. 316918313196, свід. 184234) судовий збір у розмірі 3,70 грн.

В решті постанову Господарського суду Львівської області від 27.12.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.А. Сергейчук

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко