Рішення № 30654257, 09.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3979/13 09.04.13За позовом Казенного підприємства «Південний еколого-геологічний центр»;

до Державного агентства резерву України;

про відшкодування витрат у розмірі 70 123,97 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: Вільштейн Б. Н., представник, довіреність № 03 від 14.01.2013 р.;

Від відповідача: не з'явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 р. порушено провадження у справі №910/5539/13, розгляд справи призначено на 21.03.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2013 року відкладено розгляд справи на 28.03.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року відкладено розгляд справи до 09.04.2013 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у сумі 58 637,77 грн., 5 969,15 грн. інфляційних втрат, 5 790,05 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, а також 1 729,50 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що сума витрат, яка заявлена до відшкодування, дійсно понесена; позовна заява про стягнення 70 123,97 грн. витрат за відповідальне зберігання матцінностей мобрезерву була подана 06.02.2013 року, отже, відповідності до зазначених положень ЦК України, нарахування позивачем витрат за відповідальне зберігання матцінностей мобрезерву можливе лише з 06.02.2010 року в межах строку позовної давності; відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв», фінансування витрат, пов'язаних з накопиченням та утриманням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат відповідальним зберігачам передбачається в державному бюджеті окремим рядком.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2004 року у справі №40/257Т визнано укладеним договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між КП «Південекогеоцентр» і Державним комітетом України з державного матеріального резерву.

На підставі вищевказаного між позивачем (зберігач) та відповідачем (комітет) вважається діючим та укладеним в двосторонньому порядку договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п. 1.2. договору, комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Згідно з п. 2.1. договору, зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду.

Пунктом 2.7. договору передбачено, що зберігач зобов'язаний щороку подавати комітетові:

- станом на 1 січня - звіт форми №1 (форми №12);

- станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом.

У п. 2.8. договору зазначено, що зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3. Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30 березня 1996 року №111/03.

Відповідно до п. 3.1. договору, комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п. 3.2 договору, комітет зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладання (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У п. 4.2. договору визначено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частинами за узгодженням між комітетом та зберігачем.

У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. договору).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Закон України «Про державний матеріальний резерв» (із змінами та доповненнями), надалі - Закон, та Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі - Порядок, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Згідно з пунктом 1 статті 7, пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв», особа, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, має право на відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням.

Пункт 1 статті 8 Закону передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

У пункті 5 статті 11 Закону визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, середній розмір витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей повинен визначати Держкомрезерв.

Матеріали справи не містять документу про те, який середній розмір витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей визначив Держкомрезерв за спірний період (з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року).

Казенне підприємство «Південекогеоцентр» здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Державного комітету України з державного матеріального резерву. Підтвердженням здійснення зберігання матеріальних цінностей мобрезерву є номенклатура накопичення, наказ Комітету України з питань геології та використання надр від 15.03.2000 року та акт прийому-передачі до нього, надання зберігачем відповідачеві щорічної інформації про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей (акти перевірки наявності матеріальних цінностей), кошторисів витрат на зберігання, про що свідчать поштові реєстри на відправлення поштової кореспонденції та супровідні листи про направлення кошторисів.

Тобто, позивач свої зобов'язання за договором виконував, що не заперечується самим відповідачем.

Відповідно до п. 3.1. договору, комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат передбачене пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Частиною 3 статті 947 Цивільного кодексу України встановлено, що при безоплатному зберіганні на поклажодавця покладається обов'язок відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв», Законом України «Про державний матеріальний резерв» передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та пунктом 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що сума витрат, яка заявлена до відшкодування, дійсно понесена

Вказане твердження відповідача спростовується наступним.

Відповідно до Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим згідно Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов'язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв'язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов'язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов'язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

Надані позивачем розрахунки відповідають ґрунтуються на основі даних бухгалтерського обліку позивача та підтверджуються даними, відображеними у кошторисах витрат, у актах перевірки наявності якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01 липня 2009 року, станом на 01 липня 2010 року, станом на 01 липня 2011 року та у бухгалтерській довідці про фактично понесені витрати за 2009 - 2011 року, у бухгалтерських розрахунках споживаної електричної енергії та податку на землю, у бухгалтерській розшифровці розрахунку витрат з 2009 року по 2011 року, які були додані до позовної заяви.

Також позивач надав суду первинні документи, які підтверджують розмір понесених позивачем витрат у зв'язку із зберіганням матеріальних цінностей:

- розрахунок і розшифровка до розрахунку витрат на оплату праці працівників складу матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2009 рік;

- відомості про нараховану та виплачену заробітну плату працівників складу матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за період з 2010 по 2011 роки;

- витяги зі штатного розпису позивача за 2009, 2010, 2011 роки;

- посадові інструкції працівників складу матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву;

- докази про витрати на відрядження;

- довідка про розрахунок фактичних витрат по електричній енергії та по земельному податку на 2009 - 2011 роки із доданими реєстрами платіжних доручень і копій платіжних доручень, а також довідковий матеріал по визначенню нормативної грошової оцінки земельних ділянок для розрахунку земельного податку та деклараціями по земельному податку, що підтверджують оплату податку на землю і оплату електричної енергії;

- розрахунок фактично понесених витрат за 2009 рік, за 2010 рік, за 2011 рік, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532 та закону України «про державний матеріальний резерв».

На протязі дії договору відповідачеві направлялися кошториси витрат на зберігання, одна матеріали справи не містять заперечень з приводу сум, зазначених у вказаних кошторисах, які б надсилалися на адресу позивача.

Відповідач не надав доказів, які б спростовували розрахунок витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 58 637,77 грн. витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву підлягає задоволенню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2009 року задоволено позовні вимоги Казенного підприємства «Південекогеоцентр» до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з останнього витрат на зберігання матеріальних цінностей за період з 01.07.2004 року по 31.12.2008 року.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 696,15 грн. інфляційних втрат і 5 790,05 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Відповідно до п. 3.1. договору, комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

У п. 4.2. договору визначено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частинами за узгодженням між комітетом та зберігачем.

У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Виходячи із умов договору, неможливо встановити точну дату виконання зобов'язання, а тому і неможливо встановити початок періоду прострочення виконання зобов'язання відповідачем.

Частиною 3 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи міститься лише претензія вих. №1641 від 28.11.2012 року з вимогою виконати зобов'язання у семиденний строк з дня отримання даної претензії. Претензія отримана відповідачем 04.12.2012 року. Позивач невірно здійснив розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Отже, період прострочення починається з 12.12.2012 року. В той же час, позивач у своїх розрахунках розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат кінцевою датою прострочення зобов'язання визначає 31.12.2011 року. Враховуючи те, що господарський суд не може виходити за межі позовних вимог і самостійно визначати інший період прострочення, вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Також у своєму відзиві відповідач зазначив, що позовна заява про стягнення 70 123,97 грн. витрат за відповідальне зберігання матцінностей мобрезерву була подана 06.02.2013 року, отже, відповідності до зазначених положень ЦК України, нарахування позивачем витрат за відповідальне зберігання матцінностей мобрезерву можливе лише з 06.02.2010 року в межах строку позовної давності.

У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Норма ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові.

Матеріали справи не містять такої заяви відповідача у письмовому вигляді, тому в даному випадку у господарського суду немає підстави відмовити у позові у зв'язку з тим, що сплив строк позовної давності.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (інд. 01001, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Казенного підприємства «Південний еколого-геологічний центр» (інд. 95007, АРК, м. Сімферополь, вул. Беспалова, 47, код ЄДРПОУ 23450378) 58 637 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот тридцять сім) грн. 77 коп. заборгованості по витратах на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву, 1 438 (одна тисяча чотириста тридцять вісім) грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Казенного підприємства «Південний еколого-геологічний центр» (інд. 95007, АРК, м. Сімферополь, вул. Беспалова, 47, код ЄДРПОУ 23450378) 9 (дев'ять) грн. 00 коп. надмірно сплаченого судового збору. Видати наказ.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О. В. МандриченкоДата складання рішення 12.04.2013 р.